Закон і Бізнес


Відпустити не можна тримати

ВРП виправдала законницю, яка поставила кому в інтересах суспільства


№43 (1497) 24.10—30.10.2020
ВАСИЛЬ КОЛІШНИЙ
6224

Новорічні свята — такий період, коли можуть виконатися будь-які бажання, зокрема й вийти на волю. Бо на якийсь час життя в країні завмирає, а процесуальні строки спливають. Потрібно тільки дочекатися бою годинника…


Дотягли до свят

Як свідчать матеріали дисциплінарного провадження, судді Печерського районного суду м.Києва Крістіні Константіновій (Тарасюк) як головуючій у колегії належало розглянути кримінальну справу стосовно двох осіб, яких обвинувачували в замаху на вбивство на замовлення (ч.2 ст.15, пп.5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу).

Обвинувальний акт надійшов до суду в жовтні 2015 року. За клопотанням обвинувачених кримінальне провадження мав розглянути суд присяжних. Під час підготовчого судового засідання було задоволено клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ще на 60 днів. Цей строк спливав одразу після Нового року — 3 січня.

Утім, виникли проблеми з тим, аби знайти присяжних для розгляду справи. Адже Київська міська державна адміністрація не надала списків, що унеможливило формування складу суду. Урешті-решт судове засідання було призначено на 29 грудня.

У цей день прийшли майже всі, крім представника потерпілого. Прокурор був не проти почати слухання без нього, але це зустріло спротив сторони захисту, яка вимагала відкласти засідання. Можливо, вже тоді адвокати зрозуміли, що суд може не встигнути продовжити дію запобіжного заходу й принаймні 3 січня їх підзахисні опиняться на волі.

Утім, К.Константінова вирішила продовжити засідання й одразу ж розглянути питання про продовження строку тримання обвинувачених під вартою. Адже це питання відповідно до ч.3 ст.331 Кримінального процесуального кодексу головуючий може вирішити одноособово. Натомість захист наполягав на переданні справи до іншого суду через неможливість знайти присяжних тут.

Оскільки клопотання було відхилено, адвокат зазначив, що прокурор повинен письмово обґрунтувати необхідність продовження строку тримання підзахисних під вартою. Але державний обвинувач уважав, що ст.184 КПК не вимагає подання такого клопотання саме в письмовому вигляді.

Суддя погодилася з позицією прокурора, але це викликало невдоволення захисту, й адвокат заявив їй відвід.

Забіг по колу відводів

Це клопотання було передано на розгляд іншому судді. Проте і йому було заявлено відвід, бо він не виділив достатньо часу для підготовки та надання документів на підтвердження обґрунтованості відводу. Адже засідання було призначено на той самий день.

Та заява про відвід потрапила до ще одного судді. Питання він мав розглянути наступного дня. Проте тепер до суду не доставили обвинувачених, і на цій підставі адвокат заявив черговий відвід.

Ще одну заяву про відвід передали судді, яка у квітні того ж року вже розглядала клопотання про продовження строку тримання одного з обвинувачених під вартою.

Уже 4-та за ліком заява про відвід потрапила до першого зі служителів Феміди. Уже був переддень Нового року, і, коли адвокат повторно заявив йому відвід, суддя дійшов висновку, що має місце зловживання правом з метою затягування кримінального провадження. Тож законник відмовив у задоволенні клопотання захисника.

Тепер судді у зворотному порядку відмовляли в задоволенні відводів їхніх колег. Остання з ухвал була оголошена вже надвечір, близько 18:30. Тож лише о 18:45 К.Константінова змогла повернутися до розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених.

Щоправда, з’ясувалося, що на засіданні відсутні захисники одного з них. На думку законниці, вони свідомо ухилялися від того, щоб бути повідомленими про місце, день і час судового засідання.

Тоді адвокат, який і розпочав увесь цей забіг по колу відводів, запропонував призначити захисника із Центру безоплатної вторинної правової допомоги. Проте К.Константінова відмовила в задоволенні й цього клопотання, не вбачаючи для того підстав.

Нарешті о 20:10 вона постановила ухвалу, якою продовжила стосовно обох обвинувачених дію запобіжного заходу ще на 60 днів, а наступне засідання призначила на 9.02.2016.

Утім, через місяць Апеляційний суд м.Києва задовольнив клопотання захисників і передав кримінальне провадження до іншого районного суду столиці. Проте цим усе не завершилось, оскільки на володарку мантії поскаржилися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, бо вона не тільки продовжила строк тримання під вартою за усним клопотанням прокурора, а й за відсутності захисників одного з обвинувачених.

Нездійсненна місія

У поясненнях, надісланих до ВККС, суддя зауважила, що такі дії зумовлені процесуальною поведінкою захисників, зокрема безпідставними відводами та ігноруванням судових засідань. Крім того, 31 грудня був останнім робочим передсвятковим днем, тож знайти о 19:00 захисника із ЦБПД було нереально. Адже через 5 год. розпочиналося святкування Нового року, що, з технічної точки зору, унеможливлювало виконання такої ухвали. Дійсно, знайти в цей час юриста, який би погодиться кинути святковий стіл, родину, друзів і поїхати в суду, — місія з розряду нездійсненних.

При цьому суддя зауважила, що врахувала наявні ризики, пов’язані з незастосуванням запобіжного заходу, та резонанс справи. І теж, напевне, мала рацію, бо перші ж газети, що вийшли б у новому році, повідомили б, що суддя відпустила на волю осіб, які хотіли вбити людину.

Водночас К.Константінова продовжувала наполягати, що в ч.3 ст.331 КПК не передбачено обов’язковості письмового клопотання про продовження строку тримання під вартою. Тому звернення прокурора з усним клопотанням вважала законним.

У додаткових поясненнях, наданих уже дисциплінарному органові, вона зазначила, що з огляду на стислі строки прийняла рішення викликати адвокатів телефоном, що й зробила секретар судового засідання. Проте двоє правників, які працюють в одному об’єднанні, на дзвінки не відповідали.

Якби суддя направила повістки про виклик, то навіть призначення засідання в перший робочий день — 4 січня — було б неможливим, оскільки у вихідні пошта також не працювала. Це призвело б до звільнення обвинувачених з-під варти з формальних підстав і можливості для них уникнути правосуддя.

Також служителька Феміди звернула увагу на те, що на той момент суди не мали роз’яснень щодо можливості залишення без розгляду заяви про відвід судді, який вивчає питання про відвід, на підставі ч.4 ст.81 КПК. Адже відповідний лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ вийшов тільки 16.06.2016. Тому в суді склалася практика постійної передачі на авторозподіл заяв про відвід, що призводило до тривалої тяганини в розгляді справи по суті.

Суддя вважала, що з огляду на зловживання сторони захисту своїми правами та створені процесуальні перешкоди, з одного боку, та явну небезпеку переховування осіб, яким загрожувало довічне позбавлення волі, — з другого, вона діяла в межах приписів КПК.

Порушення через зловживання

Отже, перед дисциплінарним органом постало непросте питання: чи виправдовує відхилення від вимог КПК зловживання захистом своїми правами? Адже, як не крути, якщо особу обвинувачували в скоєнні особливо тяжкого злочину, участь захисника при вирішенні питання щодо продовження строку її тримання під вартою є обов’язковою.

До того ж положення 3-го речення ч.3 ст.315 КПК були визнані неконституційними. Щоправда, лише в листопаді 2017 року (рішення Конституційного Суду №1-р/2017). Тобто тільки тоді було наголошено, що продовження під час підготовчого судового засідання дії запобіжних заходів за відсутності відповідних клопотань прокурора порушує принцип рівності всіх учасників процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду.

Натомість у ДП констатували, що позиція законниці щодо можливості розгляду усного клопотання прокурора на той час не виходила за межі допустимого розсуду. Отже, не можна говорити про грубу недбалість чи умисне порушення закону.

Крім того, як убачається з протоколу судового засідання, аргументи адвокатів зводилися до висловів: «Захист не погоджується з позицією суду, прокурор нічого не довів (під час звернення з усним клопотанням)»; «Шановний суд, усе свідчить про вашу упередженість. Заявляю головуючому відвід».

Отже, як підкреслено в рішенні ДП, якість процесу залежить не лише від роботи судової системи, а й від поведінки учасників провадження. А зловживання правом на відвід створює перешкоди для досягнення основоположних завдань правосуддя. У даному випадку це перешкоджало судді вирішити питання про доцільність продовження строку тримання обвинувачених під вартою.

Таким чином, узявши до уваги процесуальну поведінку учасників провадження, зокрема сторони захисту, а також неодноразове підтвердження в подальшому іншими судами обґрунтованості тримання обвинувачених під вартою, ДП стала на захист судді. Точніше, констатувала, що хоч вона й прийняла рішення з порушенням норм процесуального права, проте в цій ситуації протилежне рішення або неприйняття його взагалі завдало би більшої шкоди правоохоронюваним інтересам. Відповідно, це «виключає висновок про винність її дій у формі умислу чи грубої недбалості у зв’язку з допущенням порушення прав людини й основоположних свобод».

З огляду на це ДП рішенням №2769/2дп/15-20 відмовила в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.