Виправдають, але потім

Докази, що знімають підозру, не впливають на обґрунтованість першого затримання

Причини для підозри встановлюються перед затриманням. Тож усі докази, які в подальшому долучаються до справи, не можуть заднім числом визнати підозру безпідставною. Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини.

Схожий на збоченця

У 2002 р. в Стамбулі відбулася серія випадків сексуального насилля над одними дітьми та спроби викрадення інших. Білал Акилдиз зовнішньо був схожим на фоторобот підозрюваного. Це стало головною причиною його затримання.

У ході слідства малолітні потерпілі та їхні батьки впізнали в ньому кривдника. На думку псевдонасильника, на вибір тих людей вплинули ЗМІ, зокрема публікації в них про збоченця. Аналіз ДНК не підтвердив збігу біологічного матеріалу Б.Акилдиза з наявними у справі. Чоловіка виправдали, але ганебного тавра педофіла важко позбутися.

Вийшовши на волю, Б.Акилдиз не зміг змиритися з незаконним, на його думку, затриманням і перебуванням під вартою. За його словами, під час ув᾽язнення його честь і гідність були приниженими. Тому колишній підозрюваний звернувся до суду.

У першій інстанції його позов відхилили, судді вважали, що виправдувального рішення достатньо. Лише в касаційній інстанції він отримав невелику компенсацію ($570).

Чоловік подав ще одну позовну заяву, в якій нарікав на те, що під час слідства його особу було розкрито. Як наслідок, репутація була знищена. У публічному просторі до нього пристало кліше «збоченець із Умранії». Тож він вимагав компенсації за моральну шкоду в розмірі $10 тис.

Невгамовний заявник

Компенсацій від турецької влади виявилося замало. У Страсбург Б.Акилдиз поскаржився на те, що арешт був незаконним, бо ж підозра не відповідала критерію розумності. Зачепив заявник у скарзі й некомпетентних правоохоронців, які помилково в протоколі затримання приписали йому судимість, а також порушили правила процесуального впізнання.

Уряд Туреччини наполягав на тому, що права заявника були поновлені компенсацією. Компенсація за незаконне затримання також була присуджена, але касаційну скаргу він подавав не стосовно того, що рішення суду не захистило його прав, а відносно грошової частини. Б.Акилдиза не задовольнила лише сума. Більше того, на думку урядовців, він не може вважатися потерпілим, бо ж поряд із компенсацією суд визнав, що його права були порушені. Турецькі ліри мали би полегшити страждання.

Євросуд не погодився, що влада визнала порушення права заявника на свободу. Присудження компенсації було автоматичним наслідком виправдання, тому такі дії не можуть свідчити про поновлення прав, гарантованих у ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відносно судимості потерпілого, яку йому додали в рукописному протоколі, то Суд дійшов до висновку, що це був канцелярський казус, який потім виправили.

Нарешті, скарга на те, що процедура впізнання була проведена з порушенням норм процесуального законодавства, не була підтримана у Страсбурзі. Твердження Б.Акилдиза, що впізнання проводилося за участю правоохоронців у штатському, яких, імовірно, вже бачили батьки потерпілих, з’явилося тільки в скарзі до ЄСПЛ. Натомість раніше заявник не вказував на таку деталь під час судового розгляду.

Керуючись матеріалами розслідування, в яких не було виявлено ніяких порушень у порядку проведення процедури впізнання, скаргу щодо некомпетентності правоохоронців Суд визнав неприйнятною.

Що ж до того, чи була підозра обґрунтованою, то 6 із 7 суддів ЄСПЛ відзначили, що з огляду на значну зовнішню схожість потерпілого з фотороботом реального злочинця правоохоронці не могли відреагувати по-іншому. Сам Б.Акилдиз погоджувався, що він схожий на фоторобот. У процесі впізнання діти, батьки та свідки невдалих замахів на викрадення підтвердили, що бачили чоловіка, дуже схожого на підозрюваного.

Стосовно результатів експертизи, яка фактично зняла підозри з чоловіка, то вона була зроблена вже після арешту. Суд уважає, що подальші виправдувальні докази не можуть заднім числом ставити під сумнів ті докази, якими керувалися правоохоронці під час затримання.

Тож у рішенні від 15.09.2020 у справі «Bilal Akyıldız v. Türkey» Суд не виявив порушень ст.5 конвенції. У задоволенні претензій до держави було відмовлено.