Закон і Бізнес


На що сподівалася Гала(я)?

Перший куплет та останній акорд: як ділять між колишнім подружжям об’єкти ІВ


№43 (1497) 24.10—30.10.2020
Вікторія ЯКУША
9023

Іноді здається складним поділити рухоме й нерухоме майно між колишнім подружжям. Але наступний рівень майстерності — поділ прав на об’єкти інтелектуальної власності та торговельні марки.


Мистецтво надихати

В Асоціації правників України відбувся спільний вебінар комітетів, який присвятили складним питанням поділу власності подружжя, зокрема об’єктів ІВ.

Член ради комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права Олена Сібірцева розповіла, що ініціатива започаткування заходу з’явилася після питань, що виникли під час попереднього заходу, який був присвячений питанням поділу майна між колишнім подружжям. Зокрема, учасники вебінару задали спікерам запитання про те, як ділити, до прикладу, пісню або картину, що була створена одним із подружжя під час шлюбу.

Якщо ми звертаємося до положень Цивільного та Сімейного кодексів, то там чітко прописано: усе майно, набуте в шлюбі, є спільною сумісною власністю. До особистої приватної власності одного з подружжя належать окремі категорії майна (ст.57 СК), однак цей перелік не містить жодної інформації щодо об’єктів ІВ. Так само й перелік у ст.62 СК видів майна, які є спільною сумісною власністю подружжя, теж не містить жодного посилання на об’єкти ІВ.

Нібито звідси випливає те, що такі об’єкти є сумісною власністю, але необхідно також переглянути норми ЦК та з’ясувати, чим же є права на об’єкти ІВ. Згідно з кодексом вони включають в себе особисті немайнові права ІВ та майнові права ІВ. Тоді виходить, що немайнові права — такі як право на авторство чи право на псевдонім — є невідчужуваними правами творця й точно не можуть підлягати поділу при розірванні шлюбу.

Особистою приватною власністю творця при цьому майно може бути в тому випадку, якщо воно не відповідає тим критеріям, які виокремив Верховний Суд, для його віднесення до спільної сумісної власності подружжя. Нагадаємо, що це постанови ВС від 16.12.2015 та 7.12.2016.

Ідеться про 3 основні критерії: час набуття такого майна за період шлюбу; гроші, за які таке майно було набуте, тобто джерело походження — спільна сумісна власність, а не особисті кошти одного з подружжя; мета — придбання в інтересах сім’ї. Тобто, якщо творець якимось чином створив об’єкт ІВ і він не підпадає під ці критерії, то в такому випадку майно можна буде визначити як особисту приватну власність.

А от науковці в доктрині прописують це спірне питання дещо інакше. Об’єкт інтелектуальної власності, на їхню думку, нерозривно пов’язаний з творцем, тобто все, що він створює, з’являється завдяки його хисту та індивідуальним здібностям, неперевершеним якостям, які не належать іншому з подружжя. І науковці схиляються до того, що таке майно має бути визначене як особиста приватна власність одного. Якщо ж ми говоримо про доходи від такого об’єкта ІВ, тоді вони мають підлягати поділу між подружжям. Але тут виникає деяка нелогічність…

Також у законодавстві визначається, що особистими правами є права на винагороди, премії і т. ін. Але при цьому, якщо інший з подружжя якимось чином сприяв отриманню цих благ, він має право стягнути компенсацію частки від премії чи винагороди. І доктрина говорить про те, що до об’єктів ІВ має застосовуватись аналогічна позиція. Цей підхід, на думку О.Сібірцевої, є правильним і більш виваженим, оскільки результати творчості не можна порівняти з іншими об’єктами сумісної власності. Проте, на жаль, наразі законодавець чітко не визначив цих моментів.

Цікаво, яким саме чином можна сприяти отриманню зазначених благ? Класичне розуміння передбачає, до прикладу, що жінка (назвемо її Галя) веде домашнє господарство та виховує дітей, поки чоловік створює такі об’єкти. Але ми отримуємо задачу із зірочкою тоді, коли виходимо за рамки побутової ситуації (а це неодмінно слід зробити, якщо йдеться, наприклад, про авторські твори).

Цікаво, чи мала би право Гала — дружина Сальвадора Далі, яка виступала для нього джерелом натхнення, а часто — і фактично «піар-менеджером», на відсоток від продажу його картин, якби вони таки розлучилися? А Галя може працювати на кондитерській фабриці в нічні зміни, поки її чоловік, до прикладу, створює чергову музичну композицію.

З одного боку, дуже переконливою є позиція, що результат творчої діяльності залежить лише від самого творця та є його особистою власністю. Водночас, якщо творча діяльність — це єдине, чим заробляє на життя один із подружжя, то несправедливим є те, що інший не може претендувати на відсоток від такого заробітку. Інакше Галя залишається зі жменькою цукерок, а її геній — з мільйонами від написаних увертюр. І цілком можливо, що й геній цей прямує маршрутом від Галі, яка недостатньо надихала побутом, до Гали, яка із цього побуту рада тікати.

Невичерпність конфлікту

А от, приміром, у сімейному кодексі Російської Федерації чітко зазначено, що виключне право на результат інтелектуальної діяльності, створений одним із подружжя, належить автору такого результату. Але доходи, отримані подружжям від результатів інтелектуальної діяльності, підлягають поділу. Схожий підхід можна знайти й у законодавстві різних країн Європейського Союзу.

Наявна в Україні судова практика з даного питання мінімальна. Найчастіше, що трапляється, це коли ділиться майно й один із подружжя вказує на об’єкт як на особисту власність, оскільки останній був придбаний за кошти, отримані від об’єкта інтелектуальної власності. Добре, що хоч авторство ділити не змусили, бо інакше після розлучення хтось би ставав власником першого куплету, а хтось — останнього акорду пісні.

У справі №2011/171/12, яку слухав Дзержинський районний суд м.Харкова (рішення від 5.07.2013), здійснювався поділ майна колишнього подружжя й один з об’єктів одна зі сторін визначала як свою приватну власність. Аргументація полягала в такому: для придбання квартири використовувалися кошти, отримані в кредит, а кредит цей нібито погашався за рахунок грошей, одержаних у вигляді авторської винагороди. І хоча суд визнав, що авторські винагороди отримувались унаслідок правочину, зазначив, що ці кошти є спільною сумісною власністю.

Член ради комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права Ольга Лепіхіна зауважила: усе, що стосується торговельної марки, — це підприємницька діяльність. Тому критерій мети придбання має тут визначальну роль. Водночас не має значення, на чиє саме ім’я зареєстровано ТМ.

Судова практика не є мінливою у даній сфері, тож спікер нагадала про рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8.10.2015. Позовні вимоги полягали в тому, щоб установити факт проживання однією сім’єю, аби поділити майно, зокрема визнати два знаки для товарів і послуг спільною сумісною власністю з метою отримання 1/2 доходів від них.

Суд установив, що сторони справді проживали однією сім’єю, дійсно в цей період були створені два знаки для товарів і послуг. Проте перша інстанція відмовила в поділі доходу, а друга — повністю задовольнила позовні вимоги. Третя ж — підтримала рішення апеляційного суду. І хоча практики з цього часу було доволі багато, рішення, по суті, є схожими, а ТМ легко (з точки зору суду) діляться між колишнім подружжям.

Отже, практика використання вже поділених прав на ТМ говорить про те, що кожен має право користуватися ними, але жоден не може передавати своє право на користування ТМ третім особам. Тобто поділ не дає колишньому подружжю остаточних відповідей на всі запитання, а конфлікт не вичерпується при винесенні судового рішення.