Закон і Бізнес


Гніт фідуціарних обов’язків

Бути директором підприємства в Україні стає ризикованою справою


Вчасно залишити керівну посаду — це не зрада, а здатність передбачити наслідки від виконання рішень акціонерів.

№42 (1496) 17.10—23.10.2020
Марина ЛІБЕРМАН
1969

Обговорюючи майбутні зміни до закону про акціонерні товариства, адвокати разом із суддями радилися щодо того, чи повинен директор виконувати «збиткові» рішення акціонерів, чи йому краще звільнитися та шукати іншу роботу.


За англійським зразком

Відповідальність посадових осіб в акціонерних товариствах викликає багато питань. Тож адвокати разом з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку шукають оптимальну модель регулювання, намагаючись визначити, чи добре виписані повноваження керівників підприємства та чи збалансована відповідальність таких осіб.

Водночас існує й інший бік медалі, адже деякі правники вважають, що процеси, які зараз відбуваються в українському законодавстві, є не що інше, як калька з англійської моделі права. Зокрема, дедалі частіше можна почути оціночні твердження на кшталт «належної обачності», «добропорядності» та «дій в інтересах товариства».

Про це та майбутнє топ-менеджменту в Україні говорили під час вебінару, організованого Асоціацією правників України. Першим слово взяв один із членів НКЦПФР Максим Лібанов, якому щоразу випадає честь пояснювати, чому українське законодавство поповнюється провокаційними аспектами та про що думали автори під час законотворення.

Перш за все доповідач наголосив, що НКЦПФР доволі активно працює та відкрита до зауважень. Зокрема, окремі правники долучилися до напрацювання положень у режимі googledok. Адже, доки парламентарі зайняті передвиборчими процесами, комісія намагається врахувати всі виявлені вади та якомога якісніше доопрацювати законопроект до другого читання.

Відповідаючи на запитання щодо впливу англійського права, М.Лібанов наголосив, що воно є найбільш прогресивним з точки зору фідуціарної відповідальності. Тим більше що Україна повинна взяти за взірець найбільш прогресивні положення, які існують у світі. А от питання щодо його подальшого застосування безпосередньо залежать від усіх учасників ринку — і від НКЦПФР, і від адвокатів, і від судової влади, яка відіграє величезну роль у правозастосовному процесі.

Між молотом та ковадлом

Як розповів заступник голови комітету АПУ з корпоративного права та фондового ринку Микола Стеценко, поданий до першого читання проект «Про акціонерні товариства» (№2493) містить низку революційно-провокаційних норм. Так, окрім належної обачності та роботи в інтересах товариства, від директорів та посадових осіб вимагатиметься ще й враховувати інтереси інших осіб, зокрема працівників, територіальної громади та інших. Утім, вимоги, які є звичними для англо-саксонської системи, можуть із легкістю спіткнутися об українські реалії романо-германської системи.

Як наголосив М.Лібанов, визначення, які пропонуються в проекті №2493, є здебільшого підказкою для директорів та поясненням того, що саме від них вимагається. Втім, досі точиться дискусія, пов’язана із подальшою відповідальністю посадових осіб. Адже з цього приводу думки розходяться.

З одного боку, є етичні кодекси поведінки для директорів, які закріплюють на рівні пояснень деякі аспекти поводження. Зокрема, еволюційною для розвинених держав є практика, коли правління товариства виходить за рамки мислення «Після нас хоч потоп» та починає зважати на інтереси як осіб, що працюють на підприємстві, так і громади. І це правильно, адже підприємство повинне нести відповідальність за результати своєї діяльності. Все це в кінцевому підсумку додає балів до карми компанії і навіть більше — додає капіталізації її акціям.

З іншого — судова практика нині йде дещо іншим шляхом. Як наголосила суддя Верховного Суду Олена Кібенко, найбільше зараз розвивається практика субсидіарної відповідальності директорів, особливо у справах, які стосуються банкрутств та виведення банків з ринку. Що ж до безпосередньо корпоративних відносин, то судова практика давно вдається до використання таких оціночних тверджень, як «здорова розумність», «належна обачність» та інших.

Втім, як зазначила О.Кібенко, наразі менеджмент не дуже готовий нести повноцінну відповідальність за вчинені дії. Так, складається враження, що не всі директори уважно читали законодавство та розуміють ступінь своєї відповідальності. Намагаючись розібратися в економічних передумовах прийняття тих чи інших рішень, судді доволі часто слухають аргументи на кшталт «це входило до моєї компетенції» або ж «відповідне рішення було погоджено з акціонерами». Проте епоха зіц-керівників та фунтів вже закінчується, тож просто підписувати рішення від імені компанії стає все більш ризикованою справою. Особливо коли компанія згодом вступає в процедуру банкрутства.

Якщо ж проаналізувати практику розвитку аналогічних правовідносин у сусідніх державах, то побачимо і можливі перекоси, зокрема коли топ-менеджерів намагаються зробити винними у прийнятті будь-яких рішень компанії. Власне, така жорстка відповідальність знищує необхідний для ведення бізнесу ступінь ризикованості, так само як і бажання директора працювати на інтереси підприємства. Якщо ж за будь-які невдачі в бізнесі ми будемо намагатися відібрати у директора майно, то рано чи пізно такими діями сповільнимо і без того кволу економіку.

Вихід із ситуації давно напрацьований в Європі, адже суди не лише з обережністю ставляться до аналізу господарської діяльності підприємства, але й беруть до уваги обставини, в яких діяв директор. Так, європейські судді давно вже впроваджують принцип, відповідно до якого неможливо судити особу за дії з точки зору сьогоднішнього досвіду. Адже момент, коли було прийняте рішення, за своєю інформативністю відрізняється від сьогодення. Тож всю повноту життя, яку ми бачимо під час розгляду справи, керівники не бачили. Отже, якщо це не злісні чи руйнівні і безглузді дії, то притягати до відповідальності директора неправомірно.

Перспективи та альтернативи

Утім, вітчизняне законодавство, скоріше за все, зазнає розширення прав та обов’язків директора. В цьому аспекті постає питання, в яких випадках директор притягатиметься до відповідальності. Зокрема, одним із колізійних аспектів є виконання рішень акціонерів. Адже, з одного боку, директор змушений виконувати рішення загальних зборів, а з іншого — коли підприємство вступає в процедуру банкрутства, то саме посадові особи підприємства разом з акціонерами можуть притягатися як до субсидіарної, так і солідарної відповідальності.

«Краще просто звільнитися», — вважає суддя ВС О.Кібенко. Адже якщо директор розуміє, що на підприємстві починаються «нездорові танці», напиклад виведення активів та нарощування кредиторської заборгованості, то ліпше таких рішень не виконувати. Втім, існує й інший бік медалі, коли акціонери приймають рішення про відносно дешевий продаж частини майна з метою купівлі іншого, більш рентабельного. Проте через незалежні від них причини угоди зриваються. За таких обставин і суд, і кредитори повинні бути уважними та придивлятися до кроків, які були економічно вигідними, хоча і зазнали фіаско.

За результатами обговорення правники дійшли висновку, що директор повинен нести відповідальність за невиконання покладених на нього обов’язків. Однак намагання зробити його винним у всіх негараздах не є правомірними. Хоча і заборонити таке, зважаючи на особливості українського законодавства, неможливо. Зокрема, практиці відомі випадки, коли акціонери намагалися зробити винним у проблемах підприємства і головного бухгалтера, і навіть начальника цеху. Проте такі зухвалі випадки стримуються судовою практикою, тож вже є роз’яснення із цього приводу.

Як резюмував М.Стеценко, скоріше за все, законодавство, яким регулюється робота публічних акціонерних товариств, буде щоразу ставати більш жорстким. І для цього є об’єктивні умови, адже слід захистити інтереси інвесторів, особливо коли акції підприємства вільно обертаються. Втім, законопроект містить багато винятків для приватних акціонерних товариств. Так, вони мають можливість більш лояльно регулювати свою діяльність і на свій смак розподіляти права, обов’язки та відповідальність.

Якщо ж не йти шляхом запозичення найновішої світової практики, то одного дня Україна може прокинутися під гуркіт обвалу фондового ринку. Як це вже було з банківською системою. Саме для цього будуть встановлюватися дуже жорсткі вимоги, яким необхідно буде відповідати.

Водночас деякі положення статей нового закону необхідно розглядати як роз’яснення. Доки ж зрозуміло лише одне: як би правники не намагалися доопрацювати проект до другого читання, кінцевий продукт може вийти зовсім інакшим, адже в сесійній залі може трапитися що завгодно.