Закон і Бізнес


Допомога з тюремним присмаком

Приховування майна в заяві на отримання соціальної допомоги є шахрайством


ВС дозволив саджати малозабезпечених громадян, які приховують майно

№49 (1503) 05.12—11.12.2020
7439

Наявність механізму повернення надміру виплачених коштів не виключає притягнення до кримінальної відповідальності за шахрайство. Такий висновок зробив ВС в постанові №159/3357/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 листопада 2020 року                               м.Київ                                               №159/3357/18

Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої — ГРИГОР’ЄВОЇ І. В.,
суддів: АНІСІМОВА Г. М., КРАВЧЕНКА С. І., ЛУГАНСЬКОГО Ю. М., МАЗУРА М. В., ОГУРЕЦЬКОГО В. П., ЩЕПОТКІНОЇ В. В. —

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої Особи 1 на вирок Волинського апеляційного суду від 20.03.2019 в кримінальному провадженні щодо Особи 1, Інформація 1, уродженки та жительки Адреса 1, засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.190, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 Кримінального кодексу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, оскарженого вироку та встановлені обставини

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.09.2018 Особу 1 було засуджено до покарання у вигляді обмеження волі: за ч.1 ст.190 КК — на 1 рік, за ч.2 ст.190 КК — на 1 рік 6 місяців, за ч.1 ст.358 КК — на 1 рік, за ч.3 ст.358 КК — на 2 роки, за ч.4 ст.358 КК — на 1 рік, а на підставі ч.1 ст.70 цього кодексу за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у вигляді обмеження волі на 2 роки.

На підставі п.«в» ст.1 закону «Про амністію у 2016 році» Особу 1 звільнено від відбування призначеного покарання.

Суд визнав Особу 1 винуватою в тому, що вона за викладених у вироку обставин заволоділа чужим майном шляхом обману, підробила документи й використала їх, а також учинила такі діяння повторно.

Як установив місцевий суд, 22.09.2014 в приміщенні управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Ковельської міськради Волинської області на вул. Незалежності, 148, у м.Ковелі під час оформлення державної допомоги малозабезпеченим сім’ям у поданій заяві про призначення всіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг) і в декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням допомоги, Особа 1 умисно не зазначила відомостей про наявність у неї другої квартири. У такий спосіб засуджена незаконно отримала державну соціальну допомогу за період з 1.09.2014 по 28.02.2015, завдавши державі в особі управління матеріальної шкоди на загальну суму 2889,37 грн.

Надалі під час оформлення державної допомоги Особа 1 також не зазначала в згаданих документах відомостей про наявність у неї другої квартири й незаконно отримувала соціальну допомогу, завдавши державі матеріальної шкоди, зокрема:

5.03.2015 за період з 1.03 по 31.08.2015 — на загальну суму 6777,90 грн.;

3.09.2015 за період з 1.09.2015 по 29.02.2016 — на загальну суму 8158,74 грн.;

3.03.2016 за період з 1.03 по 31.08.2016 — на загальну суму 8229,96 грн.;

6.09.2016 за період з 1.09.2016 по 28.02.2017 — на загальну суму 8000,94 грн.;

13.03.2017 за період з 1.03 по 31.08.2017 — на загальну суму 8462,22 грн.

Крім того, 22.09.2014 в приміщенні управління засуджена внесла неправдиві відомості до декларації, яка слугувала підставою для призначення соцдопомоги, і з метою отримання такої допомоги використала підроблений документ, подавши його до вказаної установи разом із заявою, що також містила завідомо неправдиві дані про відсутність в Особи 1 другої квартири.

У період з 5.03.2015 по 13.03.2017 Особа 1 неодноразово вчиняла аналогічні дії, які полягали в підробленні декларації та її використанні для отримання соцдопомоги.

За апеляційною скаргою прокурора Волинський апеляційний суд 20.03.2019 скасував згаданий вирок у частині заходу примусу й ухвалив новий, яким призначив Особі 1 покарання у вигляді штрафу: за ч.1 ст.190 КК — у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., та за ч.4 ст.358 КК — у розмірі 50 н.м.д.г., а також у вигляді позбавлення волі: за ч.2 ст.190 КК — на 2 роки та за ч.1 ст.358 КК — на 1 рік, а на підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів визначив засудженій остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У поданій скарзі з доповненнями до неї засуджена просить скасувати з підстав, передбачених у пп.1, 2 ч.1 ст.438 КПК, вирок апеляційного суду й закрити кримінальне провадження. Аргументуючи свою позицію, скаржниця зазначає, що, попри її заперечення наявності умислу на введення в оману працівників міської ради з метою незаконного отримання соцдопомоги, місцевий суд не виконав приписів ч.3 ст.349 КПК, продовжив розгляд справи за спрощеною процедурою, не забезпечивши Особі 1 ефективного захисту від пред’явленого обвинувачення. На переконання останньої, її було необґрунтовано піддано кримінальному переслідуванню, адже право на допомогу в неї виникло у зв’язку з хворобою дитини, а факт невідображення в декларації та заяві даних про наявність другої квартири суттєво не вплинув на призначення соцдопомоги. Як наголошує засуджена, у подібних випадках законом «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1.06.2000 №1768-ІІІ (у редакції від 1.01.2014) передбачено припинення надання допомоги та повернення надміру нарахованих коштів, що тягне цивільно-правову відповідальність. Посилаючись на ці законодавчі положення й на те, що декларація не є офіційним документом, а невнесення всіх відомостей про майновий стан було бездіяльністю, Особа 1 уважає неправильним застосування стст.190 та 358 КК. Крім того, на думку скаржниці, кваліфікація діянь за ознакою повторності не узгоджується з приписами ч.2 ст.32 вказаного кодексу. За міркуваннями засудженої, скоєне не є злочином, оскільки не становить суспільної небезпеки та належить до цивільних деліктів, про що також свідчить ухвалена в цивільній справі постанова від 9.12.2019, якою було відмовлено в стягненні з Особи 1 надміру виплачених коштів. За твердженням останньої, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені порушення, у тому числі здійснення судового провадження без участі потерпілої сторони, і, всупереч вимогам ч.3 ст.404, стст.409, 417, 284 КПК, замість прийняття рішення про закриття кримінального провадження ухвалив новий обвинувальний вирок, який не відповідає ст.370 кодексу.

Підстави розгляду кримінального провадження об’єднаною палатою ВС

Ухвалою від 28.01.2020 колегія суддів другої судової палати Суду, керуючись ч.2 ст.434-1 КПК, передала кримінальне провадження щодо Особи 1 на розгляд об’єднаної палати.

Таке рішення колегія суддів прийняла, уважаючи за необхідне відступити від викладених у постановах Суду від 17.09 та 31.10.2019 (справи №№236/2520/17, 711/5284/18) висновків щодо застосування ст.190 КК в подібних правовідносинах.

Зокрема, у згаданих постановах першої та другої судових палат зазначено:

відображення особою недостовірних відомостей у документах, на підставі яких установлюється право на отримання соцдопомоги та її розмір, має прямий причинний зв’язок з отриманою неправомірною вигодою, а тому факт наявності механізму щодо повернення надміру виплачених коштів у цивільно-правовому порядку не свідчить про неможливість застосування до цієї особи належної правової процедури у вигляді кримінального переслідування та подальшого притягнення до відповідальності згідно з вимогами кримінального закону;

повідомлення особою завідомо недостовірних відомостей про доходи та майновий стан при встановленні за нею права на отримання державної соцдопомоги свідчить про наявність у діях такої особи умислу на заволодіння державними коштами шляхом обману, а отже, і складу злочину, передбаченого ст.190 КК.

Передаючи кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати, в ухвалі від 28.01.2020 колегія суддів дійшла протилежного висновку, що за приховання особою або умисне подання недостовірних даних про доходи та майновий стан, що вплинуло на встановлення права на призначення соцдопомоги, внаслідок чого було надміру виплачено кошти, настає цивільно-правова, а не кримінальна відповідальність.

З урахуванням наявності різних позицій з питань застосування норми матеріального права в правовідносинах із подібними елементами, виходячи з нормативного розуміння положень ст.434-2 КПК, об’єднана палата здійснює розгляд цього кримінального провадження за процедурою, визначеною законом.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджена Особа 1 підтримала подану скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі з доповненнями до неї, об’єднана палата дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У ст.61 Конституції встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим кодексом.

Згідно з положеннями чч.1, 3 ст.3 зазначеного кодексу законодавство про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки вказаним кодексом.

Отже, для уніфікації судової практики й вирішення в межах провадження, переданого на розгляд об’єднаної палати, питання щодо правозастосування ст.190 КК належить з’ясувати, чи є в розумінні цього кодексу склад кримінального правопорушення (шахрайства) у діянні особи, котра отримала соцдопомогу внаслідок подання недостовірних відомостей про доходи та майновий стан, фактично маючи право на таку допомогу на іншій, ніж зазначена в її зверненнях, підставі. У контексті вказаного питання також є ключовим визначення виду правовідносин (цивільних чи кримінально-правових), пов’язаних із способом отримання допомоги. У зв’язку із цим з юридичної точки зору необхідно взяти до уваги таке.

Підставою для виникнення, зміни та припинення правовідносин є один або кілька юридичних фактів, передбачених нормами права. До юридичних фактів належать, зокрема, і діяння особи, які можуть бути як правомірними, так і протиправними. При цьому з одним юридичним фактом норми права можуть пов’язувати виникнення, зміну та припинення кількох правовідносин, у тому числі різної галузевої належності.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження стосовно Особи 1, юридичним фактом була її неправомірна поведінка. Остання полягала в тому, що при зверненні до органу соцзахисту з метою одержання соцдопомоги засуджена приховала наявність у неї другої квартири, тобто повідомила недостовірні дані, на підставі яких було прийнято рішення про встановлення за особою права на одержання допомоги та її розмір. Така поведінка могла зумовити припинення правовідношення щодо виплати призначеної на підставі ч.4 ст.7 закону №1768-III соцдопомоги.

Водночас із припиненням указаного правовідношення чинне законодавство пов’язує із зазначеною неправомірною поведінкою виникнення низки нових правовідносин:

недоговірного зобов’язання щодо набуття майна без достатньої правової підстави, у межах якого особа, яка набула таке майно, зобов’язана повернути його потерпілому (ст.1212 Цивільного кодексу, п.28 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, затвердженого постановою КМ від 24.02.2003 №250);

цивільного правовідношення, у межах якого реалізується недоговірна цивільна відповідальність, а саме — втрата права на призначення державної соцдопомоги протягом 6 місяців, починаючи з першого числа місяця виявлення порушення (абз.6 ч.2 ст.7 закону №1768-III);

кримінального правовідношення, у межах якого реалізується кримінальна відповідальність за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст.190 КК.

Кожне із цих правовідношень відрізняється за своїм змістом. Зокрема, недоговірне зобов’язання щодо набуття майна без достатньої правової підстави має в першу чергу компенсаційний характер. Його зміст полягає в обов’язку особи відновити порушене суб’єктивне право іншої особи або компенсувати завдану шкоду (ст.1213 ЦК).

Натомість у межах правовідносин, в яких реалізується кримінальна відповідальність, виконується каральна функція права. Їхнім змістом є обов’язок особи, яка вчинила правопорушення, зазнати осуду з боку держави та перетерпіти негативні наслідки за вчинені правопорушення.

У цьому разі одночасне притягнення однієї особи до цивільної та кримінальної відповідальності не суперечить передбаченому в ч.1 ст.61 Конституції принципу, що ніхто не може бути двічі притягнений до юрвідповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Наведене конституційне положення не виключає можливості настання двох видів юрвідповідальності, якщо одним діянням особа вчиняє два різні правопорушення, тобто склади яких містять різні елементи та базуються на різних фактах. У таких випадках має місце ідеальна сукупність правопорушень двох видів (наприклад злочину та цивільно-правового делікту).

Таким чином, відмінності у складі правопорушення слугують підставою для притягнення особи до різних видів юрвідповідальності.

У цій справі місцевий суд установив, що своїми діями Особа 1 порушила порядок реалізації передбаченого актами цивільного законодавства суб’єктивного права на одержання державної соцдопомоги (елемент складу цивільно-правового делікту) та неодноразово отримувала державні кошти (тобто заволоділа чужим майном) шляхом подання заяви та декларації, які містять недостовірну інформацію (тобто фактично шляхом уведення в оману), заподіявши цим істотної шкоди відносинам власності (елемент складу злочину, передбаченого ст.190 КК).

За нормативним визначенням шахрайства, якщо особа, звертаючись до органу соцзахисту з метою одержання державної соцдопомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин. А отже, є підстави для притягнення зазначеної особи до цивільної та кримінальної відповідальності.

Факт установлення законодавцем механізму повернення органу соцзахисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи за вказані умисні дії саме до кримінальної відповідальності, адже згадана процедура має техніко-правовий характер, містить порядок учинення відповідних цивільно-правових дій та є однією з гарантій мінімізації необґрунтованих звернень за соцдопомогою. Існуючий у законі №1768-ІІІ механізм не стосується ознак складу злочину, передбаченого ст.190 КК (караність якого визначається тільки цим кодексом), а тому не може ставити під сумнів правомірності притягнення до кримінальної відповідальності за шахрайство за умови доведеності всіх елементів кримінального правопорушення й винуватості особи.

Крім того, установлення законодавцем окремого правового механізму повернення безпідставно виплачених коштів не виключає необхідності та можливості правової оцінки дій, унаслідок яких відбулося заволодіння коштами. Такий механізм не покладає на правопорушника жодних додаткових негативних наслідків, а спрямований на повернення безпідставно набутого майна. Саме з огляду на компенсаційний характер цього механізму він стосується повернення тільки безпідставно набутого майна, тобто лише надміру виплачених коштів.

Щодо відповідних кримінально-правових норм (зокрема про відповідальність за шахрайство, підроблення документів тощо) та норм у законі №1768-ІІІ і порядку, то між ними конкуренції не виникає, адже вони регламентують різну поведінку, стосуються різних суб’єктів. Зазначене також свідчить про те, що наявність згаданої процедури повернення коштів не виключає кримінальної відповідальності за шахрайство в ході протиправного заволодіння чужим майном у випадку, якщо його було набуто за відсутності юридичної підстави.

Таким чином, правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом для цього права, безпосередньо залежить від належного з’ясування наявності елементів складу злочину шахрайства.

Як визначено в ст.190 КК, шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман як злочинний спосіб може полягати в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (активний обман) та/або приховуванні певних обставин, якщо в особи є обов’язок повідомити про них (пасивний обман). Обман при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати в потерпілого впевненість у вигідності чи обов’язковості передачі їй майна або права на нього. Тому умовою визнання обману ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Із суб’єктивної ж сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Відсутність хоча б одного зі складових елементів шахрайства, у тому числі об’єктивної чи суб’єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, можуть перебувати в іншій, ніж кримінальна, юридичній площині й свідчити про наявність цивільного спору.

Неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соцвиплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов’язкової за законом інформації.

Як установлено судом першої інстанції, Особа 1 у період з 22.09.2014 по 13.03.2017 неодноразово зверталася до органів соцзахисту за оформленням соцдопомоги малозабезпеченим сім’ям. При цьому в поданих деклараціях та заявах, на підставі яких було прийнято рішення про призначення вказаного виду допомоги, засуджена кожного разу не зазначала відомостей про перебування в її власності другої квартири, наявність якої, за висновками місцевого суду, унеможливлювала призначення соцдопомоги за зверненнями Особи 1 . Тому вказані діяння останньої суд визнав кримінально караними та кваліфікував за ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК.

Водночас під час здійснення судового та апеляційного провадження не було враховано особливостей закону №1768-ІІІ і, всупереч пп.1, 2 ст.7 КПК, не з’ясовано, чи мала Особа 1 право на соцдопомогу на іншій, ніж зазначено в її заяві, підставі, хоча від цього, зважаючи на компенсаційний механізм, залежить правильність застосування закону про кримінальну відповідальність.

Між тим, як видно з отриманих на стадії касаційного провадження документів, доводи касаційної скарги про наявність в Особи 1 під час звернення до органів соцзахисту права на призначення держдопомоги на іншій підставі, передбаченій у ч.2 ст.7 закону №1768-ІІІ, є слушними. Указаний факт було встановлено в цивільній справі №159/2606/19 Волинським апеляційним судом, який постановою від 9.12.2019 відмовив у задоволенні вимог про стягнення з Особи 1 надміру виплачених коштів (22923,91 грн.) на користь держави в особі управління.

У своєму рішенні суд зазначив, що єдиним доходом родини є соцвиплати, Особа 1 позбавлена можливості працювати, вона — одинока матір, сама виховує сина з вадами здоров’я, котрий перебуває на диспансерному обліку, потребує постійного лікування та домашнього догляду, а невідображена в деклараціях квартира є житлом довгострокової новобудови, не використовується за цільовим призначенням або ж для здавання в оренду.

Згадана постанова є чинною, адже Касаційний цивільний суд ухвалою від 30.01.2020 відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою управління.

Отже, зважаючи на факт наявності в Особи 1 підстави для призначення соцдопомоги, який не спростовано стороною обвинувачення, убачається, що під час звернення до органу соцзахисту населення засудженою не було додержано лише порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту). Проте саме собою наведене порушення не може розцінюватись як шахрайство.

У контексті викладеного, ураховуючи, що в діяннях Особи 1 не міститься всіх елементів (ознак) складу злочину шахрайства, її засудження за ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК є необґрунтованим.

За матеріалами кримінального провадження, обвинувачення Особи 1 за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК безпосередньо пов’язано з обвинуваченням у шахрайстві й вирішальною мірою базується на тій тезі, що незазначення в деклараціях достовірних відомостей про майновий стан спричинило негативні наслідки у вигляді безпідставного нарахування особі соцдопомоги. Однак такий висновок органів досудового розслідування, з яким погодилися суди нижчих інстанцій, є помилковим, оскільки суперечить установленому факту про наявність у засудженої права на отримання допомоги від держави з інших підстав.

З огляду на це, виходячи з приписів ст.17 КПК, змісту примітки до ст.358 КК щодо обов’язковості наслідків правового характеру як елементу складу цього злочину, засудження Особи 1 за підроблення документів, їх використання та вчинення таких діянь повторно також є необґрунтованим.

Таким чином, у цій справі закон про кримінальну відповідальність було застосовано неправильно. Тому оскаржений вирок й у порядку ч.2 ст.433 КПК вирок суду першої інстанції підлягають скасуванню на підставі п.2 ч.1 ст.438 вказаного кодексу, а кримінальне провадження стосовно Особи 1 — закриттю відповідно до п.2 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку зі встановленням відсутності в діяннях складу злочинів, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.190, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК.

Оскільки заявлена касаційна вимога полягала в проханні закрити кримінальне провадження, подану скаргу слід задовольнити.

Інші аргументи скаржниці про незаконність її кримінального переслідування вже не мають процесуального значення.

Виконуючи приписи ст.442 КПК, об’єднана палата дійшла висновку про те, як саме має бути застосовано норму права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд палати.

Висновок

З огляду на положення ч.1 ст.61 Конституції, ч.1 ст.2, чч.1, 3 ст.3 КК, саме собою встановлення в законі №1768-ІІІ механізму повернення органу соцзахисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст.190 цього кодексу) за умови, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення й під час звернення по державну соцдопомогу не було жодних правових підстав для її призначення цій особі.

Керуючись стст.433, 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, об’єднана палата

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу засудженої Особи 1 задовольнити.

Вирок Волинського апеляційного суду від 20.03.2019, а також у порядку ст.433 КПК вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.09.2018 щодо Особи 1 скасувати й на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК закрити кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діяннях складу злочинів, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.190, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.