Закон і Бізнес


Віктор Радіонов

«Завідомо неправосудний», «завідомо недостовірний»: про справжнє значення прислівника при прикметниках


Віктор РАДІОНОВ, мовознавець, м.Київ
15240
15240

Недбальство, списування, потяг до звіряння з російськими джерелами урешті-решт утяли з укладачами тлумачних словників лихий жарт — призвели до викривлення значення мовного засобу «завідомо». Це стало справжньою знахідкою для нинішнього складу Конституційного Суду України. Зрештою пройдисвіти, які рядяться у вишневі мантії достойників, здійснили підміну понять і виконали брудну роботу на замовлення таких же, як самі, вершителів чорних справ...


Члени КС та їхні завідомо смішні доводи

У цьому році КС визнав такими, що не відповідають Основному Закону, статті 375 і 366-1 Кримінального кодексу (рішення від 11.06.2020 № 7-р/2020 і від 27.10.2020 № 13-р/2020 відповідно). У першій з них ідеться про відповідальність за «постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», у другій — за «подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи».

Доводи членів КС в обох випадках більше ніж смішні й не мають нічого спільного з конституційним правосуддям. Зокрема, у рішенні № 7-р/2020 усе зводиться до просторікування: «...не встановлено критеріїв, за якими можна визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді (суддів) є "неправосудними", а також не розкрито змісту сполучення слів "завідомо неправосудний", що уможливлює неоднозначне розуміння складу злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою». Такий підхід, мовляв, «суперечить принципові верховенства права, а саме такому його елементові, як юридична визначеність, та не узгоджується з принципами незалежності суддів, обов’язковості судового рішення».

Не забули володарі вишневих мантій спом’янути і про ст. 126 Конституції. Тільки змістили наголоси, намагаючись оминути справжню її суть. А тим часом у ч. 4 цієї статті сказано: «Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку». Але розбір речення двозначностей не викликає: злочин, про який мовиться як про виняток, при якому допускається відповідальність судді, чітко пов’язаний з ухваленням останнім рішення. Якщо те рішення неправосудне, то згідно з Основним Законом має наставати покарання.

Довго члени КС товкли воду в ступі, але чомусь в їхньому дітищі немає навіть згадки про те, що в ч. 4 ст. 62 Конституції чорним по білому написано: «У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням». Тобто в Основному Законі передбачено, що вирок таки може бути неправосудним, але добродіям, котрі протирають штани в Суді, ніяк не вдається збагнути, що ж це таке.

Тоді є всі підстави припустити, що то люди низьких розумових здібностей, які випадково опинилися на високих посадах. Адже, наприклад, художні твори наштовхують на однозначне сприйняття відповідного слова: «Його сумління велить йому якнайсуворіше покарати тих, хто ухвалював неправосудні вироки тисячам невинних людей» (Олексій Полторацький). І ні в письменників, ні в простих людей — жодних сумнівів щодо визначеності, ніяких непорозумінь. Крім суддів, усім усе гранично ясно.

Далі — більше. У рішенні № 13-р/2020 законники з КС подолали черговий рубіж. Вони почали вважати, «що встановлення кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації є надмірним покаранням за вчинення цих правопорушень». То вже межа безсоромності та блюзнірства. Питання, якими повинні бути покарання за ті чи інші незаконні діяння (якщо при цьому не йдеться про страту винуватця), віднесено до відання Верховної Ради. Тому аж ніяк не діячам, які отаборились у розкішній будівлі на вул. Жилянській в Києві, розводитися про «надмірність».

Чому все це стало можливим? Витоки слід шукати в законодавстві, яким суддів КС перетворено на таких собі небожителів. Тут вам і недоторканність, і особиста безпека, і величезна (за злиденними українськими мірками, звичайно ж) заробітна плата, яка в них називається дуже скромно — «розміром винагороди», й інші види забезпечення (то така дрібниця, як «належні умови для діяльності»), і тривала відпустка, і десятки помічників... І водночас — жодної відповідальності, у тім числі й «за голосування у зв’язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків» і навіть за явну зневагу до установи, в якій працюють!

Можна довго обурюватися, з’ясовувати, що й до чого. Бо це ганебне явище — багатогранне. Причин, чому неподобство стало можливим, — не одна й не дві. Проте далі хочу зачепити ту з них, на яку досі ніхто уваги так і не звернув.

Підміна понять: ототожнення «завідомо» з «умисно»

Схожість статей 375 і 366-1 КК полягає в наявності в них прислівника «завідомо». В обох випадках він є ключовою складовою словосполучень. І все крутійство членів КС якраз і зводилося до начебто нерозуміння суті, надуманої ними неоднозначності цієї виражальної одиниці й відверто хибного її тлумачення — як «навмисно, умисно, з умислом, з певним наміром». Саме таким баченням просякнуті вищезазначені рішення Суду.

Тож не дивно, що суддя-доповідач у другій зі справ Ігор Сліденко вдавано щиро нарікав: притягнути будь-кого до відповідальності за ст. 366-1 КК все одно було не вдалося б через оте «завідомо», тому стаття буцімто й виявилася недієвою, її начебто неможливо було застосувати. Тієї ж співав і колишній суддя КС Віктор Шишкін. В одній з передач на радіо він бідкався: «Як довести оту "завідомість"?» Відповім від себе: а ніяк її не потрібно доводити, бо й іменника «завідомість» в українській мові немає; доказуванню підлягає неправосудність, а «завідомо» — це в жодному разі не «навмисно».

Дійсно, умисел чи намір людини довести неможливо, якщо тільки вона сама не зізнається. Як казали чекісти, «пальці у двері — і є зізнання». Утім, у ст. 375 КК говориться не про «умисне постановлення неправосудного рішення», а про «постановлення завідомо неправосудного рішення». Так само в ст. 366-1 КК мовиться не про «умисне подання недостовірних відомостей», а про «подання завідомо недостовірних відомостей». Це різні речі.

Якщо ж хтось переконаний, що «завідомо» — те саме, що й «умисно», то хай спробує в словосполученнях «завідомо неправосудне рішення», «завідомо недостовірні відомості» замінити один засіб спілкування на інший. Навіть школяр, наділений чуттям мови, скаже, що утвори «постановлення умисно неправосудного рішення», «подання умисно недостовірних відомостей» — якісь кульгаві. Річ у тім, що «умисно» поєднується переважно з дієсловами (дієприкметниками, дієприслівниками), але не з прикметниками.

Таким чином, члени КС здійснили підміну понять. З умислом, з наміром чи без таких? Я готовий повірити в те, що вони невігласи, але не в їхню правдиву оману. Це, безперечно, брудна робота на замовлення.

Упущення укладачів словників, яке завело на манівці

На жаль, ошуканству посприяло й недопрацювання мовознавців. Словник української мови в 11 томах, виданий у 1970—1980 рр., а слідом за ним і Словник української мови у 20 томах, випускати який почали в часи незалежності (вийшло 10 перших книг, які охоплюють одиниці від «а» до «обміль»), визначають зміст прислівника «завідомо» таким чином: «наперед, заздалегідь»; «явно, свідомо».

Прикладами вживання слова в першому значенні можуть слугувати речення:

«Так, Микола Петрович думав про це не раз — і кожного разу змушений був припиняти, кидати ці міркування, бо тут завідомо не можна було дійти яких-небудь, бодай відносно переконливих висновків» (Володимир Владко);

«Завідомо знаючи, що в Ригора чогось немає, звертались до нього з проханням...» (Юрій Збанацький).

Одначе зрозуміло, що «наперед, заздалегідь» суті нашої справи не стосуються, їх ніяк не «приторочиш» до «неправосудного рішення» та «недостовірних відомостей». Тож залишився другий вияв слова — «явно, свідомо». І він став справжньою знахідкою для членів КС. Дворушницькі душі вхопилися за нього обома руками. І напирали саме на «свідомо», рятівне в питанні крутійства. Адже останнє з легкістю можна подати як оті самі «навмисно, умисно, з умислом, з певним наміром». І тут, як здавалось, уже ніхто не придереться, бо це чи не найпоширеніше значення прислівника «свідомо».

Та ми застосуємо попередній прийом — у наші вирази замість «завідомо» підставимо «свідомо». Наслідки виявляться тими самими — побудови «подання свідомо недостовірних відомостей», «постановлення свідомо неправосудного рішення» теж виявляться недолугими.

І відповідь на запитання «А чому?» — та сама: «свідомо» (як і його відповідники «навмисно» та «умисно») сполучається переважно з дієсловами (дієприкметниками, дієприслівниками), але не з прикметниками. На таку особливість чітко вказує значення співвідносних пар «свідомий» («навмисний», «умисний»): «зроблений, заподіяний, вчинений з (певним) наміром», адже «зроблений, заподіяний, вчинений» — це очевидна ознака дії.

Отже, «свідомо», як і «навмисно» та «умисно», до словосполучень «неправосудне рішення» та «недостовірні відомості» жодним боком не тулиться. Натомість «явно неправосудне рішення» та «явно недостовірні відомості» можуть бути. Ці вирази звучать природно й відторгнення не викликають.

І чому ж? Відповідь проста: значення прислівників «явно» та «свідомо» не перетинаються, тож їх помилково поставили в одне гніздо. Причина полягає в несумлінності укладачів СУМ-11 і СУМ-20. Перші, даючи тлумачення слова «завідомо», дуже не заморочувалися та скористалися роз’ясненням із Толкового словаря русского языка Д. Ушакова (саме там знайдемо таке: «ЗАВЕДОМО, нареч. (канц.). Сознательно, безусловно...»), а другі списали в перших. Оте «сознательно» й дало «свідомо». Дало, та на манівці завело.

Ось так верхоглядство й невдумливість, беззастережність і неперебірливість утяли з тими людьми лихий жарт. Бо «свідомо», як і «навмисно, умисно, з умислом, з певним наміром» не має нічого спільного ні з «явно», ні із «завідомо».

Виправлення помилки

Зміст же словосполучень «завідомо неправосудне рішення», «завідомо недостовірні відомості» — прозорий. Одиниця «завідомо» в них має чітке значення: «безперечно, безсумнівно, безумовно, поза (всяким) сумнівом, явно».

Зразки відповідного слововживання:

«Я одказав, що по надрукуванні його листа (в «Новій Україні») до американців про Управу Академії, завідомо неправдивого, мені взагалі відхотілося мати з ним будь-яке діло, крім чисто офіційних зносин» (Сергій Єфремов);

«Не можна без смутної і світлої разом з тим усмішки дивитись на "Злату вуличку", вуличку алхіміків з її мініатюрними, ніби іграшковими будиночками, де мучилися середньовічні "вчені" над розв’язанням завідомо нерозв’язних завдань» (Максим Рильський).

Як бачимо, особливістю цього прислівника є його часта сполучуваність із прикметниками з часткою «не», тобто при позначенні останніми якихось поганих, гідних несхвалення чи просто невтішних властивостей.

Отже, завідомо недостовірні відомості — то відомості, недостовірність яких є цілком очевидною, гранично ясною з огляду на наявні дані (у нашому випадку — дані про майно особи).

Завідомо неправосудне рішення — то рішення, незаконність якого самоочевидна, не викликає будь-яких сумнівів. Тобто неправосудність настільки явна, що не потребується якихось більш-менш значних зусиль для її доведення. «Завідомо» — це тоді, коли висновок про неправосудність зумовлений твердою впевненістю на основі неспростовних доказів; коли закон говорить одне, а в рішенні написано прямо протилежне. У такому випадку мова йде про неправосудність поза всяким розумним сумнівом, який міг би виникнути в безсторонньої людини.

І на завершення — ще два запитання: чи можна завідомо неправосудне рішення прийняти несвідомо? чи є підстави причиною такого рішення вважати ненавмисну, випадкову помилку? Ні, і ще раз ні! Якщо в законі про щось написано як про біле, а суддя видає те щось за чорне (чи навпаки), він цього не може не усвідомлювати.

Закон і Бізнес