Один проти системи

Критика колег за упередженість не підриває авторитету правосуддя

Служитель Феміди не повинен мовчати в разі порушення його прав судовою системою. Навіть якщо на кону — прагнення захистити честь третьої гілки влади від звинувачень, які можуть підірвати її авторитет.

Неєвропейська солідарність

У 2009 році суддя першої інстанції Реміг᾽юш Гуз подав заяву на зайняття посади в окружному суді. Голова тієї установи доручив керівникові районного суду, де працював Р.Гуз, виступити інспектором і підготувати звіт про якість та результати роботи претендента.

До того звіту потрапили коментарі очільника райсуду відносно професійних відносин, які не завжди були легкими. Було зазначено, що кандидат на вищу посаду не завжди виконував інструкції та вимоги керівництва. Водночас такі тези ніяким чином не були пов’язані з особистою упередженістю.

Хоча в цілому оцінка була позитивною, все ж інспектор зазначив, що зарано рекомендувати чоловіка як кандидата на підвищення. У результаті колегія окружного суду, яка розглядала звіт і заяву, відмовила Р.Гузу в підвищенні.

Усе це обурило суддю. Він подав скаргу, в якій піддав критиці звіт. Зокрема, зазначив, що керівник суду був необ’єктивним, а оцінка є поверховою. Мовляв, більша частина зауважень стосувалася виключно особистих питань. Таку недбалість, на думку Р.Гуза, варто оцінювати з позиції дисциплінарної чи кримінальної відповідальності.

Справу передали на розгляд до органу судової влади. Остання відмовилася висувати Р.Гуза як кандидата на посаду судді окружного суду. Ображений володар мантії пішов до Верховного суду, але й там піймав облизня. Натомість відносно нього було розпочато дисциплінарне провадження через підрив авторитету правосуддя.

Дідівщина в мантіях

Районний суддя не розгубився та вже в апеляційній інстанції, яка розглядала його справу, стверджував, що не вчинив ніякого дисциплінарного проступку. Мовляв, провадження проти нього, відкрите за заявою судді-інспектора, націлене тільки на те, аби дати йому зрозуміти, що критика старших колег є недопустимою. Тобто таким чином йому намагалися закрити рота, тим самим порушивши його право на свободу вираження поглядів. Чоловік зазначав, що після розгляду звіту йому не дали можливості висловити своє ставлення до зауважень керівника, хоча цього вимагав принцип об’єктивності.

Аргументи Р.Гуза не переконали польську Феміду, його було визнано винним. Утім, суддя не здавався та пішов по всіх інстанціях. Верховний суд установив, що заявник зловживав правом на висловлення власної думки та порушив стандарти суддівської пристойності. Коментарі законника підривали авторитет не тільки окремого судді, а й усієї системи.

Водночас «верховники» сказали, що Р.Гуз мав право висловлювати свою позицію, але був зобов’язаний робити це неупереджено. На думку ВС, заяви судді образили його колег, завдали шкоди їхній репутації. Виправдати такі дії можна було б лише наявністю суспільного інтересу. Проте всі коментарі законника мали оціночний характер та ґрунтувалися тільки на особистих інтересах і не мали достатньої фактичної основи, як того вимагають принципи ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тож ВС вирішив, що дії Р.Гуза заподіяли шкоду судовій системі, підірвали її авторитет.

Більшість — понад усе

Звернення до Європейського суду з прав людини — безцінний досвід для кожного юриста, а тим паче для судді. Будучи вже заявником, Р.Гуз стверджував, що польська Феміда порушила його право на свободу вираження поглядів, гарантоване конвенцією. Чоловік зазначив, що у своїй відповіді на звіт, яку він направив спочатку до голови окружного суду, а потім оскаржив до органу правосуддя, ставилася під сумнів об’єктивність і неупередженість оцінки інспектора, а не системи правосуддя в цілому.

Відмова набути статусу кандидата на посаду тільки через оціночні судження, на думку заявника, грубо порушила його права. Своїми скаргами та коментарями він хотів лише добитися справедливості, адже необ’єктивна оцінка позбавили його права на підвищення.

Уряд стверджував, що обмеження права судді на свободу вираження поглядів мало правову основу. Чиновники послалися на норми польського права, які передбачали, що суддя може бути притягнутий до відповідальності за дії, які посягають на честь, авторитет і репутацію правосуддя. Представники країни стверджували, що інтереси системи правосуддя мають превалювати над правом на свободу думки та слова заявника. Фактично урядовці говорили, що інтереси більшості в цьому випадку — понад усе.

Баланс утрачено

Етика та професійні стандарти вимагають від судді стриманості в здійсненні права на свободу вираження поглядів, особливо коли мова йде про авторитет судової влади.

ЄСПЛ зазначив, що в цій справі скарги заявника не стосувалися здійснення функцій правосуддя, а були спричинені процедурою просування щаблями кар’єри. У таких ситуаціях важливо провести чітку межу між критикою, образами та порушенням закону. Звичайно, якщо єдиною метою вираження своєї думки є бажання образити суд чи його членів, то мова про порушення ст.10 конвенції йти не може.

Прагнення захистити судову систему від нападів та підриву авторитету не означає, що судді мають мовчати в разі порушення їхніх прав самою третьою гілкою влади. Критикуючи звіт судді-інспектора за неточність і необ’єктивність, заявник хотів захистити своє право. У всіх поданих скаргах і коментарях він вимагав об’єктивності та справедливості стосовно нього. Усі його скарги мали фактичну основу. Урахувавши цю обставину, Євросуд не побачив у зауваженнях Р.Гуза намірів образити колегу.

Крім того, ЄСПЛ відзначив, що апеляційний суд підтвердив наявність у звіті певних неточностей. Із цим також погодився ВС.

Тому у Страсбурзі дійшли висновку, що суди не змогли знайти правильного балансу між захистом авторитету правосуддя, захистом репутації особи та правом на свободу вираження поглядів. Відповідно, втручання не було необхідним у демократичній державі. Тому в рішенні від 15.10.2020 у справі «Guz v. Poland» ЄСПЛ виявив порушення ст.10 конвенції та постановив виплатити Р.Гузу €6000 як компенсацію за моральну шкоду та €900 — на покриття судових витрат.