Закон і Бізнес


Бонус для злидаря

Законник дістав догану за порятунок боржника від банкрутства


Члени ВРП не зрозуміли, чому суддя передав лабораторію підприємству, яке хотіло збанкрутувати.

№50 (1504) 12.12—18.12.2020
Павліна КАМЕНСЬКИХ
4095

Підприємство звернулось із заявою про банкрутство, але після суду отримало нерухомості на $0,5 млн. Власника будівель це так обурило, що він поскаржився. На його думку, то була постановка, щоб його обікрасти.


Прибуткове банкрутство

Майже 2 роки тому на Олексія Юлдашева з Господарського суду Запорізької області поскаржився власник майна. На думку заявника, служитель Феміди недостатньо добросовісно розглядав спір про визнання права власності на лабораторію, тому порушив права власника, який свого часу купив будівлю.

Дисциплінарна палата відкрила справу та з’ясувала таке.

Підприємство догосподарювалося до того, що опинилося на межі банкрутства та звернулося з відповідною заявою до суду. Утім, О.Юлдашев залишив її без руху, оскільки не було сплачено судовий збір у розмірі понад 17 тис. грн.

Через кілька днів підприємство ще раз зробило спробу ініціювати процедуру банкрутства, але вже інший законник із цього ж суду також залишив заяву без розгляду з тих самих підстав. І лише третя спроба виявилася більш ефективною: О.Юлдашев запросив довідки про суми кредитів, які не в змозі виплатити підприємство, та про наявні активи.

Суддя встановив, що підприємство має понад 1 млн грн. заборгованості, а його майна замало для її погашення. Тому служитель Феміди відкрив провадження. Після того як він постановив ухвалу, до суду звернулося товариство, повідомивши, що воно свого часу купило в потенційного банкрута лабораторний комплекс і тепер хоче отримати ту нерухомість. Суддя виніс ухвалу, якою визнав заяву такою, що відповідає вимогам, і відкрив провадження за позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

О.Юлдашев призначив засідання, зобов’язав обидві сторони прийти на нього, а також запросив відзив на позов від банкрутуючого підприємства. Проте сторони не з’явилися на призначену дату, і на наступну — теж.

Утім, це не завадило підприємству подати зустрічну позовну заяву й зазначити, що договір купівлі-продажу дійсно був укладений 14 років тому. Його посвідчив приватний нотаріус. Але угода мала вступити в силу за умови, якщо покупцеві вдасться укласти договір ренти й на рахунок продавця надходитимуть відповідні кошти. А до моменту сплати повної ціни об’єкта покупцю заборонялося реєструвати право власності на нього. У разі ж прострочення оплати покупцем продавець мав право відмовитися від договору та вимагати повернення об’єкта.

Підприємство вважало, що товариство не заплатило обіцяної суми, проте зареєструвало право власності на майно. Тож відповідно до договору настав час повернути лабораторний комплекс. Щоправда, виявилося, що за 14 років підприємство не лише зареєструвало нерухомість на себе, а й продало її наступному власнику.

До речі, ціна комплексу — $0,5 млн. Це набагато більше, ніж заборгованість за кредитом підприємства.

Суддя об’єднав справи і призначив чергове засідання, на яке жоден з учасників знову не з’явився та будь-яких документів не надіслав. Однак О.Юлдашев узяв до уваги строки й дійшов висновку, що перешкод для розгляду справи за відсутності сторін та їхніх представників нема.

Служитель Феміди прийняв рішення залишити лабораторію у власності підприємства, визнавши дії щодо реєстрації та продажу майна, які вчинило товариство, незаконними.

Лютий власник

Чоловік, на якого до останнього часу було зареєстроване майно, звернувся до апеляційного суду з вимогою скасувати рішення першої інстанції. Адже він володів майном з 2012 року й гадки не мав, що попередній власник зможе перереєструвати його нерухомість на себе. Апелянт стверджував, що в підприємства не було оригіналів документів, тому суддя прийняв рішення без належних доказів.

В апеляційній інстанції, зокрема, зауважили, що відповідно до Господарського процесуального кодексу письмові докази подають в оригіналі або ж ними слугує належним чином засвідчена копія. При цьому засвідчення відповідності копії документа його оригіналу здійснюється шляхом проставлення особою власноручного підпису й дати, отже, особа має право завіряти копії тільки тих документів, оригінали яких є в неї.

Крім того, суд констатував непорушність права власності, яке було зареєстровано за подавачем апеляційної скарги. Водночас скаржник повідомив, що не отримував повісток до суду, їх не містили й матеріали справи.

Чоловік уважав, що перша інстанція зосередилась на тому, щоб вирішити спір між підприємствами, а особа, яка була власником майна, не брала в цьому участі. Скаржник заявив, що відкриття справи про банкрутство, її розгляд, подання та розгляд у межах справи про банкрутство первісного та зустрічного позовів мали виключно штучний характер.

Суддя пояснив дисциплінарному органу, що не приховував чогось від власника майна, адже всі ухвали та рішення можна знайти в Інтернеті. Повістки він надсилав усім, а якщо раптом хтось їх не отримав, то повідомлення про необхідність прибути до суду розміщували також в Інтернеті.

Щодо відсутності оригіналів документів законник запевнив, що він їх бачив безпосередньо на засіданні, після якого й прийняв рішення. Тобто особисто перевірив відповідність кожної копії оригіналу.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосоване до О.Юлдашева, члени ВРП взяли до уваги гарну характеристику, яку він отримав від керівника установи, де працював. Суддя спеціалізується на вирішенні питань банкрутства. Зарекомендував себе як професійний, увічливий та врівноважений.

Зрештою за допущені порушення ДП вирішила оголосити законникові догану та позбавити його доплат на місяць.