Подяка розбрату
Чи можна зобов’язати юрфірму видалити з її сайту позитивний відгук клієнта?
Компанія 5 років користувалася послугами юридичної фірми й написала про неї відгук. Правники розмістили його в себе на сайті. Але потім відносини зіпсувалися. Чи має право колишній клієнт побажати видалити відгук, тому що він уже не відповідає дійсності?
Що написано пером...
Позивач і відповідач співпрацювали з 2012 року. Спочатку замовник був задоволений роботою юристів і у 2016-му на їхнє прохання написав лист подяки, який розмістили на сайті фірми. У листі зазначалося: «Нині свої послуги пропонує багато хто, але справжніх професіоналів мало. «АБ» (назву змінено. — Прим. ред.) — одна з небагатьох компаній з високим рівнем професіоналізму фахівців, які надають всебічну юридичну підтримку.
У ході співпраці юристи компанії «АБ» дотримуються процедур комерційного етикету й оберігають комерційну таємницю. Їх вирізняють своєчасність і точність виконання завдань, грамотне формування позиції для судових процесів, ретельне опрацювання документів, увага до деталей та суто індивідуальний підхід.
АТ висловлює подяку юристам компанії «АБ» за плідну співпрацю (з 2012 року) і сподівається на збереження сформованих ділових відносин у подальшому!»
Через 5 років у замовника з виконавцем стався конфлікт, і вони розірвали відносини. Керівництво АТ змінило думку про роботу юристів і відправило їм лист із проханням видалити із сайту рекомендаційний лист і «більше не згадувати найменування колишнього клієнта з рекламною або інформаційною метою, у тому числі в усній формі». Проте компанія «АБ» ніяк не відреагувала, тому АТ звернулось із цими вимогами до суду.
Як зазначив позивач, його лист розміщено на сайті й немає можливості його видалити або опублікувати новий відгук, який містить негативну оцінку відповідача. На переконання позивача, це кидає тінь на його ділову репутацію, порушує право висловлювати об’єктивну думку й оприлюднювати її в тому ж джерелі інформації.
Юрфірма вимог не визнала. Згідно з її позицією відгук написано самим позивачем, а не відповідачем, він містить відомості тільки про відповідача, тобто це не поширення інформації. Більше того, там немає негативних висловлювань про позивача. Ні договір, ні закони не зобов’язують видаляти відгук, якщо в позивача потім змінилася думка. Відповідач запропонував викласти її на інших ресурсах.
Свобода думки й ділова репутація
Суд першої інстанції знайшов причини задовольнити позов частково, тобто зобов’язати юрфірму прибрати лист із сайту. Зокрема, Феміда послалася на право позивача на свободу вираження поглядів і право змінювати думку та переконання, але він не міг ними скористатися. Крім того, зазначалося, що відмова відповідача розмістити новий відгук або видалити старий — це зловживання правом.
Іншої думки виявився апеляційний суд. Позивач посилався на те, що відгук порочить його ділову репутацію, але там говорилося не про позивача, а про відповідача. І в цілому лист нікого не очорнює. На момент розміщення інформація відповідала дійсності, чого учасники справи не заперечували, нагадала апеляційна колегія. На думку суду, не має правового значення для спору факт, може чи ні позивач видалити спірний відгук із сайту відповідача.
Далі справа потрапила на касаційний рівень, де підтримали висновки першої інстанції. Зокрема, суд звернув увагу на те, що позивач не заявляв вимог про захист ділової репутації, а лише згадував про це в контексті видалення відгуку.
Клієнт має конституційне право вільно змінювати думку, у тому числі про роботу юрфірми, але скористатися цим правом не зміг. Адже інформацію на сайт завантажує тільки відповідач в особі модератора сайту. Проте жодна особа не може отримувати переваг від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.
Тому касаційна колегія визнала за позивачем право висловити іншу думку про юрфірму в тій же формі, а якщо це неможливо — вимагати видалення початкового відгуку. З такими аргументами було скасовано постанову апеляційної інстанції та залишено в силі рішення першої судової ланки.
Утім, юридичне співтовариство не одностайне в оцінці цього питання. Зокрема, зазначається, що складно угледіти обмеження законних інтересів позивача в публікації відгуку, який на той момент відповідав дійсності. Імовірно, суди б вирішили спір інакше, якби на веб-сторінці було зазначено, наприклад, «станом на 2016 р.» або «у 2016 р. нас оцінили таким чином».
Також юристи переймаються запитанням: чи випливає із цієї логіки, наприклад, що газета повинна спростовувати слова інтерв’юера на його вимогу через роки після публікації?