Під тиском декларування

Наділення НАЗК повноваженнями щодо всіх суб’єктів не може розглядатись як «контроль над судовою владою»

27 жовтня Конституційний Суд оприлюднив рішення №13-р/2020, в якому визнав неконституційною ст.3661 Кримінального кодексу, а також низку інших антикорупційних норм, які становлять так звану антикорупційну платформу. Наскільки обґрунтованим є такий висновок і який вихід із ситуації?

Рішення КС та його наслідки

Рішення єдиного органу конституційної юрисдикції від 27.10.2020 №13-р/2020 уже призвело до зупинення діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції в частині публікуваня декларацій суб’єктів декларування, а також до закриття першої справи Вищим антикорупційним судом, що пов’язана із недостовірним декларуванням. Отже, КС поставив суспільство та виконавчі і законодавчі органи влади перед фактом, що фактично усі законодавчі акти, ухвалені за роки розбудови державної антикорупційної програми, разом з усіма антикорупційними органами є неконституційними та не можуть застосовуватися в наявному вигляді.

Адже, як відомо, перед тим КС визнав неконституційною низку положень закону «Про Національне антикорупційне бюро України», що стосуються порядку його утворення та призначення керівництва. А нині на розгляді Суду перебуває подання щодо неконституційності утворення й Вищого антикорупційного суду.

Разом з тим реакція Президента не забарилася, і вже за два дні він уніс проект «Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства» (№4288). У ньому глава держави просить парламент проголосувати за визнання нікчемним рішення КС №13-р/2020, а також за припинення повноважень усього нинішнього складу КС.

Так, на думку Президента, у мотивувальній частині не було наведено належного обґрунтування рішення №13-р/2020. Крім того, таке рішення істотно виходить за межі конституційного подання, з яким звернулися народні депутати і за яким визнано неконституційними відповідні положення закону та кодексу.

Що ж до підстав розгляду КС низки зазначених положень, то нагадаємо, що 1.01.2020 набули чинності зміни до закону «Про запобігання корупції». Ними були змінені вимоги до е-декларування щодо розширення переліку відомостей, який декларант має подавати про себе та членів сім’ї.

4.08.2020 до КС було направлено подання 47 народних депутатів, які вимагали визнати неконституційним, зокрема, цілодобовий доступ до реєстру декларацій, а також положення про внесення в декларацію даних про членів сім’ї та їхнє майно, а також визнати неконституційним моніторинг НАЗК щодо способу життя суб’єктів декларування.

За браком обґрунтування

Ухвалюючи рішення щодо визнання неконституційною ст.366¹ КК, а також низки інших антикорупційних норм, судді КС загалом наголошували на тому, що НАЗК начебто здійснює «контроль виконавчої гілки влади над судовою владою». На думку суддів, діяльність антикорупційних органів є тиском на судову владу, що не відповідає інтересам ні суспільства, ні держави.

Судді також звернули увагу на те, що антикорупційна політика та процес притягнення до відповідальності суддів повинні бути незалежними від Уряду. Водночас дисциплінарне провадження або провадження щодо відводу суддів має відкриватися відповідно до усталених процедур, що гарантують право кожного на справедливий, прозорий та незалежний розгляд справи.

Проте досить складно погодитися з таким необґрунтованим рішенням, враховуючи, що воно не містить жодного посилання на відповідний міжнародний акт, ратифікований Україною. Йдеться про Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції (ратифіковано із заявами законом від 18.10.2006 №251-V).

Більш переконливою є окрема думка судді КС Сергія Головатого, який обґрунтовано довів, що наділення НАЗК окремими контрольними функціями та повноваженнями щодо всіх суб'єктів, на яких поширюється дія закону, включно із суддями системи судоустрою та суддями КС, не може розглядатись як «контроль над судовою владою».

На думку судді, визначені законом повноваження НАЗК не є втручанням у професійну діяльність суддів — здійснення правосуддя, а спрямовані на досягнення легітимної мети — запобігання корупції в державі. Зокрема, шляхом перевірки, формування доброчесності осіб, які виконують певні функції держави або органів місцевого самоврядування, що є конче потрібними у демократичному суспільстві.

А отже, діяльність НАЗК та інших антикорупційних органів повністю відповідає принципам боротьби з корупцією, викладеним у Конвенції ООН проти корупції, та не може суперечити Конституції як такій, зокрема, у частині контролю над судовою владою загалом.

Патова ситуація

Проте рішення вже прийняте, і виникла патова ситуація, коли єдиний орган конституційної юрисдикції у своєму рішенні стверджує про можливий тиск на судову владу. У свою чергу, з боку органів влади є реальний тиск на судову систему — шляхом внесення законопроектів, які скасовують таке рішення.

Попри це, кожна гілка влади насамперед має відповідати перед народом України. Кожний орган влади має свої функції, які повинен сумлінно виконувати. Законотворці мають якнайшвидше внести зміни до законів та підзаконних актів. Але й судова влада має переглянути своє ставлення до невідворотних суспільних процесів, пов’язаних з антикорупційним законодавством.

Сторони конфлікту повинні сісти за одним столом та вирішити питання довіри одна до одної раз і назавжди. Таке питання має бути вирішене якнайшвидше та у публічній площині, із залученням народу України як мирового судді.

Мабуть, органам влади слід нагадати ст.5 Конституції, в якій вказано, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Було б непогано, якби всі причетні до цього конфлікту сторони повторювали цю статтю щоразу, коли приймають те чи інше рішення на власну користь.