Криза відповідальності
НАБУ буде вкрай важко довести умисність недостовірного декларування
Суб’єктам декларування подекуди важко згадати всі активи, нажиті непосильною працею. Тож каратимуть тільки за умисну забудькуватість.
Євген ПЕЛІХОС, керуючий адвокат АБ «Євгена Пеліхоса»Трохи більше ніж місяць знадобилось Офісу Президента і, звісно, самому главі держави, аби запропонувати своє бачення розв’язання проблеми закріплення кримінальної відповідальності за «декларування недостовірної інформації».
Як відомо, рішенням Конституційного Суду від 27.10.2020 №13-р/2020 визнано неконституційними окремі положення закону «Про запобігання корупції» та Кримінального кодексу. Зокрема, було визнано неконституційною ст.3661 КК, яка передбачала відповідальність за «декларування недостовірної інформації». Рішення КС зводиться до того, що, хоч неподання декларації і свідчить про порушення вимог антикорупційного законодавства, такі діяння не здатні заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в обсягах, необхідних для визнання їх суспільно небезпечними відповідно до вимог ст.11 КК.
Очевидно, що в цій ситуації сам Президент та його офіс перебувають у непростій ситуації, коли необхідно одночасно задовольнити потреби й вимоги різних груп впливу. З одного боку, антикорупційна політика є вимогою західних кредиторів України. З другого — на цьому наполягає громадянське суспільство, яке, спровоковане інформацією зі ЗМІ, вимагає покарання суддів КС. З третього боку, є рішення КС, яке необхідно виконувати, аби запобігти негативним наслідкам чергової конституційної кризи в країні.
У проекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (№4434) пропонується ст.3661 КК виключити й доповнити його новою ст.3662 «Декларування недостовірної інформації». Зокрема, є намір установити, що умисне декларування недостовірної інформації є кримінальним правопорушенням, якщо відомості в декларації відрізняються від достовірних на суму понад 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на день подання декларації. Крім того, ОП запропонував окремо визначити в ст.3663 КК кримінальну відповідальність за умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Крім того, ключовим нововведенням запропонованої концепції змін є визначення в диспозиції норми форми вини у вигляді прямого умислу. Тобто відповідальність, на думку авторів проекту, може наставати за двох ключових обставин:
• розбіжність, тобто перевищення розміру задекларованих чиновником активів з реальними, на 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (наразі це більше ніж 1 млн грн.);
• декларування недостовірної інформації буде кримінальним правопорушенням, лише якщо його вчинено умисно.
Таким чином, убачається, що для правоохоронців буде вкрай важко довести скоєння такого злочину. Бо чиновнику буде достатньо послатися, наприклад, на те, що його не було проінформовано про зміни в майновому стані членів родини. Така позиція захисту в подібних випадках буде виглядати цілком обґрунтованою. Адже жодна норма законодавства не зобов’язує, скажімо, дружину, повідомляти чоловіка — державного службовця про придбання нею нерухомості чи нового автомобіля.
Цілком можливо, що правоохоронці, закінчивши досудове розслідування за оновленою статтею, у суді дізнаються про факт того, що майно придбано за довіреністю, про існування якої суб’єкту декларування нічого не було відомо.
З одного боку, запропоновані Президентом зміни до КК видаються позитивними. Адже замість нагнітання «конституційного безладу» в країні документ спрямований на врегулювання ситуації в конституційний спосіб, а саме — шляхом урахування зауважень КС до норми, визнаної неконституційною. З другого — незрозуміло, як такі нововведення будуть сприйняті політичними опонентами й чи призведе це до врегулювання ситуації демократичним шляхом.
Що стосується практичного застосування вказаної норми, то зміни, які пропонується внести до КК, виглядають більш конструктивними за ті положення, що існували раніше. Бо наявність злочину у вигляді недостовірного декларування без ознак умисності цих дій призводило до можливості застосування всіх принад кримінального процесу задля тиску на того чи іншого держслужбовця.
Не слід забувати, що в основі системи стримувань і противаг, яка є запорукою демократії в державі, лежить наявність певних гарантій незалежності кожного органу та інституту демократичного суспільства.