Випробування для розтратника

Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за ст.75 КК не допускається. Такий висновок зробив ВС в постанові №761/22398/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

2 вересня 2020 року                         м.Київ                                               №761/22398/17

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БУЛЕЙКО О.Л.,
суддів: АНІСІМОВА Г.М., ІВАНЕНКА І.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Салкова Р. В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 5.11.2019 щодо Особи 1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до ЄРДР за №12016100100007329, за обвинуваченням Особи 1, громадянина України, Інформація 1, уродженця с.Лісичево Іршавського району Закарпатської обл., що зареєстрований та проживає за Адресою 1, раніше не судимого, у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.191, ч.3 ст.191 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 21.05.2019, Особу 1 засуджено за ч.1 ст.191, ч.3 ст.191 КК з призначенням покарання за ч.1 ст.191 КК у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, строком на 1 рік; за ч.3 ст.191 КК у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточно призначено Особі 1 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 роки.

На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням обов’язків, передбачених ст.76 цього кодексу.

Цивільний позов ТОВ «Атлантіс» залишено без розгляду.

Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 5.11.2019 вирок Шевченківського райсуду м.Києва від 21.05.2019  щодо Особи 1 залишено без змін.

Згідно з вироком Особу 1 визнано винним і засуджено за те, що він, будучи матеріально-відповідальною особою, якій ввірені матеріальні цінності ТОВ «Атлантіс», відповідно до посадової інструкції про повну індивідуальну матеріальну відповідальність 26.12.2015, 27.02.2016, 5.03.2016, 9.03.2016, 12.03.2016, 15.03.2016, 19.03.2016, 22.03.2016, перебуваючи за адресою: м.Київ, вул. Сім’ї Хохлових, 11, реалізуючи умисел, направлений на привласнення чужого майна, отримуючи від товариств-партнерів кошти, привласнив їх та в подальшому розпорядився ними на власний розсуд, чим завдав ТОВ «Атлантіс» матеріальну шкоду на загальну суму 22057 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу КАС від 5.11.2019 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, безпідставно застосував ст.75 КК до додаткового покарання, призначеного засудженому, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Чабанюк Т. В. підтримала доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора, просила її задовольнити у зв’язку з невідповідністю ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст.419 Кримінального процесуального кодексу.

Засуджений Особа 1 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Захисник Могуренко М. В. заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора <…>.

Мотиви Суду

Висновок суду про доведеність вини засудженого Особи 1 у скоєнні злочинів, за які його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч.1 ст.191, ч.3 ст.191 КК та призначене основне покарання у касаційній скарзі не оспорюються.

За матеріалами кримінального провадження встановлено, що вироком Шевченківського райсуду м.Києва від 21.05.2019 Особу 1 засуджено за ч.1 ст.191, ч.3 ст.191 КК та на підставі ч.1 ст.70 КК призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 роки, від відбування якого його звільнено з випробуванням, строком на один рік на підставі ст.75 КК.

Відповідно до ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більш як 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Санкція ч.3 ст.191 КК передбачає основне покарання у вигляді обмеження волі на строк від 3-х до 5 років або позбавлення волі на строк від 3-х до 8 років та обов’язкове додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за ст.75 КК не допускається.

Враховуючи, що ч.1 ст.75 КК передбачає звільнення від відбування лише основного покарання, натомість звільнення від призначеного судом додаткового покарання не допускається, відсутність у резолютивній частині вироку суду першої інстанції вказівки на те, що на підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування лише основного покарання, не можна визнати як правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Колегія суддів ВС вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Безпідставними є твердження апеляційного суду, який зазначив, що положення ст.75 КК не містять у собі обов’язкових вказівок про звільнення особи від відбування основного покарання, а не від усього покарання, встановленого санкцією ч.3 ст.191 КК, в якій покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю є складовою покарання за вказаний злочин, а не додатковим або альтернативним. Зазначене тлумачення є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до вимог ст.419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, зокрема, зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути вказані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вдався до аналізу законодавства та неправильного його тлумачення.

З урахуванням зазначеного суд вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю її вимогам ст.419 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст.419 КПК є обґрунтованими.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Салкова Р. В. задовольнити.

Ухвалу КАС від 5.11.2019 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.