Закон і Бізнес


Центр життєвих інтересів

Податкове резидентство: що слід знати, аби протистояти зловживанням фіскалів


З огляду на нові правила визначення місця податкового резидентства українцям, які працюють за кордоном, необхідно збирати довідки вже тепер.

№41 (1495) 10.10—16.10.2020
Марина ЛІБЕРМАН
942

Якщо з підприємствами ще більш-менш зрозуміло, то для громадян іноді вкрай складно встановити, чи повинні вони сплачувати податки в Україні, якщо здебільшого живуть за кордоном. Складно особливо, коли ще й правила змінились.


Знайомі не за поняттями

Якщо 5—7 років тому резидентами була більшість населення України, то тепер дедалі більше молодих та економічно активних громадян шукають не лише сонячні береги для віддаленої роботи, а й держави, в яких життя є кращим, аніж у нас. Із некваліфікованої сезонної праці українці доросли до здатності конкурувати в найбільш престижних і високооплачуваних професіях. Усе це змушує і законодавство змінюватися, і податківців бути активнішими, і громадян більше знати про власні права.

За Податковим кодексом, резидентом в Україні є будь-яка особа незалежно від її громадянства, яка має місце постійного проживання в державі. Якщо ж особа має також місце постійного проживання в іноземній державі, то в Україні вона залишатиметься податковим резидентом, якщо має тут так званий центр життєвих інтересів.

У свою чергу, якщо особа переміщується по світу, наче птах, то важливо рахувати дні, проведені в Україні. Якщо їх разом із днем приїзду та від’їзду налічується понад 183 за календарний рік, то податківці матимуть можливість проявити до персони власний інтерес. На руку фіскалам гратиме наявність постійного місця проживання членів сім’ї в Україні або ж реєстрація як суб’єкта господарської діяльності.

Обговоренню проблем у застосуванні простих на перший погляд норм законодавства було присвячено чергове засідання Асоціації правників України. Його учасники з’ясовували, зокрема, що можна зробити, аби втратити податкове резидентство, та як узагалі його доводити.

Як наголосила керівник податкової практики АК «Соколовський і партнери» Наталія Куріленко, особливо гостро питання визначення правового статусу почнуть поставати з 2021 року. Спікер зазначила, що думка податкової завжди істотно відрізняється від думки платників, тож треба бути уважним.

Зокрема, вітчизняна практика не знає, яким чином вирішувати питання «центру життєвих інтересів», якщо особа формально не розлучена, має на території України дружину та дітей, але більшість часу перебуває за кордоном. Чи є цей аргумент достатнім, аби вважати, що сім’я, з якою не підтримують стосунків, є «місцем сили»? Та й узагалі кого відносити до членів сім’ї? Адже в розумінні різних галузей законодавства трактування може бути як дуже широким, так і надзвичайно вузьким.

При визначенні центру основних життєвих інтересів не допомагає наявність реєстрації як фізичної особи — підприємця. Адже особа може взагалі не вести підприємницької діяльності. Або ж показовими є випадки, коли, припиняючи таку форму діяльності, не в усіх реєстрах належним чином оформлені зміни. Користуючись такими прогалинами, митарі визнають особу резидентом в Україні та чекають від неї поповнення бюджету.

Утім, усе це перекреслюється однією нормою, яка визнає всіх громадян України податковими резидентами. Якщо ж особа має два та більше громадянства, ні зарахування податків, сплачених за кордоном, ні права на зменшення зобов’язань вона не отримує.

Питання податкового резидентства набувають особливої ваги, зважаючи на вступ у дію з 1.01.2021 законодавства, що регулює роботу контрольованих іноземних компаній. Тож підприємці повинні вже сьогодні визначитися з власним статусом і прийняти рішення щодо втрати податкового резиденства в Україні, що автоматично виводить їх із-під дії законодавства про КІК.

Без права на практику

Крім змін, які невдовзі торкнуться фізичних осіб, під час карантину парламент уніс зміни норм щодо резидентства юридичних осіб. Ідеться насамперед про зміни в регулюванні постійних представництв. Зокрема, доповідачка попередила, що зміни почали діяти з 23.05.2020, тож податківці не мають права використовувати стару судову практику.

Так, будь-яке представництво фіскали намагаються визнати постійним, адже це породжує підстави для нарахування податків. Власну позицію вони обґрунтовують положеннями ПК, який, до речі, має низку винятків. Зокрема, передбачено, що у випадку наявності договорів між Україною та іншими державами, які інакше визначають, що вважати постійним представництвом, необхідно застосовувати правила, передбачені в міжнародних договорах.

Наразі Україна уклала та ратифікувала понад 80 таких угод, і, як зауважила Н.Куріленко, у жодній з них положення не є тотожними. Зазвичай міжнародні угоди укладаються або на підставі Типової конвенції ООН або ж на підставі Модельної конвенції ОЕСР. Тож у більшості випадків підстави, які дають змогу підприємству не набувати статусу постійного представництва, збігаються.

До таких підстав відносять перш за все використання приміщень виключно для зберігання або демонстрації зразків продукції, а також складування товарів. Не вважатиметься постійним представництвом приміщення, де зберігаються товари для використання їх іншим підприємством, наприклад для переробки.

Не повинно вважатися постійним і представництво, яке існує виключно для придбання товарів, робіт і послуг або збирання допоміжної інформації в Україні, а також для будь-яких інших цілей, які мають організаційний або допоміжний характер.

Утім, усе це податківці воліють не помічати. Зокрема, якщо товариство має довготривалий договір оренди, то, швидше за все, лише одного факту його наявності буде достатньо, аби це місце визнати постійним представництвом.

Угоди й реалії

Щоправда, вітчизняна судова практика рухається в напрямку аналізу того, що підприємство реально вчинило на території України. Тож адвокати наголошують: якщо представництво не виходило за межі передбаченої міжнародними угодами дозволеного, то варто акцентувати на цьому увагу. Ані згадка певних повноважень у посадових інструкціях, ані наявність тривалих договорів оренди не може бути визнана достатнім доказом того, що представництво є постійним.

Аргументуючи свою позицію, підприємствам необхідно показувати не тільки статутні документи, а й фінансування від материнської компанії. Тож представництво не може вважатися постійним, якщо воно не заробляє грошей на території України. Крім того, належним доказом є зіставлення напрямів діяльності головної компанії з роботою представництва.

Проте казуси можуть мати місце в тому випадку, коли материнська компанія займається консалтинговими, маркетинговими або рекламними послугами. За таких обставин збір інформації на території України збігається з напрямом роботи, тож навіть за відсутності приміщення діяльність представництва може бути визнана такою, що підлягає оподаткуванню.

Водночас постійним представництвом може бути визнана й особа, яка від імені резидента вчиняє суттєві правочини, укладає договори та займається комерційною діяльністю. Якщо така особа представляє кілька компаній, вона може бути визнана постійним представником кожного нерезидента.

Тож юристи наголошують: зважаючи на вступ у дію законодавства, яким урегульовується робота КІК, податківці невдовзі вийдуть на нові рейди. І якщо для сумлінних платників можна відшукати позитивну судову практику, то наслідки для «ухиленців» будуть боляче бити по гаманцю.