Закон і Бізнес


Спір за кошти гранту


№44 (1498) 31.10—06.11.2020
16780

Як доказ може прийматися платіжне доручення від іншої особи, якщо воно містить відомості, за яку саме позовну заяву сплачується судовий збір. Такий висновок зробив ВС в постанові №9901/144/20, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

30 вересня 2020 року                       м.Київ                               №9901/144/20

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — ПРОКОПЕНКА О.Б.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., АНЦУПОВОЇ Т.О., БРИТАНЧУКА В.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИЦІВА М.І., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ПРОРОКА В.В., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів про часткове визнання протиправним і скасування наказу за апеляційною скаргою Особи 1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 16.07.2020,

УСТАНОВИЛА:

3 червня 2020 року Особа 1 звернувся до КАС як суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ВККС «Про встановлення розміру фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» від 29.01.2020 №4 в частині встановлення плати за виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування.

КАС ухвалою від 4.06.2020 позовну заяву Особи 1 залишив без руху, пославшись на те, що до неї, всупереч вимогам ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства, не додано документ про сплату судового збору.

Так, на переконання суду першої інстанції, додане до позовної заяви Особи 1 платіжне доручення від 2.06.2020 не може вважатися належним доказом сплати судового збору з огляду на його сплату не позивачем, а ГО «Фундація де-юре», яка не є особою, що звертається до суду, а тому не може бути належним платником судового збору у цій справі у розумінні ст.2 закону «Про судовий збір».

9.06.2020, 13.07.2020 Особа 1 подав до суду заяви, в яких, зокрема, наголошував на відсутності недоліків його позовної заяви, адже згадане вище платіжне доручення є належним доказом сплати судового збору і суд має відкрити провадження у справі.

КАС ухвалою від 16.07.2020 з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.169 КАС, повернув позовну заяву Особі 1, оскільки позивач не усунув її недоліків, на які було вказано в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, а саме — не сплатив судового збору за подання цієї заяви.

Не погодившись із такою ухвалою суду першої інстанції, Особа 1 подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постановлену ним ухвалу про повернення позовної заяви та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Скаргу мотивовано надмірним формалізмом у трактуванні судом ст.2 закону «Про судовий збір» та положень ч.3 ст.161 КАС, що призвело до неправомірного обмеження Особи 2 у праві на доступ до суду. Скаржник зазначає, що з реквізитів наданого ним платіжного доручення можна чітко ідентифікувати, що сплачений судовий збір стосується саме того позову, до якого він доданий.

Дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, ВП ВС уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 закону «Про судовий збір» судовий збір — збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами ст.2 зазначеного закону, платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи — підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.

Об’єкти справляння судового збору визначено ст.3 закону «Про судовий збір». Згідно з ч.1 зазначеної статті судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлено стст.160, 161 КАС. Згідно із ч.3 ст.161 КАС до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною 1 ст.169 КАС передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених стст.160, 161 цього кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

За змістом наведених процесуальних норм, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимог ухвали про усунення недоліків, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Залишаючи без руху та повертаючи позовну заяву Особи 1, суд першої інстанції дійшов висновку про несплату судового збору за подання позову Особи 1 до ВККС про часткове визнання протиправним і скасування наказу, не прийнявши як доказ сплати судового збору додане до позовної заяви платіжне доручення від 2.06.2020, оскільки у назві реквізиту «Платник» указано особу, яка не є стороною у справі, а саме — ГО «Фундація де-юре».

ВП ВС не погоджується з таким висновком суду, адже згадане вище платіжне доручення підтверджує сплату судового збору за подання до суду першої інстанції саме позовної заяви Особи 1, оскільки у назві реквізиту «Призначення платежу» зазначено: «Судовий збір за позовом Особи 1 до ВККС — ВС (Касац.ад.с.) за кошти гранту EED №730954377639/2020/1097».

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення від 1.03.2002 у справі «Кутіч проти Хорватії»).

Україна як учасниця конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення від 4.12.95 у справі «Белле проти Франції»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, адже доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Як уже згадувалося вище, ч.3 ст.161 КАС вимагає долучення до позовної заяви документа про сплату судового збору, адже подання до суду такої заяви є об’єктом його справляння згідно із законом «Про судовий збір».

ВП ВС уважає помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення лише у зв’язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без урахування всього змісту цього документа, зокрема, вказівки на призначення відповідного платежу(об’єкта справляння судового збору). Визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету.

Так, відповідно до ч.2 ст.9 закону «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду держбюджету. У зв’язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

При цьому додане до позовної заяви Особою 1 платіжне доручення за своїм змістом підтверджує сплату судового збору за її подання. Отже, зазначена позовна заява відповідає вимогам ч.3 ст.161 КАС, а ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.169 КАС, постановлена з порушенням цих процесуальних норм.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскаржувана ухвала КАС від 16.07.2020 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду.

Керуючись стст.242, 243, 250, 266, 315, 320, 321, 322 КАС, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Особи 1 задовольнити.

2. Ухвалу КАС від 16.07.2020 скасувати, направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.