Закон і Бізнес


Суддя ККС ВС Аркадій Бущенко:

«Низький рівень фаховості сторін впливає на якість захисту суддями прав людей»


Аркадій Бущенко: «Низький рівень фаховості сторін впливає на якість захисту суддями прав людей»

№50 (1504) 12.12—18.12.2020
Каріна ПЕТРАШ
13979

В юридичному світі також є своя мода. Останнім часом це посилання на практику Європейського суду з прав людини, на жаль, недоречні. Захищати громадян з кожним роком все складніше, причина — нерозуміння багатьма адвокатами їх вирішальної ролі в системі змагального процесу, і, як наслідок, низька якість роботи у процесі . Так вважає суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, а раніше — виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій БУЩЕНКО. В інтерв’ю для «ЗіБ» він розповів про якість захисту прав людини та причини постійного звернення наших громадян до Євросуду.


«Судова система працює, але правова система в цілому не дає можливості виконувати рішення суду»

— Аркадію Петровичу, напередодні Дня прав людини хотілося б поговорити про ці самі права. Україна системно перебуває в топі порушниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Чому національні суди не в змозі захистити громадян так, щоб вони не йшли по захист до Євросуду?

— Так, Україна — серед чемпіонів цього забігу. Причин багато. З одного боку, національна правова система не вирішує проблем людей і вони вимушені звертатися в Страсбург. З іншого — у нас дуже активні громадяни, які хочуть іти до самого кінця.

Важливо, що в ЄСПЛ 95% справ визнаються неприйнятними. Тому коли ми говоримо, що наша країна посідає перші сходинки рейтингу, то це умовний показник. В опублікованих рейтингах, де ми на перших місцях, враховуються всі скарги, що надійшли до Суду. Фактично розглядається приблизно 5% від загальної кількості скарг. Процедура така, що в Євросуді мають відзвітувати про всю кількість скарг, які надійшли. Втім, за кількістю рішень, в яких Україну визнано винною у порушенні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ми посідаємо не останнє місце.

Досить часто не суди винні у порушенні положень конвенції. Переважна кількість cкарг стосується невиконання рішення суду. Тобто часто-густо громадянин із рішенням суду на руках не може звернути його до виконання, а тому йде до ЄСПЛ по захист.

До речі, цієї проблеми стосувалося відоме рішення від 5.01.2010 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Суд чітко вказав, що в країні існує системна проблема невиконання судових рішень. Подібні порушення встановлено у рішенні від 12.10.2017 у справі «Бурмич та інші проти України», яким 12 тис. скарг було залишено ЄСПЛ без розгляду. Втім, більшість скарг пов’язані з тим, що судова система працює, але в цілому правова система не дає можливості виконати рішення суду.

— Які конвенційні гарантії найчастіше порушує наша країна?

— Серед лідерів порушених гарантій, звичайно ж, — право на справедливий судовий розгляд, право на свободу, право не зазнавати катувань тощо. Якщо ми говоримо про катування в загальному розумінні, то такі порушення здебільшого відбуваються на етапі слідства. Водночас велика кількість порушень стається через неналежні умови утримання в місцях позбавлення свободи. Тож багато рішень проти України пов’язані не із судовою системою, а з умовами тримання у місцях позбавлення волі, які не відповідають національним та європейським стандартам.

«Державі лише потрібно дати особі шанс до моменту своєї смерті пожити на волі»

— Чи завжди перегляд рішення за виключними обставинами може ефективно відновити порушене право?

— У перегляді рішень за виключними обставинами все залежить від характеру порушення, встановленого Судом. Якщо ЄСПЛ установив, що вирок ухвалений з порушенням права на справедливий судовий розгляд, то відповідно до законодавства особа має право вимагати перегляду рішення. Хоча такий перегляд відбувається доволі часто, варто пам’ятати, що ЄСПЛ не визначає, винна особа чи ні, а лише вказує на порушення гарантій справедливого судового розгляду. Втім, рішення ЄСПЛ не може прямо вплинути на його результат у національних судах.

Була гучна справа, коли «довічників» звільнили з-під варти, оскільки відповідно до законодавства за результатами нового перегляду їм уже не могли призначити довічне позбавлення волі, а максимальний строк ув’язнення вони відбули. У деяких випадках до рішень просто вносилися зміни. Втім, була й велика кількість справ, коли людям відмовляли у перегляді, оскільки встановлені ЄСПЛ порушення не впливали на оскаржені судові рішення.

— У парламенті час від часу лунають ідеї про вирішення долі «довічників», утім, єдиної позиції немає. Водночас відсутність механізму перегляду таких вироків свідчить про порушення ст.3 конвенції. Як можна розвязати це питання на законодавчому рівні?

— Проблема «довічників» — це комплексна проблема, яку не можуть вирішити тільки суди. Це велика робота, яку має провести парламент, Уряд та судді. Адже тут стикаються інтереси індивіда та суспільства. Євросуд у рішенні від 9.09.2019 у справі «Петухов проти України (№2)» вказав, що відсутність механізму перегляду вироків із довічним позбавленням волі порушує ст.3 конвенції.

В першу чергу має бути створена ціла інфраструктура та алгоритм процедури перегляду. Наприклад, скільки років має відбути особа для того, щоб отримати право вимагати перегляду або дострокового звільнення. У цій процедурі обов’язково мають брати участь не тільки захисник та обвинувач, але й потерпілі, психологи, персонал установи відбування покарання, служба пробації.

Євросуд не сказав, що особи мають бути звільнені від відбування покарання, а вказав лише на відсутність механізму перегляду у національній правовій системі. І це має бути суто індивідуальний підхід до кожного в’язня, який претендує на перегляд вироку. Якщо особа втратила суспільну небезпеку, відсидівши певний строк, і готова повернутися до суспільства за умови чіткого дотримання правил, тільки тоді про це може йти мова.

— Народні депутати говорять про перегляд тільки тих вироків, які були винесені на підставі Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, тобто коли діяла так звана презумпція вини. Як ви ставитеся до такої ініціативи?

— У КПК 1960 року не було презумпції вини, а була звичайна презумпція невинуватості. Хоча, правда, були більш м’які правила доказування для сторони обвинувачення. Уявлення парламентарів у цьому аспекті не відповідають дійсності. Я знаю про цю ідею — переглядати тільки ті вироки, які були ухвалені за старим кодексом. Утім, я не підтримую такої концепції.

Але це зовсім інше питання, що не стосується дострокового звільнення «довічників». У парламенті ставлять питання щодо перегляду для того, щоб з’ясувати, чи не засудили невинну особу. Коли ж ми говоримо про дострокове звільнення та механізм перегляду, то не йдеться про невинуватість. Вину цих осіб уже встановлено в законному порядку. Державі лише потрібно створити механізм перегляду, щоб дати особі шанс до моменту своєї смерті пожити на волі.

За кордоном ця система розвинена, там є механізм, про який я говорив. Наприклад, у Великій Британії є спеціальна комісія, яка переглядає ухвалені рішення лише після відбуття особою чітко встановленого строку. Комісія оцінює рівень суспільної небезпечності особи, аналізує її психічний стан, ставлення до світу та оточуючих, готовність постійно виконувати умови пробації та юстиції тощо. Тож це не безумовне звільнення.

«Сьогодні мова йде вже не про дефіцит кадрів, а про колапс судової системи»

— Недавно ККС у своєму рішенні встановив, що погана якість окремих частин звукозапису судового засідання в суді першої інстанції не є безумовною підставою для скасування рішення. А як суд дивиться на ситуації, коли були перебої чи неякісний відеозв’язок? Адже під час допиту свідка чи підозрюваного в момент, коли вимкнеться камера, ніхто не знає, що може коїтися «за кадром».

— Я підтримую таку позицію. Втім, є така радикальна думка адвокатів: якщо бодай одного слова не було чутно, то рішення мають скасовуватися. Вони спираються на положення КПК, де зазначено, що безумовною підставою скасування є відсутність звукозапису судового засідання. Трапляються випадки, коли дійсно погано чути певні фрагменти судового засідання. Але наш суд зайняв позицію, що це все-таки не є безумовною підставою для скасування рішення суду.

Я погоджуюсь з тим, що відсутність ключового звуко- чи відеозапису може стати підставою для скасування. Ми знаємо такі випадки. Але коли немає звукозапису проголошення вироку, але є сам вирок, який за бажання кожен адвокат може причитати, це не може вважатися істотним порушенням, яке потягне за собою скасування всього рішення. Тобто якщо повністю немає звукозапису чи відео судового засідання, то це безумовна підстава для скасування. Втім, якщо немає лише частини, то сторона захисту або обвинувачення має довести, чому саме ця частина суттєво впливає на розгляд справи та чому її відсутність нівелює можливість винесення законного і справедливого рішення. Якщо сторони цього не доведуть, то мова про скасування не може йти.

— Останнім часом суддівська спільнота говорить про кадровий дефіцит та величезне навантаження. Чи є тут порушення прав самих суддів?

— Сьогодні мова йде вже не про дефіцит кадрів, а про колапс судової системи. Якщо подібні тенденції продовжаться, то до середини наступного року правосуддя просто зупиниться, бо не буде кому його здійснювати.

Наприклад, зараз у Закарпатському апеляційному суді не можуть розглянути жодної справи, оскільки там залишилося два судді, а для складу колегії потрібні троє. Тож усі справи передаються до сусідніх областей. У Харківському апеляційному суді залишилося 6 суддів у кримінальній палаті на майже тримільйонну область. Судді вже не в змозі розглядати справи.

Державі не шкода суддів, і про їхні права ніхто не думає, але ж це позначається і на сторонах, звичайних громадянах. Люди не можуть протягом року, а то й більше, отримати судові рішення не тому, що судді погано працюють, а тому, що судді завалені справами. До одного судді може стояти тисячна черга. Я бачу, що інколи засідання навіть у першій інстанції призначаються з інтервалом у півроку.

Я розумію, що для таких строків є об’єктивні причини. Умови, в яких працюють судді першої інстанції, з урахуванням того, що їм доводиться розглядати численні клопотання слідчих органів, можна залишити без коментарів. Звичайно, звідси і купа звернень до Євросуду.

Якщо держава в результаті своїх «реформаторських зусиль» дасть зрозуміти, що суддям годі розраховувати на гарантії, встановлені законодавством, то вони підуть. До того ж лави правосуддя покинуть не тільки досвідчені, але й молоді спеціалісти.

Варто розуміти, що люди, які йдуть у судову систему, відмовляються від дуже багатьох можливостей своєї реалізації, сподіваючись на те, що будуть мати достойне забезпечення, у тому числі і після виходу у відставку. Суддя не може заробити багато грошей, про мільйони мова не йде. Тому якщо в державі нічого не зміниться, то із судової системи підуть професіонали, а прийдуть нездари. Чи вигідно це нашій державі?

— Нещодавно, під час одного заходу, ваші колеги із ВП ВС хвалилися тим, що їхні рішення впливають на законодавця, так би мовити, спонукають його до виправлення помилок у законі. У ККС є такі рішення, які вплинули на законотворчий процес?

— Є питання спеціальної конфіскації, коли в людини конфіскують знаряддя злочину, гроші, здобуті злочинним шляхом тощо. З іншого боку, є угода між обвинувачуваним та стороною обвинувачення. Сторони можуть домовитись, що особа визнає вину та отримає 3 роки умовно. Уже в суді угода приймається, але у вироку суддя вирішує конфіскувати ще й літак чи авто. Тому наш суд послідовно займає позицію, що питання спеціальної конфіскації має бути обумовлене угодою. Тобто сторони відразу мають обумовити, що, крім позбавлення чи обмеження волі, суд застосовує ще й спеціальну конфіскацію.

Я не знаю точно, чи це наша послідовна та чітка позиція вплинула на законодавця, але зміни до процесуального закону були внесені. Зараз закон визначає, що питання спеціальної конфіскації має бути обов’язково передбачене в угоді. Втім, шляхи потрапляння законопроектів у наш парламент важко відстежувати. Я не впевнений, що вони взагалі читають наші рішення. Можливо, хтось із парламентарів вирішив виправити несправедливість, яку відчув на собі.

Хоча законодавці мають реагувати на наші рішення та стежити, в якому напрямі розвивається судова практика. Хоча б для того, щоб виправляти свої ж помилки та не порушувати прав громадян.

«Мені дуже сумно спостерігати за низьким рівнем представництва інтересів»

— У вас є блог, який ви назвали «Дорога розчарувань». Яке ваше найбільше розчарування на посаді судді?

— Цей блог не про мої особисті розчарування, а про розчарування, пов’язані зі використанням практики ЄСПЛ. Я намагаюся вказувати, що такої практики немає або рішення використовується не в тому контексті. Таким чином, я веду просвітницьку діяльність.

У нас останнім часом недоречно використовують цитати з рішень Євросуду, які не стосуються справи та мають геть інше значення. Наприклад, стало дуже модно використовувати цитати про розумний сумнів. Інколи юристи беруть цитати із різних рішень, змішують їх і надають рішенню ЄСПЛ зовсім іншого значення. І таких випадків десятки тисяч. Я вже кілька років шукаю витоки цієї інфекції.

Розумієте, деякі рішення наче окропляються практикою Євросуду. Тому такий хаотичний «copy paste» я визначаю як моду посилатися на прецедентну практику. Мабуть, ті, хто так робить, думають, що це додає ваги та значущості документу. На жаль, такими цитатами інфікований не один акт.

— Права людини простіше захищати як правозахисникові чи як судді ВС?

— Складно в обох випадках. Втім, принцип роботи однаковий. Головне — це аргументація. Звичайно, в ролі судді більше відповідальності, бо я приймаю рішення, а не просто представляю свої аргументи та намагаюсь переконати.

Головне завдання адвоката — добре представити інтереси клієнта. Захисник не зобов’язаний бути збалансованим. Суддя ж має враховувати багато факторів для того, щоб захищати суспільний інтерес та інтерес громадянина.

Якщо чесно, то як адвокат більшість свого часу проводив за комп’ютером, опрацьовуючи документи, і як суддя виконую майже аналогічну роботу.

Повертаючись до попереднього запитання про розчарування, скажу, що мені дуже сумно спостерігати за низьким рівнем представництва інтересів. Я навіть не підозрював, який поганий рівень підготовки може бути. Сторони обвинувачення це також стосується, але в них є хоча б якась система контролю за стандартами роботи прокуратури. А от з боку захисників це більше помітно, бо адвокати працюють, як правило, наодинці. Контролю якості їхньої роботи немає. Так, є Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, але якщо вивчити її практику, то адвокатів не притягують до відповідальності за низьку якість наданої допомоги.

Через погану роботу адвоката я не можу якісно виконувати функцію захисту як суддя, оскільки переді мною не ставляться питання. Хоча я бачу, які питання мали б ставитися, але ж не можу бути упередженим і робити підказки адвокату.

Вони не вивчають усіх матеріалів справи, судову практику. Захисники не бачать ключової проблеми і не ставлять її перед судом. Мені боляче за цим спостерігати, коли я бачу, якою б могла бути успішна стратегію захисту, втім, нічого зробити не можу.

Багато хто нарікає на систему безоплатної правової допомоги, але інколи «безкоштовні» правники набагато професійніше ведуть справу, ніж найнятий за кошти адвокат.

Тож, на жаль, низький рівень фаховості сторін впливає на якість захисту суддями прав людей.

— Деякі судді нарікали, що не можуть виносити обвинувальні вироки, особливо щодо корупційних злочинів, бо сторона обвинувачення значно поступається стороні захисту. Ви з таким стикалися?

— У таких справах люди фінансово спроможніші, тому можуть дозволити собі фахового адвоката. До підготовки обвинувачення також є питання. Ми часто отримуємо виправдувальні вироки на тій підставі, що сторона не надала якісних доказів, або через порушення процесуальної чистоти збирання доказів прокурор залишається без них, тобто фактично «голим». І ми залишаємо такі вироки в силі.

Ми намагаємося шукати різні концепції того, як збалансовано ставитися до доказів, але ж інколи жахлива якість розслідування зводить нанівець усю справу.

— Як часто ви залишаєтеся у меншості при прийнятті рішень? А якщо так стається, то чому ваші колеги не пристають на вашу позицію?

— Я кожного разу пишу окрему думку. Причин багато. По-перше, різне бачення з колегами однієї й тієї ж проблеми. В більшості справ ми знаходимо спільну мову та компромісні рішення.

Ми можемо сперечатися над формулюваннями, але це ідеологічне питання щодо підходів до тлумачення закону та його застосування. Втім, це нормальна ситуація, коли немає єдиної думки. Це нормальний процес у демократичній країні.

— 15 грудня судді відзначатимуть професійне свято. Чого ви їм побажали б у цей непростий час?

— Хочу побажати більше впевненості, яка ґрунтується на постійній роботі над собою. Завжди є спокуса сказати, що я все знаю, але це помилка, тому колеги не мають її припускатися. Якщо суддя перестає дивуватися та цікавитися новим, то це може погано закінчитися. Я хотів би побажати колегам внутрішньої солідарності, адже останнім часом стало модно нападати на судову систему. І, звичайно, — почуття гумору, бо без нього ніяк.