Закон і Бізнес


Гроші на вимогу

Чим суброгація вигідніша за регрес, і чи можна застрахувати один об’єкт у різних компаніях


№46 (1500) 14.11—20.11.2020
Олена ДОВІДНА
2521

Правовий режим суброгації як учасники справ, так і господарські суди досить часто підміняють правовим режимом регресу. Із цими та іншими аспектами відшкодування розбирались учасники практикуму, що відбувся за участю суддів Верховного Суду.


Два шляхи відшкодування збитків

Як повідомляє прес-служба ВС, суддя Касаційного господарського суду Олександр Банаський під час практикуму, організованого за ініціативи журналу «Право України» та порталу Ratio Decidendi спільно з ВС, зупинився на розумінні суті й відмінностей регресу та суброгації у страхуванні.

Так, страховики, звертаючись до суду з вимогою про повернення коштів, виплачених за договорами добровільного страхування, майже не застосовують такого порядку відшкодування шкоди, як суброгація. Натомість посилаються на норми, які регулюють суброгацію, і просять стягнути відшкодування в порядку регресу. Суди, відповідно, розглядають по суті саме такі вимоги.

Крім того, у судових рішеннях ще наявні випадки одночасного посилання на стст.1191, 993 Цивільного кодексу і ст.27 закону «Про страхування», або ж для правовідносин суброгації застосовуються норми регресу чи стягується відшкодування завданої шкоди в порядку регресу.

Водночас розмежування суброгації та регресу має важливе значення в розв’язанні питання щодо обчислення строку перебігу позовної давності. Наприклад, застосування суброгації в деліктних правовідносинах значно скорочує строк позовної давності, чим і обмежуються права позивачів — страхових компаній.

Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов’язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди та у зв’язку з яким було виплачено страхове відшкодування, і заміна в ньому кредитора. Головна відмінність регресу полягає в тому, що право на нього виникає з відносин щодо заподіяння шкоди (тобто позадоговірних, деліктних), а право суброгації — зі страхових, які є договірними.

При суброгації заміною кредитора деліктне зобов’язання не припиняється. Адже відповідальна за спричинені збитки особа свого обов’язку щодо їх відшкодування не виконала, тому заміна сторін у зобов’язанні не замінює порядку обчислення строку позовної давності згідно із ч.1 ст.262 ЦК. Натомість за регресним зобов’язанням перебіг позовної давності починається заново — з моменту виконання основного зобов’язання (постанови ВП ВС від 4.07.2018 у справі № 910/2603/17; КГС від 30.01.2018 у справі №910/12500/17 та від 10.07.2018 у справі №905/2970/16).

Також суддя торкнувся питання визначення юрисдикції спорів, які виникають із правовідносин страхування, санкцій за невиконання зобов’язання щодо виплати страхового відшкодування та відповідальності роботодавців за шкоду, завдану їхніми працівниками.

Договори з умовами

Своєю чергою суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат розповів про практику ВС у спорах щодо страхування. Він нагадав про юридичну характеристику договору страхування з посиланням на постанову об’єднаної палати КЦС від 23.01.2019 у справі №355/385/17, оскільки це має практичне значення.

Договори залежно від моменту укладення поділяються на реальні й концесуальні. Хоча, за словами доповідача, цей поділ умовний, оскільки бувають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, тобто змінюється час їх укладення. Раніше існували договори, що підлягали державній реєстрації, з чим був пов’язаний момент їх укладення.

У згаданій постанові КЦС визначено, що, за загальним правилом, договір страхування є реальним, а також наведено два юридичні факти, з якими пов’язується момент укладення реального договору:

• домовленість між його сторонами стосовно істотних умов;

• передача речі однією стороною іншій або вчинення іншої дії.

У постанові КЦС від 23.01.2019 також порушувалося питання, чи можуть учасники цивільних відносин за тих чи інших ситуацій кваліфікувати договір як недійсний. Договір, який розглядався в цій справі, передбачав, що він не діє стосовно осіб, які на момент його укладення були працівниками банківської сфери, й у випадку укладення щодо зазначених осіб цей договір страхування є недійсним (ішлося про практику, коли клієнтам банку додатково до певної послуги, як-от продаж валюти, пропонувалося укладати договір страхування на випадок утрати працездатності чи звільнення з роботи).

ВС зазначив: тлумачення стст.215 та 216 ЦК свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

Доктрина uberrima fides

Також доповідач звернув увагу на доктрину uberrima fides і проілюстрував її на прикладі постанови КЦС від 15.07.2020 у справі №309/2088/16-ц. У ній сказано, що «чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати кілька договорів страхування одного об’єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об’єкта від тих саме ризиків страхувальник зобов’язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов’язку тягне за собою нікчемність нового договору (постанова ВС від 21.11.2018 у справі №759/10739/16-ц).

При цьому обов’язок доказування факту виконання вимог закону щодо повідомлення страховика про наявність іншого чинного договору стосовно того самого об’єкта покладається саме на страхувальника. Адже відповідні обставини можуть істотно вплинути на можливість укладення договору, його умови і, зрештою, на можливість його виконання».

Суддя зауважив, що в п.3 ч.1 ст.989 ЦК передбачена досить нетипова конструкція, оскільки нікчемність другого договору пов’язується з невиконанням переддоговірного обов’язку, який має суттєве значення для виконання майбутнього договору страхування. По суті, страховику потрібна інформація для оцінки страхового ризику.