Розкіш у квадратах
Мораторій на стягнення не застосовується, якщо загальна площа предмета іпотеки перевищує максимально допустимі для житлового будинку 250 м2. Такий висновок зробив ВС в постанові №596/63/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
19 серпня 2020 року м. Київ №596/63/14-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — КУЗНЄЦОВА В.О. (суддя-доповідач),
суддів: ЖДАНОВОЇ В.С., КАРПЕНКО С.О., СТРІЛЬЧУКА В.А., ТІТОВА М.Ю. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24.05.2018.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до Особи 1, Особи 2, Особи 3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивовано тим, що 30.08.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та Особою 1 був укладений договір про надання кредиту, згідно з яким останньому було відкрито поновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті в сумі $50000 зі строком повернення не пізніше від 25.08.2018 та сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12% річних.
Для забезпечення виконання умов кредитного договору в цей же день між банком та Особою 2 укладений договір поруки, згідно з яким остання поручилися перед банком за виконання Особою 1 умов кредитного договору в повному обсязі.
Крім того, зобов’язання Особи 1 за кредитним договором забезпечені договором іпотеки від 30.08.2007, укладеним між банком та Особою 3, згідно з яким останній передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,3 м2, розташований за Адресою 1.
У зв’язку з неналежним виконанням Особою 1 умов договору про надання кредиту утворилась заборгованість, яка станом на 7.04.2015 становить $48410,27, з яких: $32003,07 — заборгованість за кредитом, $16407,2 — заборгованість за процентами за користування кредитом; розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором та процентів за користування кредитом становить 183806,95 грн. — та яку банк просив стягнути солідарно з боржника та поручителя.
Крім того, банк у рахунок погашення заборгованості за договором про надання кредиту від 30.08.2007 просив звернути стягнення на предмет іпотеки — житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,3 м2, розташований за Адресою 1, який належить на праві приватної власності Особі 3, та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог закону «Про іпотеку» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У травні 2015 року Особа 3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки від 30.08.2007, укладеним між ним та банком недійсним, посилаючись на те, що договір було укладено з істотним порушенням законодавства, оскільки на час укладення договору іпотеки в будинку, який переданий в іпотеку, проживали і були зареєстровані неповнолітні діти: Особа 4, Інформація 1, та Особа 5, Інформація 2, а тому банк з ініціативи Особи 3 не вправі був укладати такий договір іпотеки без дозволу органу опіки та піклування.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 17.12.2015 позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з Особи 1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 30.08.2007 в розмірі $48410,27, з яких: $32003,07 — заборгованість за кредитом; $16407,20 — прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 183806,95 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Зустрічний позов задоволено, визнано недійсним договір іпотеки від 30.08.2007, укладений між Особою 3 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником всіх прав та обов’язків якого є ПАТ «УкрСиббанк».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв’язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором позов ПАТ «УкрСиббанк» підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості з Особи 1.
Відмовляючи в задоволенні позову банку в частині стягнення заборгованості з поручителя Особи 2, суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог, оскільки відповідно до рішення Гусятинського районного суду від 8.12.2014 договір поруки, укладений 30.08.2007 між ПАТ «УкрСиббанк» та Особою 2, визнано недійсним.
Задовольняючи зустрічний позов Особи 3, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам закону та порушує права неповнолітніх дітей, які зареєстровані та проживають в будинку за Адресою 1, оскільки укладений без згоди органу опіки та піклування.
У зв’язку з тим, що суд дійшов висновку про визнання недійсним договору іпотеки від 30.08.2007, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та Особою 3, позов ПАТ «УкрСиббанк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.
Рішенням АСТО від 29.03.2016 апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до Особи 3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині задоволення зустрічного позову Особи 3 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки скасовано. В цих частинах ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на належне на праві власності Особі 3 та передане ним на підставі іпотечного договору від 30.082007 нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,3 м2, житловою площею 102,2 м2, розташований за Адресою 1, в рахунок погашення заборгованості Особи 1 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 30.08.2007 у розмірі $48410,27, з яких: $32003,07 — заборгованість за кредитом; $16407,20 — прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 183 806,95 грн. — шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій, зазначивши, що рішення суду в цій частині не підлягає примусовому виконанню у період дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В частині задоволення зустрічного позову Особи 3 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову банка про звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що іпотекодавець Особа 3 та його дружина Особа 6 на час укладення спірного договору іпотеки не визнавали права проживання неповнолітніх дітей в житловому будинку, про що повідомили іпотекодержателя, оскільки в спірному житловому будинку на момент його передачі в іпотеку була зареєстрована та проживала одна дружина Особи 3 — Особа 6, яка відповідно до нотаріально посвідченої заяви погодилася з тим, що договір іпотеки укладається в інтересах сім’ї та не порушує прав інших членів сім’ї, в тому числі на користування житлом неповнолітніх дітей, а тому підстав для визнання недійсним договору немає.
Задовольняючи первісний позов у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходив із того, що у зв’язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 касаційну скаргу Особи 3 задоволено частково, рішення АСТО від 29.03.2016 у частині первісних позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд. Рішення АСТО від 29.03.2016 у частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишено без змін.
Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині вимог ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, порушив вимоги ст.39 закону «Про іпотеку», а саме — не зазначив ціни предмета іпотеки.
Постановою АСТО від 24.05.2018 апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Гусятинського районного суду від 17.12.2015 у частині позову ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано. Звернуто стягнення на належне на праві власності Особі 3 нерухоме майно, а саме — житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,3 м2, житловою площею 102,2 м2, розташований за Адресою 1, в рахунок погашення заборгованості Особи 1 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором від 30.08.2007 у розмірі $48410,27, з яких: $32003,07 — заборгованість за кредитом; $16407,20 — прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 183806,95 грн. — шляхом реалізації цього майна на прилюдних торгах за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки суб’єкта оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій, або за ціною, встановленою за згодою сторін, зазначивши, що рішення суду в цій частині не підлягає примусовому виконанню у період дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У липні 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до Верхового Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити ухвалене у справі рішення апеляційного суду та виключити з мотивувальної та резолютивної частин судового рішення посилання на те, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає примусовому виконанню в період дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки він застосовується лише в тому випадку, якщо загальна площа предмета іпотеки не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку, а в цьому випадку загальна площа предмета іпотеки становить 281,3 м2, що перевищує максимально допустиму площу такого майна <…>.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що 30.08.2007 між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та Особою 1 був укладений договір про надання кредиту, згідно з яким останньому було відкрито поновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті в сумі ліміту поновлювальної кредитної лінії $50000 зі строком повернення не пізніше від 25.08.2018 та сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12% річних.
Для забезпечення виконання зобов’язань Особи 1 за вказаним кредитним договором 30.08.2007 між ПАТ «УкрСиббанк» та Особою 3 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,3 м2, розташований за Адресою 1.
Згідно з розрахунком, наданим ПАТ «УкрСиббанк», у Особи 1 станом на 7.04.2015 виникла заборгованість у розмірі $48410,27, з яких: $32003,07 — заборгованість за кредитом, $16407,20 — заборгованість за процентами за користування кредитом; розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором та процентів за користування кредитом становить 183806,95 грн.
Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК).
Згідно із стст.525 та 526 ЦК зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов’язання не допускається.
Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК).
Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК).
Іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом «Про іпотеку» (абз.3 ст.1 закону).
Частинами 1 та 2 ст.7 закону «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання. Якщо вимога за основним зобов’язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов’язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов’язання.
У разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст.12 закону «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст.33 закону «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч.1 ст.35 закону «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення ч.1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час по захист своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2 ст.35 зазначеного закону).
Отже, за змістом ч.1 ст.12, ч.1 ст.33 та ст.35 закону «Про іпотеку», реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов’язання. І лише тоді, якщо останнє не виконано чи виконано неналежно, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання відповідно до ч.2 ст.35 закону «Про іпотеку».
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої палати ВС, викладеними у постановах від 13.03.2019 у справі №520/7281/15-ц, від 1.04.2020 у справі №520/13067/17.
Статтею 41 закону «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої законом «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього закону.
Згідно з ч.2 ст.39 закону «Про іпотеку» у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, розмір якої не спростовано відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про набуття кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах відповідно до закону «Про виконавче провадження».
У той же час апеляційний суд, застосовуючи до спірних правовідносин закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишив поза увагою таке.
Пунктом 1 ст.1 цього закону встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст.4 закону «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст.5 закону «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами — резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.
Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку про те, що він застосовується при одночасній наявності всіх названих умов.
Як вбачається із договору іпотеки від 30.08.2007, загальна площа предмета іпотеки, а саме — житлового будинку, розташованого за Адресою 1, становить 281,3 м2.
Тобто загальна площа предмета іпотеки — нерухомого житлового майна перевищує максимально допустиму площу такого майна, а саме — 250 м2 для житлового будинку, яка необхідна для застосування до спірних правовідносин закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
За таких обставин постанова АСТО від 24.05.2018 відповідно до положень ст.412 ЦК необхідно змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частин посилання суду на закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
За змістом ст.412 Цивільного процесуального кодексу, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задовольнити.
Постанову АСТО від 24.05.2018 змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частин зазначеного рішення посилання про те, що рішення не підлягає примусовому виконанню у період дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.