Один проти відділку

Статус жертви зберігається, допоки держава не усуне порушення та не компенсує шкоди

Сусідство з поліцією в житловому будинку нівелює право на приватне життя. Визнання державою порушення права недостатньо, оскільки вона має розібратися з проблемою та компенсувати людині шкоду. Інакше Європейський суд з прав людини покарає за порушення конвенційних гарантій.

Сусіди та дебошири

Сусідські війни — тема вічна. Утім, одна справа — виселяти капосних сусідів із поліцією, і зовсім інша, коли поліція і є тим сусідом.

В ЄСПЛ розглянули скаргу про порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Євгену Дмитрієву не пощастило придбати квартиру в будинку, де згодом розмістився відділок поліції.

Останній зайняв підвальне приміщення, а чоловік мешкав на першому поверсі — прямісінько над правоохоронцями. Протягом 10 років він скаржився на шум і неприємний запах із підвалу. У тому відділку був ще й слідчий ізолятор. Кожної ночі мешканці багатоквартирного будинку чули лайку, прокляття та балаканину затриманих поліціантами осіб. Правоохоронці часто викидали одяг і матраци, від яких смерділо. Є.Дмитрієва бентежили думки про ймовірні хвороби на кшталт туберкульозу, які могли поширювати затримані особи.

Начальник відділення поліції погоджувався, що відліку не місце в житловому будинку, але виправити ситуацію не міг. Адже в місті не було вільного приміщення, куди б могли переїхати правоохоронці зі своїми арештантами.

Костомукшинський міський суд Республіки Карелія визнав, що було порушено право на мирний відпочинок, але не зазначив, як саме можна виправити ситуацію. Під час виконавчого провадження Є.Дмитрієв намагався виселити поліцейських. Утім, двічі дістав відмову. Зрештою через значне погіршення стану здоров’я чоловік вирішив здатися та продав квартиру. Проте через таких сусідів ціна була вдвічі меншою від ринкової.

Підвал не місце для поліції

У Страсбург заявник поскаржився, що шум впливав на його фізіологічний та психологічний стан. На його думку, таке сусідство порушувало право на повагу до приватного життя.

Уряд же стверджував, що шкода, якої Є.Дмитрієв зазнав унаслідок роботи відділку, не була такою, що порушила ст.8 конвенції. Представники країни заявляли: заявник не підкріпив доказами твердження, що рівень шуму в його квартирі досяг порогу в такій мірі, що порушив його право на приватне життя.

Вивчивши аргументи сторін, Євросуд зазначив, що чоловік і справді не надавав жодних прямих доказів наявності надмірного шуму. Суд зазначив, що шкідливі наслідки забруднення, в тому числі шумового, мають досягти певного мінімального рівня для того, щоб підпадати під дію ст.8 конвенції. Оцінка цього рівня залежить від інтенсивності, тривалості та наслідків для здоров᾽я.

Однак у матеріалах справи була низка звітів санітарної служби, лікарів, показання інших сусідів та визнання самим керівником відділку, що підвал багатоквартирного будинку — не місце для поліції.

У численних звітах служби йшлося про сміття, поганий санітарний стан приміщень і скарги на постійний шум. Усі зусилля місцевої влади були зосереджені на пошуку підходящого місця для переїзду відділення, але вона не вжила жодних заходів для виправлення становища.

Проте уряд наполягав на тому, що заявник утратив статус жертви через те, що продав свою квартиру. Є.Дмитрієв не погоджувався із цим твердженням, оскільки переїзд в іншу квартиру та продаж старої за заниженою ціною завдали йому шкоди.

ЄСПЛ повторив свою думку, що заходи, ужиті органами влади, позбавляють заявника статусу потерпілого лише в тому випадку, якщо порушення буде визнано й усунуто.

У цій же справі, хоча російський суд прямо визнав порушення прав заявника, останній не отримав жодної компенсації. Посилаючись на свою практику, Євросуд зазначив, що особа, яка була змушена через несприятливі екологічні або інші умови покинути своє житло та придбати інше, не перестає бути жертвою. Отже, той факт, що заявник продав свою квартиру та придбав нову за власні кошти, не позбавляє його статусу потерпілого.

Тож у рішенні від 1.12.2020 у справі «Yevgeniy Dmitriyev v. Russia» ЄСПЛ установив порушення ст.8 конвенції та зобов’язав державу виплатити заявникові €5000 як компенсацію за моральну шкоду.