Олексій Соломко

Дисципліна приватних виконавців

15 жовтня у Комітеті ВР з питань правової політики відбулись слухання на тему: «Виконання судових рішень як гарантія дієвості судового захисту». Хоча тема слухань була присвячена широкому колу проблем, пов’язаних із виконанням судових рішень, однак найчастіше учасники повертались до питань дисциплінарної відповідальності приватних виконавців.

Не зважаючи на те, що існуюча проблематика невиконання судових рішень пов’язується, в першу чергу, із необхідністю процесуального та організаційного забезпечення процесу примусового виконання судових рішень, приділення значної уваги питанням дисциплінарної відповідальності приватних виконавців було пов’язане із гучними резонансами в роботі Дисциплінарної комісії приватних виконавців, які спостерігаються останнім часом.

Навіть заступник міністра юстиції з питань виконавчої служби Андрій Гайченнко основну тему свого виступу на комітетських слуханнях присвятив питанням необхідності посилення контролю за роботою приватних виконавців. До речі, у своєму виступі він поділився досить цікавою інформацією щодо оскарження дій приватних виконавців.

Зокрема, за його даними, протягом 2018 року до Міністерства юстиції надійшло 295 звернень щодо діяльності приватних виконавців (17 — від стягувачів та 225 від боржників). Торік таких звернень надійшло вже 1194 (56 – від стягувачів та 1032 від боржників). А лише за 9 місяців цього року — 1892 звернення (89 — від стягувачів та 1718 від боржників).

Одразу відмітимо, що дана інформація має ціннісний характер, оскільки раніше Мін’юст такі дані офіційно не публікував. Принаймні мені, як члену ДКПВ, вдалося узагальнити тільки поточні подання, які розглядались на засіданні комісії після мого призначення у листопаді 2019 року.

Всього, потягом вказаного часу (з 14.11.2019 до 7.10.2020) було проведено 20 засідань комісії, на яких розглянуто 200 подань про притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності, з яких було задоволено всього 38. Тобто, із 1892 звернень, які надійшли протягом 2020 року (та частково протягом 2019 року), Мін’юст спромігся виділити лише 200 справ, гідних того, щоб направити їх на розгляд до ДКПВ. А з цих 200 лише 38 були визначені комісією вартими для задоволення!

Якщо врахувати, що до складу Дисциплінарної комісії входять 4 представники Мін’юсту, які всі працюють в системі державної виконавчої служби (А.Гайченко, як голова ДКПВ, є куратором даної системи), факт відхилення основної кількості подань навіть самими представниками Мін’юсту змушує задуматись про ефективність витрачання ресурсу роботи міністерства. Чи варто продовжувати готувати подання, які від початку приречені на відхилення?

Також цікаво звернути увагу на іншу цифру, надану Мін’юстом – всього протягом 2017—2020 рр. Міністерством було направлено до комісії 255 подань, з яких задоволено лише 61.

Виходить, що за каденції попереднього складу, тобто за два роки роботи, до комісії було направлено лише 55 подань, з яких задоволено тільки 23!

Але це ще не все. Як повідомило Міністерство юстиції, із задоволених подань щодо 19 прийнято рішення про зупинення діяльності та щодо 3-х — про припинення діяльності. Тобто знову ж таки, за каденції попереднього керівництва Мін’юсту зупинено діяльність аж 3-х приватних виконавців!

Заради справедливості слід сказати, що із 16 зупинень, прийнятих новим складом комісії, одному виконавцю пощастило бути зупиненим двічі, а іншому — тричі! При чому рішення про зупинення приймались підряд — зупиняли зупиненого і двічі зупиненого виконавця. Це можна зрозуміти як своєрідне «ноу-хау» від Мін’юсту в дисциплінарній практиці.

Одразу згадуються численні зауваження та звинувачення, які закидались попередньому заступнику міністра юстиції з питань виконавчої служби Світлані Глущенко, щодо упередженого ставлення до приватних виконавців. Порівнюючи лише цифри результатів роботи ДКПВ за попередньої та нинішньої каденції, вважаю, що всі автори таких звинувачень мають попросити вибачення перед пані С.Глущенко.

Закінчуючи статистичний огляд діяльності комісії, хотілося б також зауважити і на масштаб проблеми порушень закону з боку приватних виконавців. На жаль, Міністерство не надало інформації про кількість виконавчих проваджень, які виконуються приватними виконавцями. Дана інформація ніде не публікується та дізнатися про неї можна лише з випадкових виступів представників Мін’юсту.

В мене є лише інформація, що протягом 2019 року на виконані у приватних виконавців перебувало близько 125 тис. виконавчих документів. Можемо припустити, що приблизно така ж кількість перебувала на виконані і протягом 9 місяців 2020 року. Тоді, з огляду на статистику притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності, можна сказати, що лише в одному із 4000 проваджень приватний виконавець припускався помилки. Подібна частота похибки при оцінюванні роботи будь-якої системи свідчить про її ідеальність, наближеної до абсолютної.

Однак ідеальність роботи приватних виконавців зовсім не означає ідеальності роботи дисциплінарної комісії. І перше питання, яке дотепер залишається невирішеним, це забезпечення гласності в роботі комісії. В даному контексті під гласністю розуміється забезпечення відкритості та доступності результатів роботи комісії.

Крім проблем з отриманням простої статистичної інформації про роботу комісії, ще більш складно отримати доступу до її рішень. На відміну від роботи споріднених комісій у сфері державної реєстрації, нотаріату та діяльності арбітражних керуючих, відносно приватних виконавців Мін’юст чомусь вирішив зробити виключення – жодного офіційного повідомлення про роботу комісії ви не знайдете. Інформація про прийняті рішення в скороченому вигляді публікується лише на сайті Асоціації приватних виконавців та у матеріалах судової практики про оскарження рішень комісії.

Мін’юст дотепер не пояснив причини необхідності приховування результатів роботи ДКПВ. Щоб хоч якось зрушити питання з місця, було зроблено запит про отримання копій рішень комісії за час роботи її останньої каденції. Наразі Міністерство вже погодилось їх надати, але за умови попередньої оплати (близько 1000 грн.). Якщо причина не публікації рішень ДКПВ полягала у коштах, сподіватимемося що наша грошова допомога Мін’юсту нарешті вирішить дану проблему.

Можливість зробити рішення дисциплінарної комісії відкритим також дозволить проводити узагальнення практики та підходів в оцінюванні Мін’юстом дій приватних виконавців. Приклади таких узагальнень ми спостерігаємо в оглядах судової практики, які проводяться не тільки судами, а й всіма іншими зацікавленими аналітиками та експертами. Практична цінність таких узагальнень полягає у виробленні єдиних підходів при застосуванні норми права всіма заінтересованими суб’єктами. В нашому випадку у таких узагальненнях зацікавлені будуть не тільки приватні виконавці, а й чимала армія державних виконавців, а більше того самі сторони виконавчого провадження і суди, які також використовують подібну практику у своїй діяльності.

 

Також під гласністю роботи ДКПВ розуміється і відкритість позиції кожного члена щодо прийняття конкретного рішення. Наразі ця позиція ховається за абстрактну кількість голосів — стільки-то за, і стільки-то проти. Про індивідуальну позицію можна дізнатися тільки зі змісту окремої думки члена комісії, якщо така буде надана. Саме забезпечення принципу відкритості роботи ДКПВ, як владного органу, вимагає прозорого оприлюднення результатів голосування з кожного питання: хто із членів комісії був за, а хто — проти.

Але повна реалізація принципу гласності в роботі комісії не буде завершеною, якщо не забезпечити зрозумілість прийнятих комісією рішень. Йдеться про існуючу проблему вмотивованості прийнятих рішень.

Так, законодавство передбачає, що рішення ДКПВ оформлюються протоколом. Однак Міністерство дуже буквально сприймає поняття протоколу, а тому забезпечує його оформлення у традиційному вигляді, схожому на протокол оперативної наради: слухали, виступили, вирішили. В даному зв’язку треба зауважити, що специфікою розгляду питань на засіданні Дисциплінарної комісії є аналіз та кваліфікація діяння приватного виконавця. По-суті, формат роботи комісії за своєю схожістю наближається до судового засідання, на якому також проводиться аналіз та вирішується питання кваліфікації діяння.

Тому обов’язковим елементом протоколу має бути обгрунтування мотиву прийнятого рішення. До речі, про це неодноразово наголошують суди, у своїх рішеннях про скасування рішень комісії - саме з підстав відсутності у рішенні мотивів його прийняття. На думку судів, викладені в протоколі тези виступів окремих членів комісії, за своєю суттю не є і не можуть бути мотивом прийняття рішення.

Ще одне питання, яке заслуговує на вирішення — усунення конфлікту інтересів в роботі комісії. Як ми вже зазначали, до складу ДКПВ входить 4 представники Мінюсту, які всі працюють в системі державної виконавчої служби. А зміст конфлікту інтересів полягає в тому, що ці члени мають розглядати подання про притягнення приватних виконавців до відповідальності, підготовлені директором департаменту ДВС. Тобто зазначеними працівниками постійно здійснюється оцінка дій керівника системи - директора департаменту, чим по-суті ставиться під сумнів його авторитет і професійний рівень.

А як можна оцінити авторитет і рівень директора департаменту, якщо із 200 підготовлених ним подань задоволено лише 38? І чи не з цим пов’язана періодична заміна Мін’юстом членів ДКПВ, призначених за його квотою?

Принаймні при каденції комісії під головуванням С.Глущенко, до складу комісії входив лише один працівник системи державної виконавчої служби — секретар. Інші члени, призначені по квоті Мін’юсту не мали жодного відношення до ДВС.

Вирішити даний конфлікт інтересів можна шляхом призначення дійсно незалежних членів, наприклад, шляхом проведення відкритого конкурсу. І з обов’язковою гарантією їх незмінності протягом 2-х років, як це передбачено законом.

На останок ми вирішили зфокусувати увагу на питанні правомірності прийняття та розгляду Мінюстом скарг сторін виконавчого провадження на процесуальні дії приватного виконавця.

Адже ст.74 закону «Про виконавче провадження» однозначно визначає, що рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця можуть бути оскаржені виключно до суду. Тим більше, що ст.129-1 Конституції лаконічно та однозначно говорить, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. При цьому делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (стаття 124 Конституції).

У своїх виступах учасники комітетських слухань неодноразово звертали увагу на необхідність повернення системи судового контролю за роботою приватних виконавців. Не вдаючись у тонкощі теоретичного тлумачення поняття судового контролю, звернімо лише увагу, що такий контроль вже існує! Єдине питання, яке дивує своєю невирішеністю, яким чином Міністерство «справедливості» може обґрунтовувати ігнорування стст.124 і 129-1 Конституції та ст.74 закону «Про виконавче провадження»?

Наразі зазначено лише частину питань та проблем, пов’язаних із дисциплінарною практикою приватних виконавців. Багато питань ще будуть окремо обговорюватись. Однак окреслені проблеми не треба буквально сприймати в якості критики роботи Мін’юсту. Як показали результати комітетських слухань, суспільство просто очікує від Мін’юсту розуміння цих проблем та бажання їх вирішити.