Переможений платить за все!

Як обґрунтувати витрати на професійну правничу допомогу з погляду ВС

Нові процесуальні кодекси, які набули чинності наприкінці грудня 2017 року, установили загальні орієнтири для процедури відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Хоча адвокат і клієнт самостійно визначають ціну послуг, сума, яка підлягатиме компенсації, може бути змінена судом. Тому при поданні заяви про відшкодування таких витрат потрібно враховувати, зокрема, правові позиції, які Верховний Суд виклав у своїх постановах.

Докази витрат

За загальним правилом, розмір витрат визначається договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Так, процесуальні кодекси містять загальні положення про те, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою подальшого розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Однак процесуальні кодекси не містять деталізованих вимог до переліку документів, що підтверджують розмір витрат. У зв’язку із цим ВС неодноразово висловлював власну позицію щодо даного питання.

Так, Велика палата у постанові від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц сказала, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані:

• договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

• розрахунок наданих послуг;

• документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.).

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВП ВС від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Однак, незважаючи на прийняття зазначених постанов, залишався неоднозначним підхід судів щодо належної форми документа, який би свідчив про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правничої допомоги.

Щодо цього питання свою позицію висловив КАС у постанові від 16.04.2020 у справі №727/4597/19. Він зазначив: аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов’язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

«Гонорар успіху»

Досить часто клієнт та адвокат домовляються про те, що якщо рішення буде на користь клієнта, то останній виплатить адвокату певну грошову винагороду, так званий гонорар успіху. У зв’язку із цим неодноразово виникало питання щодо можливості включення такої винагороди до судових витрат. Однак судова практика з указаного питання була неоднозначна.

Але 12.05.2020 ВП ВС вирішила виключну правову проблему щодо можливості віднесення до судових витрат «гонорару успіху» адвоката. Так, у постанові у справі №904/4507/18 Суд виходив із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов’язковості такого зобов’язання. Велика палата зазначила, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Таким чином, ВП ВС чітко висловилася щодо законності включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару.

Підтвердження кількості витраченого часу

ВС також звертає увагу на те, що учасник справи не зобов’язаний обґрунтовувати, чому саме таку кількість часу адвокат витратив на відповідні дії.

Таку правову позицію висловив, зокрема, КАС у постановах від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 та від 13.12.2018 у справі №816/2096/17. Суд сказав, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Виходячи з аналізу судової практики, можна дійти висновку, що достатнім для обґрунтування кількості часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, є надання суду документів, які містять інформацію про час, витрачений на вчинення необхідних дій, та обсяг наданих послуг і виконаних робіт, а також їх вартість.

Обов’язок доведення несумірності витрат

Досить часто виникають ситуації, коли сторона, не на користь якої ухвалено рішення, заперечує щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявник не обґрунтував ринкової вартості послуг. КАС визначив підхід до вирішення цього питання.

Так, у постанові від 9.04.2019 у справі №826/2689/15 він зазначив, що чинне процесуальне законодавство не передбачає обов’язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов’язок доведення їх несумірності з наданням відповідних доказів.

***

Таким чином, процесуальні кодекси встановлюють лише загальні критерії, якими керується суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин важливе значення має практика ВС, покликана уточнити та опрацювати проблемні аспекти цієї процедури.

У свою чергу адвокатам під час укладення договору з клієнтом необхідно належним чином фіксувати перелік послуг, їх вартість та умови проведення розрахунків за надані послуги, а в разі домовленості про «гонорар успіху» — включати останній до судових витрат, які підлягають відшкодуванню.