Із об’єкта в суб’єкти

Чи потребує процедура з’ясування судом думки дитини уточнення?

Модернізація підходів до активного залучення дитини у судовий процес дається взнаки. Все частіше в Україні стали прислухатись до дитини, коли це стосується її подальшої долі. Але чи готові вуха дорослих до дитячих одкровень?

Великі проблеми маленьких громадян

В Національній асоціації адвокатів України провели круглий стіл, присвячений проблемі з’ясування судом думки дитини. Голова комітету із сімейного права НААУ Ганна Гаро зазначила: «Ще 4 роки тому про те, що дитина є суб’єктом, а не об’єктом права, знали одиниці. Але завдяки роботі адвокатів судова практика все більше оперує поняттям «інтереси дитини». А касаційна інстанція все більше повертає справи на новий розгляд у зв’язку з тим, що не була з’ясована думка дитини».

Чинне законодавство, за словами Г.Гаро, передбачає таку процесуальну дію, як з’ясування думки дитини. Проте чіткого порядку, як це має відбуватись, на відміну від допиту дитини як свідка, не розроблено. Існує також поняття «опитування дитини», яке тільки додає питань — що ж це за процедура і чим вона відрізняється від допиту та з’ясування думки дитини?

Член комітету, к.ю.н. Тетяна Водоп’ян розповіла про право дитини бути заслуханою. Нормативно таке право врегульоване завдяки стст.12 та 13 Конвенції ООН про права дитини. У них закріплено право дитини вільно виражати свої думки, а також обов’язок держави приділити належну увагу поглядам дитини з усіх питань, що її стосуються. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового або адміністративного розгляду безпосередньо або через її представника чи відповідний орган.

Також можна спиратися на Конвенцію про контакт з дітьми. Її стаття 6 визначає право дитини бути поінформованою, отримувати консультації та висловлювати свою думку. Дитина, яка відповідно до внутрішнього законодавства вважається достатньо свідомою, за винятком, коли це явно суперечить її найвищим інтересам, має право висловлювати свою думку. Такій думці та переконливим бажанням і почуттям дитини має приділятися належна увага.

Стаття 171 Сімейного кодексу («Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя») також містить правові механізми вислуховування дитини. Дитина має право бути вислуханою батьками, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина має бути вислухана при вирішенні спору між батьками та іншими особами щодо її виховання, місця проживання та у питаннях щодо позбавлення батьківських прав, їх поновлення та спору щодо управління її майном.

Закон «Про охорону дитинства» також закріплює право дитини на висловлювання особистої думки, формування поглядів, розвиток суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку (ст.9). При цьому таке право може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, або прав інших людей, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.

Пропозиції до резолюції

По закінченню доповіді спікер запропонувала встановити обов’язок суду заслухати думку дитини щодо прав, що її стосуються, а також конкретизувати порядок та процедуру з’ясування думки дитини та визначити коло осіб, які мають бути присутні при цьому. Така пропозиція викликала жваву дискусію.

Зокрема, член комітету Олег Простибоженко запитав, як бути зі з’ясуванням думки дитини, яка перебуває на території Криму або Донбасу. А також нагадав про проблему цивільно-правових викрадень, коли дитина перебуває в іншій країні, але в силу певних нюансів судові розгляди відбуваються в Україні.

Г.Гаро погодилась, що закріплювати обов’язок суду не варто, але доцільно гарантувати право дитини бути заслуханою у тих випадках, коли цього потребують обставини справи або сама дитина. Учасники круглого столу зійшлись на тому, що суспільство сьогодні вже готове для того, аби сприймати дитину як суб’єкт права.

Втім, були й протилежні погляди на необхідність установлення обов’язку щодо з’ясування думки дитини. Так, висловлювалися думки, що прогалини виникають не на законодавчому та нормативному рівні, а у тому, що дорослі не хочуть вислуховувати думку дитини, у тому, що недостатньо фахових спеціалістів, які можуть працювати із маленькими громадянами для забезпечення їхніх інтересів.

Тож було вирішено доопрацювати резолюцію, щоб посилити гарантії, а не встановлювати імперативний обов’язок у кожній справі, що стосується дитини.

Забезпечення інтересів

Заступник голови комітету Лариса Гретченко розповіла про принцип «найкращих інтересів дитини», який докладно розкритий комітетом ООН із прав дитини у Зауваженні загального порядку «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів» №14 (2013 рік).

У цьому документі наводиться перелік характеристик, які можуть розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів дитини. До них належать турбота, захист і безпека, благополуччя дитини, її погляди та прагнення, навички та розвиток здібностей, розвиток дитини та її особливі потреби тощо. Забезпечення найкращих інтересів дитини полягає у діях та рішеннях, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

А державна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2021 року», затверджена постановою Кабінету Міністрів від 30.05.2018 №453, містить два основні завдання, що мали б бути вже реалізовані з огляду на часові межі програми.

Перше з них полягає у створенні системи правосуддя, дружнього до дитини. Таке завдання передбачає впровадження дієвих форм і методів профілактики вчинення правопорушень дітьми, а також впровадження ювенальної юстиції. Друге завдання полягає у врахуванні найкращих інтересів та думки дитини під час прийняття рішень. Тут вочевидь передбачалося залучення громадянського суспільства до вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням таких інтересів. Але як саме це планували реалізувати і чому нічого не вийшло — не відомо.

Правосуддя, дружнє до дітей, повинне відповідати основним принципам. П’ять китів такого правосуддя — це участь дитини; найкращі інтереси дитини; гідність у ставленні до неї; захист від дискримінації та принцип верховенства права.

Що ж до судової практики, то тут спікери радять звернутись до низки справ Європейського суду з прав людини: «Савіни проти України» (18.12.2018), «М.С. проти України» (11.10.2017), «Мамчур проти України» (16.07.2015), «Хант проти України» (7.12.2006). Також варта уваги постанова Верховного Суду України від 13.04.2020 у справі №347/2425/15, в якій окреслено, що суди попередніх інстанцій не погодилися з висновками органів опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання разом з матір’ю, правильно вказавши на їх недостатню обґрунтованість та невідповідність інтересам дитини.

Принагідно Л.Гретченко розповіла про центр «Адвокат дитини» Вищої школи адвокатури, який реалізує освітній проект, що включає базовий курс та спеціалізовані модулі у сфері кримінального провадження та адміністративних правопорушень, цивільних та сімейних правовідносин, дитячої психології та експертних досліджень тощо. Тож принаймні є де навчитися вирішувати великі проблеми маленьких громадян.