Закон і Бізнес


Підроблені кредити


№43 (1497) 24.10—30.10.2020
2354

Звільнення від кримінальної відповідальності за амністією не є реабілітуючою обставиною та не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду. Такий висновок зробив ВС в постанові №760/8140/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

23 вересня 2020 року                      м.Київ                                №760/8140/14-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — КУЗНЄЦОВА В. О.,
суддів: ЖДАНОВОЇ В. С. (суддя-доповідач), КАРПЕНКО С. О., СТРІЛЬЧУКА В. А., ТІТОВА М. Ю. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 23.01.2018 та постанову Апеляційного суду м.Києва від 21.06.2018,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ПАТ «Брокбізнесбанк» звернулося до суду з позовом до Особи 1, в якому з урахуванням зміни підстави позову просило стягнути з відповідача на користь банку заподіяну шкоду в розмірі 7427687,06 грн., завдану внаслідок учинення неправомірних дій, посилаючись на ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу.

Позов мотивований тим, що в ході проведення перевірки уповноваженими особами АТ «Брокбізнесбанк» діяльності Солонянського відділення банку на початку 2009 року було встановлено численні порушення чинного законодавства з ознаками кримінально караних діянь.

За наслідками досудового слідства та судового розгляду 27.12.2012 Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області відносно підсудних Особи 2, Особи 3, Особи 1 та Особи 4 винесено постанову про звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема Особи 1 — згідно з пп.«в», «є» ст.1 закону «Про амністію».

Посилаючись на те, що вказаною постановою встановлено заподіяння відповідачем шкоди позивачу на загальну суму 7427687,06 грн. унаслідок оформлення фіктивних кредитних договорів на підставних фізичних осіб, а отже, безпідставне отримання відповідачем за цими договорами вказаної суми коштів, ПАТ «Брокбізнесбанк» просило задовольнити позовні вимоги на підставі ч.1 ст.1166 ЦК.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Солом’янського районного суду від 23.01.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що вимоги про стягнення з відповідача заподіяної ПАТ «Брокбізнесбанк» шкоди в розмірі 7427687,06 грн. унаслідок учинення неправомірних дій на підставі ч.1 ст.1166 ЦК не знайшли свого підтвердження належними доказами, а тому є недоведеними. Постанова Дніпропетровського районного суду від 27.12.2012 прийнята в рамках кримінального провадження про звільнення від кримінальної відповідальності Особи 1, містить лише кваліфікацію його дій без визначення розміру такої шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м.Києва від 21.06.2018 апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Солом’янського райсуду від 23.01.2018 — без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність ПАТ «Брокбізнесбанк» розміру завданої Особою 1 майнової шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ПАТ «Брокбізнесбанк» подало до ВС касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили постанову Дніпропетровського райсуду від 27.12.2012, в якій визначено розмір завданої відповідачем шкоди та вказана видана касиром сума коштів, яка в подальшому була передана Особі 1. Також суди не врахували, що саме Особа 1 отримав від Особи 2 кошти, одержані злочинною групою внаслідок підроблення документів щодо 654 кредитних договорів на загальну суму 7427687,06 грн., які становлять розмір завданої банку майнової шкоди. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів з матеріалів кримінальної справи, що призвело до порушення прав позивача та ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення у справі.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий <…>.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, установлені судами

Суди встановили, що постановою Дніпропетровського райсуду від 27.12.2012 у справі №410/4968/12, що набрала законної сили, Особу 1, якого обвинувачено в скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст.27 — ч.2 ст.366, ч.5 ст.27 — ч.2 ст.3641, ч.1 ст.366, чч.2, 3 ст.358 Кримінального кодексу, звільнено від кримінальної відповідальності згідно з пп.«в», «є» ст.1 закону «Про амністію».

Мотиви, з яких виходить ВС, і застосовані норми права

Відповідно до чч.1, 2 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність — це забезпечений державним примусом обов’язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень ст.1166 ЦК дозволяє дійти висновку, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв’язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною в цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається в зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов’язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої із цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо іншого не встановлено законом.

У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 №6 роз’яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі й майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними та шкодою є безпосередній причинний зв’язок, є вина зазначеної особи.

Тобто цивільне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини в завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової шкоди, доводить лише факти заподіяння такої шкоди.

Згідно з положеннями ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, установлених цим кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.14 закону «Про амністію» амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.

Тобто звільнення відповідача від кримінальної відповідальності на підставі закону «Про амністію» не є реабілітуючою обставиною та не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну позивачу шкоду в повному обсязі.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, досліджуючи складові цивільно-правової деліктної відповідальності Особи 1, виходив з того, що вимоги про стягнення з останнього заподіяної ПАТ «Брокбізнесбанк» шкоди в розмірі 7427687,06 грн. не знайшли свого підтвердження належними доказами, а тому є недоведеними.

ПАТ «Брокбізнесбанк», звертаючись до суду із цим позовом, посилалося на те, що зі змісту постанови Дніпропетровського райсуду від 27.12.2012 вбачається, що внаслідок злочинних дій Особи 1 позивачу завдано шкоду в розмірі 7427687,06 грн.

Оцінюючи вказану постанову, суди попередніх інстанцій встановили, що вона містить лише кваліфікацію дій Особи 1 без визначення розміру завданої шкоди.

Звертаючись до ВС із касаційною скаргою, ПАТ «Брокбізнесбанк» указувало на те, що постанова містить відомості про те, що Особа 1 сприяв підробленню та складанню неправдивих документів з метою оформлення 654 кредитних договорів, унаслідок чого в подальшому неправомірно отримав від Особи 2 кошти у сумі 7427687,06 грн., які є встановленим розміром завданої майнової шкоди, що залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.

З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції колегія суддів другої судової палати КЦС позбавлена процесуальної можливості встановлювати дійсні обставини справи та давати оцінку постанові Дніпропетровського райсуду від 27.12.2012, яка, на думку позивача, містить відомості про розмір завданої Особою 1 ПАТ «Брокбізнесбанк» майнової шкоди.

У постанові Великої палати ВС від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц сказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань умотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, умотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною в практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не здійснили правосуддя, в оскаржуваних рішеннях не виклали в достатній мірі мотивів, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені всі доводи, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»), що є підставою для скасування рішення Солом’янського райсуду від 23.01.2018 та постанови АСК від 21.06.2018 і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції <…>.

Керуючись стcт.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ «Брокбізнесбанк» задовольнити.

Рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 23.01.2018 та постанову Апеляційного суду м.Києва від 21.06.2018 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.