Закон і Бізнес


Перший голова ВРЮ Валерій Євдокимов:

«Я хочу, щоб ВРЮ була розумом, честю і совістю нашої епохи»


Валерій Євдокимов: Як голова ВРЮ я ніколи не відчував тиску з боку органів влади або якихось інших органів

№8 (1098) 23.02—01.03.2013
МАРИНА БОЙКО
4137

31 березня Вища рада юстиції відзначить 15-річчя. Цього ж дня в 1998 р. першим головою конституційного органу був обраний Валерій ЄВДОКИМОВ. «ЗіБ» вирішив поцікавитись у нього, які організаційні, фінансові питання довелося вирішувати передусім, чи важко було формувати новий орган, так би мовити, з чистого аркуша, досвід яких країн використовувався для створення Ради. Також Валерій Олександрович розповів, що потрібне для того, аби ВРЮ була незалежним, справедливим органом, а не інструментом у руках політиків.


«У незалежному судочинстві суддям відводиться особлива роль, оскільки судова влада надається судді особисто»

— Валерію Олександровичу, розкажіть, будь ласка, як з’явилась ідея створити Вищу раду юстиції — новий інститут у судовій системі України, якого раніше в нашій країні не було.

— До проголошення Україною незалежності ми використовували радянське законодавство. Суддів обирав народ, місцеві органи влади. Після того як Україна стала незалежною державою, прийшло розуміння, що потрібно проводити реформи й по-новому організовувати судову систему, формувати суддівський корпус. Усе це лягало на плечі парламенту, який мав приймати нові законодавчі акти. Такі документи довелося розробляти народним депутатам Верховної Ради ІІ скликання, яка почала свою діяльність у 1994 р. До речі, в цей час і я став парламентарем. ІІ скликання ВР — найпродуктивніше: були прийняті, зокрема, Конституція, закони «Про Конституційний Суд України», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про Рахункову палату», «Про Вищу раду юстиції». Таких органів до цього в Україні взагалі не було.

Хотілося б відзначити, що в суспільстві, де беззастережно діють принципи демократії та верховенства права, дуже важливо мати належно організовану судову систему, здатну забезпечити всім громадянам доступ до неупередженого суду, і таку процедуру, в якій право визначалося б виключно на підставі доведених фактів і закону. Саме цю ідею законодавець заклав у Конституцію, адже в незалежному судочинстві суддям відводиться особлива роль, оскільки судова влада надається судді особисто.

Для створення механізму забезпечення незалежності судової влади й реалізації головних принципів судочинства Основним Законом і законом «Про Вищу раду юстиції» були введені новели, що стосуються формування суддівського корпусу. Розділом VIII Конституції закладені основи створення та діяльності нового інституту в системі правосуддя, який раніше був невідомий вітчизняній практиці, — ВРЮ.

— Досвід яких країн використовувала Україна, записуючи в Конституції положення про ВРЮ, визначаючи її повноваження та склад? Розкажіть про органи, які в інших країнах здійснюють такі ж повноваження, як ВРЮ. Чи є істотні відмінності між ними й українською інституцією?

— Оскільки в правовому полі України до ухвалення Конституції незалежної держави не було визначення поняття судової влади, чіткого порядку формування суддівського корпусу, законодавчого врегулювання статусу суддів, інших важливих питань діяльності судової системи, ми були змушені приступити до підготовки відповідних законодавчих актів.

Безумовно, необхідно було скористатися досвідом низки країн, де впродовж багатьох років успішно функціонують органи, відповідальні за формування суддівського корпусу й діяльність судової системи. Прикладом для нас слугували європейські держави, тому що в основному в Старому світі існують вищі ради магістратур.

У кожній країні (маються на увазі не тільки європейські держави) цей орган має свою назву. Наприклад, у Португалії він називається Вищою радою магістратури, у Болгарії — Вищою судовою радою, у Польщі — Всепольською судовою радою, в Угорщині — На­ціональною радою юстиції, у Франції, Італії, Греції, Румунії — Вищою радою магістратури, в Іспанії — Генеральною радою судової влади, в Аргентині — Радою юстиції, у Колумбії — Вищою радою суддівського корпусу.

— Ці органи наділені такими ж повноваженнями, як і українська ВРЮ?

— Не зовсім. Завдання, цілі, порядок формування й функціонування таких органів у різних країнах світу до певної міри відрізняються, оскільки залежать від державного ладу, правових традицій, етапу розвитку держави.

Та все ж порівняльний аналіз відпо­відного законодавства країн конти­нентальної Європи, Великої Британії, Росії, Японії, Аргентини й інших держав дозволяє виділити ряд загальних рис. Ідеться про формування суддівського корпусу й кар’єру суддів, їх призначення на посади, дисциплінарну відповідальність тощо. Так, у Франції та в Італії вищі ради магістратури вирішують усі питання, що стосуються діяльності суддів. У вказаних країнах та деяких інших Вища рада магістратури — це особливий орган державної влади, основне завдання якого — відбір кандидатур на посади суддів і прокурорів, а також здійснення дисциплінарного провадження відносно суддів, їх звільнення. Переважно у Вищій раді магістратури головує президент держави. Члени цього органу можуть призначатися президентом (Франція, Алжир), обиратися палатами парламенту (Румунія) або визначити іншим способом.

Ще один приклад того, чим відрізняється український орган від зарубіжних: при притягненні магістратів (суддів) до дисциплінарної відповідальності Міністерство юстиції інформує Вищу раду магістратури Франції про факти, які можуть бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення. Голова Касаційного суду як голова дисциплінарної ради доручає проведення службового розслідування членові Вищої ради магістратури. На час дисциплінарного провадження голова Касаційного суду може відсторонити магістрата від виконання обов’язків. Після проведення перевірки член Вищої ради магістратури доповідає питання на засіданні дисциплінарної ради. Дисциплінарне провадження здійснюється конфіденційно.

Рішення в такій справі повинне бути мотивованим і оскарженню не підлягає, вступає в силу з дня повідомлення про нього магістрату. До магістратів можуть бути застосовані такі санкції:

• догана із занесенням в особисту справу;

• тимчасове переміщення на нижчу посаду;

• усунення від виконання деяких службових обов’язків;

• пониження в ранзі;

• пониження на посаді;

• відставка;

• звільнення із зупиненням або без зупинення права на пенсію.

Звертає на себе увагу й та обставина, що Вища рада магістратури Франції може самостійно застосовувати до магістратів заходи, які в українській судовій системі називаються дисциплінарними.

ВРЮ не має такого права й може вирішувати самостійно лише питання ініціювання звільнення судді з посади за порушення присяги або притягнути суддю Верховного або вищого спеціалізованого суду до дисциплінарної відповідальності.

Застосування досвіду Вищої ради магістратури Франції, пов’язаного з наданням повноважень для здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевих і апеляційних судів, значно підвищило б ефективність роботи ВРЮ щодо формування високопрофесійного суддівського корпусу. Адже, здійснюючи фактично апеляційне провадження щодо рішень кваліфікаційної комісії із застосування до суддів заходів дисциплінарного впливу, ВРЮ й так бере на себе функції дисциплінарного органу.

Аналогічно вищезгаданим органам, проте з урахуванням особливостей українського державотворення було створено ВРЮ, а на основі міжнародного досвіду були сформульовані та прийняті статті спеціального закону, в якому вказано, що Рада «є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність».

«З моменту ухвалення Конституції до першого засідання ВРЮ пройшло близько двох років»

— Як проходило формування першого складу ВРЮ? Чому воно тривало кілька років?

— Формування органу почалось у вересні 1996 р. на III, позачерговому, з’їзді суддів, потім продовжувалося на засіданнях органів, визначених ст.131 Конституції. До першого складу ВРЮ ввійшли представники юридичної еліти, котрих поважали. Так, 20 вересня 1996 р. на III, позачерговому, з’їзді суддів до складу Ради призначили трьох членів: Олександра Борисенка, Володимира Бутенка й Віктора Шишкіна. Проте в той час ще не було закону, який би регламентував діяльність ВРЮ, тож на цьому процес формування Ради припинився, точніше, він був зупинений майже на 1,5 року.

Як відомо, в ст.131 Конституції були сформульовані тільки цілі, завдання та порядок формування ВРЮ. Тому виникла необхідність ухвалити спеціальний закон «Про Вищу раду юстиції». І він був прийнятий 15 січня 1998 р. Авторами документа стали народні депутати Михайло Рябець, Сергій Головатий, В.Шишкін.

Після ухвалення закону формування складу ВРЮ було відновлено, і цей процес проходив досить-таки швидко: 15 січня був прийнятий закон, а через 2,5 місяця вже відбулося перше засідання Ради. Розповім усе по порядку. 7 березня 1998-го указом Президента Леоніди Кучми членами ВРЮ були призначені я, Тетяна Варфоломєєва та Юрій Полтавець. 15 березня того ж року на з’їзді адвокатів членами конституційного органу призначили Лідію Ізовітову, Віктора Медведчука й Олександра Нечипоренка.

20 березня 1998 р. всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначила членами ВРЮ Олександ­ра Христенка й Володимира Шубу. 21 березня 1998 р. на з’їзді представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ членами Ради були призначені Сергій Ківалов, Василь Нор і Василь Тацій.
24 березня 1998-го на засіданні Верховної Ради склали присягу раніше призначені члени ВРЮ, а також Голова Верховного Суду Віталій Бойко та міністр юстиції Сюзанна Станік, які ввійшли до складу цього конституційного органу за посадами. Того дня Рада стала повноважною, оскільки в її складі було
16 членів із 20.

Свою діяльність ВРЮ розпочала 31 березня 1998 р. Цього дня відбулось її перше засідання. Таким чином, з часу ухвалення Конституції до першого засідання ВРЮ пройшло близько двох років.

— А де відбулося перше засідання ВРЮ? Адже на той момент у неї не було свого приміщення.

— Воно відбулося в приміщенні Київського регіонального центру Академії правових наук на вул. Пилипа Орлика, 3 під головуванням В.Бойка. Були розглянуті організаційні питання й затверджено тимчасовий регламент ВРЮ. Звичайно, у порядку денному було питання про обрання голови ВРЮ. В.Бойко вважав, що орган повинен очолювати суддя. А я, до речі, не був суддею, а колись працював у органах прокуратури. Але я знав роботу суддівського корпусу, адже мені неодноразово доводилося підтримувати державне обвинувачення в суді.

Члени ВРЮ радилися, проводили консультації та зрештою зупинили свій вибір на моїй кандидатурі (відзначу: я не пропонував себе як претендента на цю посаду). Потім вони запитали, чи готовий я очолити ВРЮ, адже голова цієї інституції мав працювати на постійній основі. Я сказав, що готовий. Члени ВРЮ одноголосно обрали мене головою, а моїм заступником — В.Бутенка. Також було створено дві секції — з питань підготовки подань про призначення суддів на посади та звільнення їх з посад і дисциплінарну секцію. Їх секретарями обрали Ю.Полтавця й О.Борисенка відповідно.

— З якими труднощами ви зіткнулися, прийшовши на цю посаду? Були проблеми з фінансуванням ВРЮ, виділенням йому приміщення? Де проходили перші засідання Ради?

— Ми почали працювати влітку. Приміщення в нас не було, але секції вже були створені, тому потрібно було починати роботу. Ми проводили засідання й розмістили апарат у приміщенні Союзу юристів України — на вул. Великій Житомирська, 15.

— Як часто проходили засідання?

— На засідання ми збиралися часто, але в 1998 р. повноцінних провели тільки три. Що стосується фінансування, то державний бюджет наступного року формується в кінці поточного року, а ВРЮ почала свою діяльність у березні. Тобто в держбюджеті на 1998 р. для цієї інституції кошти не передбачалися. Президент Л.Кучма разом з Кабінетом Міністрів допомогли у вирішенні фінансового питання: були виділені гроші з Резервного фонду.

— Хто звертався до Президента з проханням виділити гроші?

— Звичайно, я. Гроші нам виділили, і ми змогли сформувати апарат у кількості 130 чоловік, купити техніку, транспорт, тобто все, що необхідне для роботи конституційного органу. Причому кошти нам дали в другій половині грудня, а витратити їх потрібно було до 28-го числа. За такий короткий період було вкрай складно провести безготівкові розрахунки. Й усе-таки нам удалося купити все необхідне для діяльності Ради. У держбюджеті на 1999 р. для ВРЮ вже були виділені гроші.

«Якщо суддя з морально-етичної точки зору не може виконувати свої обов’язки, то він не повинен носити мантію»

— Пам’ятаєте перші скарги на суддів, які надійшли до ВРЮ? Чи часто вносилися подання про звільнення суддів за порушення присяги?

— Скарг на дії суддів було дуже мало. Ми приймали рішення про внесення подань про звільнення суддів, але це були одиничні випадки. Найчастіше вносили подання про звільнення суддів за появу на роботі в нетверезому стані, систематичні прогули. У більшості випадків причиною внесення подань було порушення суддями морально-етичних принципів.

У перші роки діяльності ВРЮ практично не було звернень щодо неправильного застосування суддями процесуальних норм. Швидше за все, це можна пояснити тим, що громадяни ще не звикли до нового органу, багато чого не знали про його діяльність.

— Які дисциплінарні справи вам найбільше запам’яталися?

— У перші роки діяльності ВРЮ не було гучних, резонансних справ. Справ, що стосувалися суддів вищих судів, наприклад ВС, теж не було. В основному до нас зверталися з приводу «неправильних» дій суддів місцевих судів. Ми дуже скрупульозно вивчали кожну справу, адже не можна було просто так узяти та звільнити людину.

До речі, у Великій Британії після призначення судді більшою мірою незалежні. Згідно з формулюванням закону 1701 р. про престолонаслідування, що дотепер діє, суддя зберігає свою посаду «доти, доки його поведінка не викликає нарікань, за умови, проте, що не буде відсторонений від посади його королівською величністю, обома палатами парламенту». Але з 1701 р.
ще жоден англійський суддя не був відсторонений від посади. Якщо суддя скоїв учинок, що порочить його звання, він сам подає у відставку.

Я завжди вважав: якщо суддя з морально-етичної точки зору не може виконувати свої обов’язки, то він не повинен носити мантію. За час мого головування питання про звільнення судді через його низький рівень професіоналізму не ставилися. Такі справи нам не потрапляли. Ми ж не з повітря брали інформацію про ті чи інші дії судді — про це нам мав хтось заявити. У ті часи скарги на суддів не стосувалися рівня їх професіоналізму.

На сьогодні є два види порушень: матеріального та процесуального права. Порушення матеріального права —
це неправильне застосування тієї чи іншої норми закону. Цю ситуацію можуть виправити суди апеляційної та касаційної інстанцій. А ось за порушення процесуального права судді повинні відповідати, так би мовити, за повною програмою. Процесуального права ніхто не має права порушувати. Матеріальне право може бути порушене ненавмисно, через прогалини в законодавстві. А ось процесуальне право може бути порушене навмисно. Порушення матеріального права можна виправити, а порушення процесуального вже не виправиш, так що за це потрібно суворо карати.

«Як голова ВРЮ я ніколи не відчував тиску з боку органів влади або якихось інших органів»

— Важко було співпрацювати з представниками органів державної влади при вирішенні питань, що стосувалися забезпечення діяльності ВРЮ? Як реагували на ваші прохання?

— Органи державної влади, Президент позитивно ставилися до діяльності нашого органу. Не хочу себе хвалити, але скажу: я — чесна людина. Ніхто не пригадає випадку, щоб мене критикували, були негативні статті про мене. Я завжди дуже відповідально ставлюся до своєї роботи, люблю людей і переживаю, коли в них нещастя, завжди прагну допомогти. Тому я ніколи не дозволяв собі здійснювати неоднозначні вчинки. Це мені допомагало налагоджувати гарні відносини з органами влади, Президентом.

І той факт, що всі подання, які мною вносилися до ВР і Президентові, задовольнялися впродовж тижня-двох, може свідчити про налагоджені відносини з представниками влади.

А що нині? ВРЮ вносить подання про звільнення судді, а парламент говорить: «Ні». Або навпаки: ніхто не вносить подання, а ВР говорить: «Звільнімо такого-то суддю». Раніше подібного не було. За час мого головування у ВРЮ не було замовлень органів влади звільнити якогось суддю.

— Тобто в діяльність ВРЮ ніхто не втручався?

— Представники влади не втручалися в діяльність Ради. Як таких ворогів у мене немає. Може, є недоброзичливці, але ворогів немає. Чому? Тому що вороги з’являються тоді, коли ти на когось «наступив» або зайняв чуже місце. Я чужих місць ніколи не займав. Як голова ВРЮ я ніколи не відчував тиску з боку органів влади або якихось інших органів.

— Як ставилися судді до створеного органу?

— Нормально. До травня 2001-го я був головою ВРЮ, до травня 2004-го —
його членом, а потім через мене, можна сказати, проходило багато суддів, тому що я був секретарем Комітету ВР з питань правової політики. Немало суддів мене знають і навіть тепер іноді дзвонять: «Можна до вас приїхати на прийом?» Я кажу, щоб приїжджали. Вони приїжджають і скаржаться, що на них тиснуть: мовляв, справу не так розглянули.

«Коли я очолював Раду, кворум був завжди»

— На вашу думку, як вплинув на діяльність ВРЮ закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» від 13.05.2010? Була необхідність у його ухваленні?

— Є рішення Конституційного Суду, він визнав цей документ відповідним Основному Закону. Згідно зі змінами, внесеними цим актом, засідання ВРЮ стало вважатися повноважним, якщо на ньому присутньо не менш ніж 11 його членів (замість 2/3). Так от, кілька слів про кворум. Коли я очолював Раду, кворум був завжди. Жодного разу засідання не пропустив Голова ВС, міністр юстиції, практично завжди був Генпрокурор.

Тепер ситуація інша. Були випадки, коли члени ВРЮ протягом року рідко були на засіданнях Ради. Тому зміни до закону «Про Вищу раду юстиції», які стосуються того, що засідання ВРЮ вважається повноважним, якщо на ньому присутні 11 її членів, були внесені не від гарного життя. Немає кворуму — не ухвалюються рішення. Заручниками цієї ситуації стають судді. Отже, законодавець був змушений внести такі зміни.

Також я вважаю: якщо прописали, що для проведення засідання Ради потрібна присутність 11 членів, то мали внести й таке доповнення: за ухвалення рішення повинні проголосувати 11 членів, тобто більшість, а не 7 чоловік. Виходить, кворум — 11 чоловік, за ухвалення рішення голосують 7 чоловік. Начебто проголосувала більшість, але не варто забувати, що у ВРЮ всього 20 членів.

— Що ви вважаєте найбільшими своїм досягненням на посаді голови Ради?

— Практично ми створили (теоретично орган створюється законом) цю інституцію. Вона почала працювати. Судді відчули, що нестимуть відповідальність перед законом за порушення, стали акуратнішими, обережнішими. Це користь для людей? Користь. Раніше була корпоративність, ВС розглядав заяву щодо того чи іншого судді — все «варилось» усередині системи. А тут з’явився інший орган, абсолютно сторонні люди. І той факт, що до ВРЮ надходило небагато скарг на суддів, свідчив: вони стали обережнішими, відповідальнішими.

А скарги коли з’явилися? Скажу прямо: коли народні депутати стали втручатися в діяльність судової системи. Ось, наприклад, не подобається народному обранцеві якийсь суддя, і парламентар починає писати скарги, направляє депутатські запити, пише Генпрокуророві, міністрові юстиції. Причому прикривається тим, що представляє інтереси громадян. Всю інформацію передають у ВРЮ, яка проводить перевірку.

Політиканство шкодило й нині шкодить судовій системі. Тому потрібно вжити заходів, щоб не допустити втручання в її діяльність, зокрема в здійснення правосуддя.

«Члени ВРЮ, крім Генпрокурора, повинні працювати на постійній основі, мати спеціальний статус і не бути держслужбовцями»

— Сьогодні активно обговорюються питання внесення змін до Конституції. Які зміни пропонуєте внести до складу ВРЮ?

— Я пропоную, щоб Рада складалася з 20 членів. З’їздом суддів обиралися 15 членів (усі вони повинні бути колишніми суддями), з’їздом юристів — 4. До складу конституційного органу за посадою повинен уходити також Генпрокурор. Проте при цьому члени ВРЮ, крім Генпрокурора, повинні працювати на постійній основі, мати спеціальний статус і не бути державними службовцями. Якщо вони працюватимуть на постійній основі, проблем із кворумом не буде.

У складі Ради не повинно бути жодного представника органів виконавчої влади. Підкреслюю: жодного.

— На вашу думку, якими повноваженнями потрібно наділити ВРЮ в оновленій Конституції?

— Як показав досвід роботи Ради, сьогодні з урахуванням потреби реформування правової системи, гармонізації законодавства України з міжнародним правом, принципами та стандартами РЄ, повноваження ВРЮ повинні бути розширені.

Як член Конституційної асамблеї я запропонував прописати в Конституції такі повноваження ВРЮ:

• внесення подання Президентові про призначення суддів (при цьому рішення ВРЮ може бути оскаржено в судовому порядку);

• прийняття рішень про звільнення суддів з посад;

• прийняття рішень щодо порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

• здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів усіх рівнів і розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів.

Думаю, що призначати професійних суддів на посади повинен Президент, адже це почесно, відповідально, тобто глава держави своїм указом призначає їх на посади і приймає присягу. Питання звільнення суддів, залучення їх до дисциплінарної відповідальності має належати до компетенції ВРЮ. Суддів потрібно відразу призначати на посаду безстроково. Навіщо цей 5-річний строк? Якщо на суддю є скарги, його діяльність перевіряють. Навіщо перевіряти тих суддів, яких немає чого перевіряти? Якщо судді не розглядають справ у строки, передбачені законом, або ухвалюють рішення, не грунтуючись на законі, до них застосовують заходи дисциплінарного впливу аж до звільнення.

— Можливо, варто об’єднати Вищу кваліфікаційну комісію суддів і ВРЮ в один орган, а до них приєднати і Державну судову адміністрацію? Якщо ви підтримуєте таку ідею, поясніть, яка користь від її втілення буде для судової влади.

— Взагалі-то є думки, щоб ВККС як структурний підрозділ увійшла до складу ВРЮ. Також до складу ВРЮ повинна увійти ДСАУ. Адже в багатьох країнах Європи функції, які закріплені за цими трьома органами, виконує один. Три органи не потрібні, має бути один.

— Що необхідно зробити для того, щоб ВРЮ була незалежним, справедливим органом, а не інструментом у руках політиків?

— Щоб ВРЮ була незалежною, потрібно змінити її склад, розширити повноваження, а її члени повинні працювати на постійній основі.

— Які у вас ще є пропозиції щодо внесення змін до розд.VIII Основного Закону?

— Потрібно прописати конкретні повноваження ВС, надати йому право законодавчої ініціативи. Граничний вік перебування на посаді судді слід збільшити до 70 років. На посаду судді може бути рекомендований ВККС громадянин України, не молодший 30 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше 5 років, а на посаду судді ВС — громадянин України, не молодший 40 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи на посаді судді не менш ніж 15 років.

За неповагу до суду і суддів винні особи повинні притягуватися до адміністративної або кримінальної відповідальності. Держава зобов’язана забезпечити суддям належний рівень соціального захисту, що регулювалося б спеціальним законодавством.

Усі ці зміни — не тільки для судової системи. Все це робиться для захисту прав, свобод громадян. Колись був такий вислів: «Комуністична партія Радянського Союзу — розум, честь і совість нашої епохи». Я хочу, щоб ВРЮ була розумом, честю і совістю нашої епохи. Ось це основне, чого ми повинні добитися.

Питання в іншому: я хочу, щоб те, про що ми з вами сьогодні говоримо, дійшло до розуму й серця кожного народного депутата. Тому що для внесення змін до Конституції потрібно 30о голосів. То чи вистачить у депутатів совісті, честі й розуму, щоб проголосувати за зміни? Я б хотів звернутися до народних депутатів: ми хочемо побачити, як вони голосуватимуть у парламенті та як ставляться до народу, якому постійно обіцяють зробити судову владу незалежною. Тоді народ усе побачить. Парламентарі повинні дійти до консенсусу та проголосувати за зміни, що стосуються судової влади.