Закон і Бізнес


Кит і кіт, або Колізії споживчого кредитування

Через невдале копіювання в КзПБ акта про банкрутство виникла плутанина, розбиратися в якій доводиться судам


Розробники Кодексу з процедур банкрутства, схоже, зіграли у скрабл, невміло склавши слова з попереднього закону.

№47 (1501) 21.11—27.11.2020
Борис ПОЛЯКОВ, суддя Північного апеляційного господарського суду, д.ю.н., професор; Родіон ПОЛЯКОВ, юрист
4667

Попри рік, що минув із дня набрання чинності Кодексом з процедур банкрутства, і спроби законодавця виправити наявні в ньому помилки, кодифікований акт усе ще залишається для правозастосовних органів справжньою головоломкою. Особливо коли йдеться про споживче банкрутство. Наспіх написаний «низькосортний» правовий акт створює чималі труднощі для громадян у захисті ними своїх прав. Це стосується не тільки боржника, а й кредитора.


У цій казці немає порядку

За рік дії КзПБ суддям не з чуток довелося оцінити якість свіжоспеченого кодифікованого акта. Розбалансований, заплутаний, суперечливий — і це тільки мала дещиця характеристики кодексу.

Найбільш проблемним виявилося застосування положень кн.4 КзПБ, де йдеться про неплатоспроможність фізичних осіб. Практично всі норми цієї книги потрібно застосовувати, усуваючи колізії, що містяться в них самих або в статтях інших книг кодексу. І такий процес суд здійснює практично відразу, з моменту отримання заяви боржника. Складається враження, що через колізію суд розгадує захований у нормах зміст послання або волю законодавця.

Усе це викликає складнощі для учасників процесу та призводить до неоднозначної судової практики.

Така ситуація чимось нагадує нам відомий мультфільм про плутанину в буквах — «Кит і кіт».

Що не слово — то загадка

Для початку звернімося до ст.115 КзПБ, яка регулює питання відкриття справи про неплатоспроможність фізичної особи.

У ній містяться 4 підстави для відкриття такої справи. Це коли:

1) борг становить 30 розмірів мінімальної заробітної плати;

2) боржник не здійснює понад 2 місяці платежів за кредитами;

3) у боржника відсутнє майно;

4) мають місце інші обставини, що свідчать про неможливість виконання в майбутньому боржником грошових зобов’язань.

Виходячи зі змісту норми, не можна точно сказати: для відкриття справи необхідна наявність усіх 4 умов чи досить лише однієї? Судова практика із цього питання також неоднозначна.

Іншими словами, бачимо наявність смислової колізії в самій нормі. І для її розв’язання потрібно дати тлумачення всіх перерахованих умов.

Для початку звернімося до останньої підстави. Вона говорить про неможливість виконання в майбутньому грошового зобов’язання. І законодавець називає цю умову загрозою неплатоспроможності.

У ст.8 КзПБ, що стосується як юридичних, так і фізичних осіб і теж не позбавлена колізії, ідеться про те, що справа про банкрутство відкривається судом за заявою боржника також у разі загрози його неплатоспроможності. Інакше кажучи, загроза неплатоспроможності є самостійною підставою для відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність) і реалізується виключно з ініціативи боржника.

Таким чином, уже тлумачення тільки стст.8 і 115 КзПБ показує, що для відкриття справи про неплатоспроможність немає необхідності використовувати всі 4 перераховані вище умови. Отже, боржнику достатньо мати лише одну, що підпадає під ознаки, перераховані в ст.115 КзПБ.

«Кіт пливе по океану, кит із блюдця їсть сметану»

У ст.116 КзПБ, де йдеться про вимоги до заяви про відкриття справи про неплатоспроможність, передбачається обов’язок прикладати до неї докази авансування винагороди арбітражному керуючому. Практично всі громадяни-боржники не виконують цього обов’язку, вважаючи, що держава разом із судовим збором так само повинна звільняти їх від сплати винагороди арбітражному керуючому.

У такій ситуації суд, керуючись положеннями процесуального закону (ст.174 Господарського процесуального кодексу), здавалося б, мав би дати боржнику час на усунення цього недоліку в заяві. Ну а далі в разі невиконання боржником такої вимоги повернути заяву про відкриття справи.

Питання залишення без руху, повернення або відмови від прийому такої заяви не передбачені в кн.4 КзПБ і регулюються згідно зі ст.113 відповідними положеннями, що стосуються юридичних осіб, тобто стст.37, 38 КзПБ.

Так ось, згідно з ч.3 ст.37 КзПБ залишення без руху заяви про відкриття справи про банкрутство юридичних і, отже, справ про неплатоспроможність фізосіб здійснюється судом з підстав, передбачених у ст.174 ГПК, з урахуванням особливостей самого КзПБ. Тільки ось таких особливостей КзПБ нам дає, на подив, тільки одну.

Вона пов’язана лише з повноваженнями особи, яка підписала саму заяву про відкриття справи про банкрутство. І саме за цей недолік суд може повернути таку заяву (ч.1 ст.38 КзПБ). Через інші недоліки в заяві про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність) ст.38 КзПБ взагалі не дає суду права на повернення такої заяви.

А як же бути з авансуванням винагороди арбітражному керуючому? Не можна ж суду залишати без наслідків таку ситуацію. Інакше в майбутньому справа про неплатоспроможність просто не зможе рухатися далі. Може все-таки відмовити в прийомі заяви? Як-не-як, а ч.1 ст.37 КзПБ якраз передбачає відмову в прийомі такої заяви, коли провадження у справі відповідно до кодексу не допускається. У принципі, деякі суди так і роблять при настанні аналогічної ситуації.

Утім, убачається, що в цій ситуації має місце колізія між ч.3 ст.37 і ч.1 ст.38 КзПБ. І вона повинна вирішуватися шляхом тлумачення чч.1—4 ст.174 ГПК та відповідно до ст.116 КзПБ.

Так ось, у чч.1—4 ст.174 ГПК говориться: якщо позовна заява не відповідає вимогам, вона залишається судом без руху. При цьому позивач повинен у певний термін усунути недоліки в заяві. І в разі невиконання такого обов’язку в установлений строк суд зазначену заяву повертає.

У нашому випадку вимоги до заяви про відкриття справи про неплатоспроможність містяться в ст.116 КзПБ. Отже, вирішуючи таку колізію, суд управі повернути зазначену заяву боржника-фізособи, якщо в ній відсутні докази авансування винагороди арбітражному керуючому.

«Кит був маленький, домашній…»

Стаття 255 ГПК передбачає можливість оскарження процесуальних рішень у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених законом про банкрутство. Якщо на юросіб, які перебувають у санації, закон про банкрутство ще якось поширюється, то для фізосіб таке формулювання виглядає вельми нерозумно.

З 21.10.2020 щодо старих справ фізичних осіб — підприємців і нових справ усіх категорій громадян-боржників діють правила КзПБ. Але це ще не все. У самому кодексі, якщо уважно прочитати його ст.9, за винятком постанови про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів, ми не знайдемо більше жодного судового акта в справах про неплатоспроможність, який підлягає оскарженню (див. «Заблукали в двох статтях»).

У той же час викликає здивування, що, незважаючи на назву ст.9 КПБ («Оскарження судових рішень у процедурі банкрутства»), у ній чомусь згадується рішення у справі про неплатоспроможність фізособи. Випадково потрапив такий вид судового акта в норму кодексу чи ні? Тепер це доведеться вирішувати суддям, а не розробникам кодексу. Говорячи юридичною мовою, саме правозастосовний орган скаже, описка це чи така ж колізія в ст.9 КзПБ, як і в ст.255 ГПК.

Річ у тім, що згідно зі ст.6 КзПБ саме щодо фіз-, а не юрособи вводиться процедура погашення боргів одночасно з визнанням боржника банкрутом.

Звертає на себе увагу й той факт, що ст.8 КзПБ, яка регулює юрисдикцію, підсудність і підстави відкриття справ про банкрутство, як і ст.9, не бачить різниці між юр- і фізособами. Згідно із цією нормою для перших і других відкриваються справи під однією загальною назвою — про банкрутство.

Так, згідно з ч.1 ст.8 КзПБ ці справи розглядають господарські суди за місцезнаходженням боржника: юр-, фізособи або ФОПа. З наведеного вбачається наявність колізії між статтями, які регулюють загальний та спеціальний порядок розгляду справ про банкрутство й неплатоспроможність. Це стст.6, 8, 9, 113 КзПБ.

Таку колізію слід розв’язувати шляхом комплексного (системного) тлумачення зазначених норм. І, як випливає з такого тлумачення, ст.9 КзПБ усе ж таки стосується як юр-, так і фізосіб. Тобто громадяни не позбавлені права на оскарження судових актів у справах щодо їх неплатоспроможності.

Інша річ, що процесуальні акти у справах про неплатоспроможність мають деякі відмінності від рішень у справах про банкрутство. Така відмінність пов’язана з різною назвою судових процедур і арбітражних керуючих.

Ця обставина впливає тільки на порядок касаційного оскарження. Якщо скарги на відкриття й закриття справ про неплатоспроможність і на розгляд вимог кредиторів ще можна якось пов’язати з широким тлумаченням законодавцем поняття справи про банкрутство, то ось із постановою про визнання боржника банкрутом і введенням процедури погашення боргів виникають проблеми. Адже на цей акт прямо вказано в ч.2 ст.9 КзПБ як на такий, що підлягає апеляційному оскарженню. Водночас його немає серед актів, що підлягають перегляду в касаційному порядку.

«Хтось проти усіляких правил у казці букви переставив»

Найбільш гостро колізія проявляється в ст.90 КзПБ. Ця стаття регулює підстави, порядок і наслідки закриття справи про банкрутство. Вона також застосовується й до справ про неплатоспроможність громадян з урахуванням особливостей кн.4 кодексу.

Якщо уважно подивитися на порядок закриття справи у випадках затвердження звіту ліквідатора та незвернення до суду кредиторів, то бачимо дуже комічну картину. Відповідно до ч.2 ст.90 КзПБ закрити справу в разі затвердження звіту ліквідатора можна до визнання боржника банкрутом, а ось у разі незвернення кредиторів до суду — після.

Виходить, що суд, ще не визнавши боржника банкрутом і не призначивши ліквідатора за КзПБ, може за вказаною нормою закрити справу. Але суд цього, звісно, не зробить, оскільки немає зазначених обставин. А ось у випадку незвернення кредиторів суд узагалі ніколи не зможе закрити справу.

Парадокс полягає в тому, що якщо кредитори після закінчення встановленого строку не звернулися до суду, то справа про банкрутство (неплатоспроможність) не може рухатися далі. Без кредиторів не можна вводити процедури санації (реструктуризації) або ліквідації (погашення боргів). Саме кредитори вирішують подальшу долю боржника. Це як колеса в автомобілі. Без них машина перетворюється на купу металу.

Така плутанина виникла внаслідок, м’яко кажучи, «невдалого копіювання» розробниками кодексу ст.83 закону про банкрутство. У результаті подекуди зсунулися цифри й виникла правова колізія. Для того щоб розібратися в ній, судам тепер доводиться системно тлумачити ст.90 з розділами 2, 3, 4 кн.3 КзПБ.

Проте на цьому історія зі ст.90 кодексу, на жаль, не закінчується. Адже незвернення до суду кредиторів має наслідком погашення їхніх вимог за ч.4 ст.90 КзПБ. Цей захід був відсутній у ст.83 закону про банкрутство та є свого роду«ноу-хау розробників кодексу. Напевно, вони мали на меті зробити процедуру більш привабливою для боржників і таким чином стимулювати зростання кількості справ (див. «Принцип доміно»).

Хоча насправді відсутність кредиторів у справі говорить зовсім не про фінансове оздоровлення боржника, а про відсутність конкуренції між вимогами кредиторів (конкурсу) та про необхідність вирішувати питання неплатоспроможності не через процедуру банкрутства, а через призму виконавчого провадження. Але жодним чином не погашати боргів перед кредиторами, які не звернулись у справу про банкрутство. Саме на такому принципі тримався закон про банкрутство.

Водночас попри те, що з 21.10.2019 мав запрацювати веб-портал судової влади, його за цілий рік так і не зробили. Виключно через цей веб-портал мають оприлюднюватися відомості про відкриття справ про банкрутство (неплатоспроможність). Саме з нього кредитори повинні черпати ці відомості й потім через суд заявляти свої вимоги до боржника.

У зв’язку з відсутністю такого веб-порталу суди змушені по-старому оприлюднювати відомості про відкриття справи на веб-сайті Вищого господарського суду, який перебуває в стадії ліквідації, послуговуючись Положенням про порядок офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство, яке затвердив ВГС ще 17.12.2013.

Утім, це положення було розраховане на закон про банкрутство. А з появою КзПБ втратив чинність не тільки сам закон, а й усі нормативні акти, видані на його виконання (див. «Золоте теля»).

Якщо банки, як великі кредитори, ще якось знають про існування зазначеного «замаскованого» веб-сайту, то кредитори-фізособи — навряд.

І якщо боржник-фізособа має лише кредиторів-громадян, то в нього є шанси позбутися всіх боргів за допомогою ось такої плутанини в джерелі оприлюднення. Правда, потім ЄСПЛ буде завалений позовами ошуканих кредиторів, за які буде вже відповідати держава Україна.

«В океан іде кит, кіт на кухні мирно спить...»

Для усунення описок, різночитань, нестиковок, якими кишить написаний нашвидкуруч КзПБ, необхідно зробити три нагальні кроки.

По-перше, підготувати та прийняти нову редакцію цього кодексу, в якій скоординувати всі його елементи, уточнити й розкрити зміст термінів.

По-друге, розширити в КзПБ обсяг процесуальних норм, видаливши їх із ГПК.

По-третє, зберегти дію веб-сайту ВГС у частині оприлюднення відомостей у справах про банкрутство (неплатоспроможність), поки не запрацює веб-портал судової влади.

Зазначені заходи дозволять не тільки підняти ефективність процедури банкрутства, а й зробить її більш прозорою та, відповідно, здатною захистити права кредиторів і боржника.