Закон і Бізнес


Юрисдикційний конфлікт


№47 (1501) 21.11—27.11.2020
3960

З огляду на припис ч.5 ст.170 КАС, який перешкоджає повторному зверненню із позовом до адмінсуду, справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства. Такий висновок зробив ВС в постанові №183/2762/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

28 жовтня 2020 року                      м.Київ                               №183/2762/19

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (суддя-доповідач), САКАРИ Н.Ю., ХОПТИ С.Ф., ШИПОВИЧА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.08.2019 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2019.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Особа 1 звернулась до суду із позовом до військової частини А1302 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що вона проходила військову службу в Збройних силах з 29.05.2016 та наказом командира в/ч А1302 від 26.10.2018 №174-рс звільнена в запас з військової служби відповідно до пп.«й» ч.5 ст.26 закону «Про військовий обов’язок і військову службу».

Наказом командира в/ч А1302 від 26.10.2018 №293 її було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.10.2018. В наказі, крім іншого, зазначено про виплату їй грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на суму 19713, 46 грн. У день її звільнення з військової служби розрахунок за неотримане речове майно з нею не був проведений, відповідачем була здійснена виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на суму 19713,46 грн. лише 25.02.2019.

Сума середньомісячного грошового забезпечення, яке підлягає виплаті за період з 26.10.2018 до 25.02.2019, становить 31895,68 грн.

За таких обставин позивач просила стягнути на її користь з в/ч А1302 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2018 до 25.02.2019 у розмірі 31895,68 грн. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб, а також судові витрати у сумі 4000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 27.08.2019 у задоволенні позову Особи 1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що компенсація за речове майно виплачувалась позивачу замість невикористаного речового майна, не є винагородою за виконану позивачем роботу, не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а тому несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського АС від 10.12.2019 частково задоволено апеляційну скаргу Особи 1, скасовано рішення Новомосковського міськрайонного суду від 27.08.2019 та закрито провадження у справі.

Встановивши, що правовідносини у цій справі є публічно-правовими, оскільки виникли між особою, яка проходила військову службу, та суб’єктом владних повноважень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаний спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Оскільки цей спір не є приватноправовим, він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, отже, наявні правові підстави, передбачені п.1 ч.1 ст.255 ЦПК, для закриття провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, Особа 1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове — про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір у цій справі є приватноправовим, оскільки стосується відновлення майнового стану позивача, зокрема права на компенсацію вартості за неотримане речове майно, а тому має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Про це також свідчить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яким Особі 1 відмовлено у відкритті провадження у справі за аналогічним позовом у зв’язку із тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Також касаційна скарга містить доводи про незгоду з рішенням суду першої інстанції, які зводяться до критики його висновків про те, що грошова компенсація за речове майно не є видом грошового забезпечення військовослужбовців ЗСУ.

У квітні 2020 року в/ч А1302 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржених судових рішень <…>.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Судова юрисдикція — це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень ст.19 Цивільного процесуального кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб’єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов’язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а по-друге, суб’єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з’ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа.

У цій справі спірні правовідносини виникли з приводу невиплаченої позивачу при звільненні компенсації за невикористане ним речове майно, яке вона набула під час проходження нею військової служби.

Проходження публічної служби — це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов’язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов’язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов’язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби — одним з елементів припинення такої служби.

Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права — трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов’язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За змістом п.25 Методичних роз’яснень щодо застосування Класифікатора категорій адміністративних справ, затверджених рішенням Ради суддів адміністративних судів від 31.10.2013 №114, категорія справ зі спорів з відносин публічної служби включає, зокрема, спори щодо стягнення на користь особи несплачених коштів, які належало їй виплатити при звільненні зі служби (військової служби).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників — суб’єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Правова позиція щодо юрисдикції спорів, що виникають за позовом працівників (військовослужбовців) з питань, пов’язаних із проходженням військової (публічної) служби, неодноразово висловлювалась Великою палатою ВС, зокрема у постановах від 11.04.2018 у справі №14-98цс18, від 22.08.2018 у справах №№14-278цс18 і 14-294цс18, від 13.03.2019 у справі №14-21цс19. У цих постановах зазначено, що за правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов’язані з проходженням публічної служби, у тому числі про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо несплачених позивачу коштів, які належало їй виплатити при звільненні із військової служби.

При цьому безпідставними є посилання заявника на правові висновки, висловлені ВП ВС у постанові від 13.06.2018 у справі №161/13250/15-ц, оскільки у цій справі й у справі, що є предметом перегляду, різні фактичні обставини та предмет спору. Зокрема, у справі №161/13250/15-ц спір виник між військовою частиною та колишнім військовослужбовцем щодо правомірності набуття останнім права власності на речове майно, а не з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції та у касаційній скарзі позивач зазначала, що зверталась з аналогічним позовом до ДнОАС, який 29.03.2019 відмовив у відкритті провадження у справі №160/2816/19 з огляду на те, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч.5 ст.170 КАС у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Оскільки адміністративний суд відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом, поданим до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, ВС уважає, що з огляду на припис ч.5 ст.170 КАС позивач не зможе реалізувати її право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.

Як вказує Європейський суд з прав людини у §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що становлять єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21.02.75 у справі «Golder v. the United Kingdom», п.36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення від 17.01.2012 у справі «Stanev v. Bulgaria», п.230).

Згідно зі ст.13 конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis:

— рішення від 9.12.2010 у справі «Буланов та Купчик проти України», в якому ЄСПЛ встановив порушення §1 ст.6 конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пп.27—28, 38—40);

— рішення від 1.12.2011 у справі «Андрієвська проти України», в якому ЄСПЛ визнав порушення §1 ст.6 конвенції з огляду на те, що ВАС відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути ВСУ; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є ВАС (пп.13—14, 23, 25—26);

— рішення від 17.01.2013 у справі «Мосендз проти України», в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст.13 конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§116, 119, 122—125);

— рішення від 21.12.2017 у справі «Шестопалова проти України», в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч §1 ст.6 конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз’яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а ВАС не виконав рішення ВСУ щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пп.13, 18—24)).

ВС вважає, що закриття провадження у цій справі з тих підстав, що спір належить розглядати в адміністративній, а не цивільній юрисдикції, при наявності рішення адміністративного суду, що набрало законної сили, яким відмовлено у відкритті провадження за правилами адміністративного судочинства, поставило під загрозу сутність гарантованого конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис ч.5 ст.170 КАС, який перешкоджає позивачу повторно звернутись із цим позовом до адміністративного суду, ВС вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства з метою створення умов для ефективної реалізації права позивача на доступ до правосуддя.

Аналогічних висновків дійшла ВП ВС при розгляді справ №№490/9823/16-ц та 201/4802/16-а.

Відповідно до ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановивши, що цивільний суд не є компетентним судом для вирішення спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не надав відповіді на доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції.

Тому не можуть бути перевірені судом касаційної інстанції ті доводи касаційної скарги, які стосуються встановлення фактичних обставин справи, що мають бути перевірені судом апеляційної інстанції <…>.

З огляду на обставини цієї справи ВС дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме: скасувати постанову Дніпровського АС від 10.12.2019, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.400, 406, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського АС від 10.12.2019 скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.