Пільги на шкоду
Транспортний засіб, належний відповідачу-роботодавцю, повинен бути застрахований незалежно від того, хто ним керує — звичайний працівник чи учасник бойових дій. Такий висновок зробив ВС в постанові №905/1391/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
21 серпня 2020 року м.Київ №905/1391/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — СУХОВОГО В.Г.,
суддів: БЕРДНІК І.С., МІЩЕНКО І.С. —
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.10.2019 у справі за позовом М(Т)СБУ до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку про стягнення 24950,91 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог
1. У липні 2019 року М(Т)СБУ звернулося до ГС Донецької області із позовом до Донецького зонального відділу ВСП про стягнення 24 950,91 грн. сплаченого страхового відшкодування.
1.1. На обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на положення стст.1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу, ст.38 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-VI, указував, що, сплативши страхове відшкодування потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді особі, він має право на стягнення шкоди з власника транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована.
Короткий зміст оскаржуваних рішень
2. Рішенням ГСДО від 21.10.2019, яке залишено без змін постановою САГС від 17.02.2020, у задоволенні позову відмовлено.
2.1. Обґрунтовуючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, посилаючись на положення п.13.1 ст.13 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», рішення Конституційного Суду від 23.12.2014 у справі №1-6/2014, вказав, що саме М(Т)СБУ є єдиним суб’єктом відшкодування збитків (вартості ремонту) потерпілій особі, спричинених 25.04.2018 дорожньо-транспортною пригодою.
2.2. Суд апеляційної інстанції погодився з підставами для відмови у задоволенні позовних вимог, викладених судом першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, М(Т)СБУ подало касаційну скаргу, у якій просить постанову САГС від 17.02.2020 та рішення ГСДО від 21.10.2019 у справі скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
4. Судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні позову та зазначено, що відповідач як роботодавець не несе відповідальності за шкоду, завдану працівником відповідача.
4.1. На думку скаржника, постанова САГС у цій справі суперечить висновкам ВС, викладеним у постановах від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, від 6.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 5.05.2018 у справі №910/14685/17, у яких суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що судам потрібно розрізняти осіб, які несуть відповідальність, та осіб, що заподіяли шкоду.
4.2. Скаржник вказує на відсутність висновку ВС щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме — щодо застосування п.13.1 ст.13 закону з урахуванням ч.1 ст.1172 ЦК щодо відповідальності роботодавця у разі керування транспортним засобом особою, якій встановлено пільгу на підставі ст.13 названого закону, та зазначає про неправильне застосування наведених норм судами попередніх інстанцій.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
5. Відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, зазначаючи, що у разі виникнення ДТП, винуватцем якої є учасник бойових дій, настає виняток із загальних правил, оскільки вступають у дію спеціальні норми, передбачені п.13.1 ст.13 закону. Єдиною умовою для відшкодування М(Т)СБУ завданих збитків законодавець визначає керування учасником бойових дій належним йому транспортним засобом. При цьому вказаний закон не визначає повного переліку випадків, при яких керування транспортним засобом визнається належним. <...>
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
7. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 11.05.2018 у справі №234/6129/18 визнано винним Особу 1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП, яке полягає у порушенні п.16.6 Правил дорожнього руху («Проїзд перехресть»), унаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу «ВАЗ-2106» під керуванням Особи 1 із транспортним засобом «Рено 21», під керуванням Особи 2. У результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.
8. Особа 1 на момент скоєння ДТП був військовослужбовцем Донецького ЗВ ВСП та мав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, виданого Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних сил України 29.05.2015. Автомобіль «ВАЗ-2106», яким керував Особа 1, належить Донецькому ЗВ ВСП, що підтверджується довідкою транспортного засобу.
9. Унаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «Рено 21» під керуванням Особи 2.
10. Судами також установлена правомірність керування Особою 2 транспортним засобом.
Цивільно-правова відповідальність потерпілого застрахована відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/2697220, виданого ПрАТ СК «ВУСО» Особі 2 зі строком дії з 27.01.2018 до 26.01.2019. Згідно з полісом забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Рено 21», держ. №**.
11. Станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника (водія) транспортного засобу «ВАЗ-2106» держ. №* не була застрахована, з урахуванням чого водій пошкодженого автомобіля звернувся до М(Т)СБУ з повідомленням про ДТП від 3.05.2018 та заявою про виплату страхового відшкодування від 29.05.2018.
12. На виконання вимог пп.«а» п.41.1 ст.41 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі заяви Особи 2 М(Т)СБУ видало наказ «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих Особі 2» від 30.08.2018 №8253 та здійснило виплату у розмірі 24950,91 грн., що підтверджується платіжним дорученням. Як зазначено у платіжному дорученні, призначенням платежу є «Виплата за справою №50044 згідно з наказом від 30.08.2018 №8253 Особі 2, ТЗ №**».
13. Здійснивши страхову виплату, М(Т)СБУ звернулось до ГСДО із позовом до Донецького ЗВ ВСП як роботодавця винуватої у ДТП особи та власника джерела підвищеної небезпеки про стягнення 24950,91 грн. суми сплаченого страхового відшкодування.
14. З урахуванням встановлених обставин, п.13.1 ст.13 закону, тлумачення вказаного пункту в рішенні КС від 23.12.2014, взявши до уваги той факт, що військовослужбовець Особа 1 на момент ДТП мав статус учасника бойових дій, а тому відповідно до п.13.1 ст.13 закону був звільнений від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, працював інспектором Донецького ЗВ ВСП і, виконуючи свої службові обов’язки особисто, керував наданим йому в управління автомобілем «ВАЗ-2106» №*, господарські суди дійшли висновку, що відшкодування збитків від ДТП, винуватцем якої є учасник бойових дій, який особисто керував транспортним засобом, виконуючи свої службові обов’язки, здійснюється саме М(Т)СБУ, тому позовні вимоги є безпідставними.
15. У касаційній скарзі бюро оскаржує постанову суду апеляційної інстанції від 17.02.2020 та рішення суду першої інстанції від 21.10.2019 з підстав, передбачених пп.1, 3 ч.2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу <…>.
21. У поданій касаційній скарзі М(Т)СБУ, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК, вказало, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі суперечить висновкам ВС, викладеним у постановах від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17, у яких суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що судам потрібно розрізняти осіб, які несуть відповідальність, та осіб, що завдали шкоду.
22. Так, предметом цього позову є вимога про відшкодування шкоди (сплаченого страхового відшкодування). Спірні правовідносини сторін урегульовано, зокрема, нормами ЦК, закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
23. В силу положень ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
24. Згідно із ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
25. За змістом ч.2 ст.1187 ЦК, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
26. Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.
27. З аналізу змісту гл.82 ЦК вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч.1 ст.1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності дає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
28. Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов’язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
29. У постанові Великої палати ВС від 5.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб’єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб’єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки — роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
30. Тлумачення ч.1 ст.1172 ЦК свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв’язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов’язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові ВС від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах ВС від 6.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 5.05.2018 у справі №910/14685/17.
31. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що військовослужбовець Особа 1 на момент ДТП працював інспектором Донецького ЗВ ВСП, виконуючи свої службові обов’язки особисто, керував наданим йому в управління автомобілем «ВАЗ-2106» державний №*.
32. У свою чергу суд апеляційної інстанції вказав, що, за змістом ч.1 ст.1172 ЦК, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків, у разі наявності у такого працівника обов’язку щодо відшкодування шкоди, та взяв до уваги положення п.13.1 ст.13 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за змістом якого учасники бойових дій, постраждалі учасники революції гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, в її присутності, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить М(Т)СБУ у порядку, визначеному цим законом.
33. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1.6 ст.1 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів — юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
34. Відповідно до довідки Донецького ЗВ ВСП ВІБДР Міністерства оборони, копія якої міститься в матеріалах справи, автомобіль «ВАЗ-2106», державний №*, належить Донецькому ЗВ ВСП.
35. Згідно із ч.1 ст.3 закону «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних сил України на праві оперативного управління.
36. Як вбачається з приписів ч.1 ст.5 закону «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб’єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
37. При цьому положеннями закону №1961-VI закріплено обов’язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
38. Відповідно до чч.1, 4 ст.21 вказаного закону з урахуванням положень п.21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою М(Т)СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
39. Проте, як установлено судами, цивільно-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДТП застрахована не була.
40. Як вказувалось вище, відповідно до п.13.1 ст.13 закону №1961-VI учасники бойових дій, постраждалі учасники революції гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, в її присутності, звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
41. Тобто законодавець, надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця — власника транспортного засобу, визначив: якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов’язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає М(Т)СБУ — позивач. Водночас відповідна пільга не поширюється на юридичних осіб — власників транспортних засобів, про що помилково вказали суди попередніх інстанцій.
42. Посилання судів попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові на п.13.1 ст.13 закону №1961-VI та рішення КС від 23.12.2014, яким розтлумачено положення п.13.1 ст.13 закону №1961-VI, є помилковим, оскільки, як зазначено вище, ця пільга є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця — власника транспортного засобу. А у своєму рішенні КС розтлумачив цей пункт закону в розрізі поняття «належність» транспортних засобів учасникам бойових дій, інвалідам війни, інвалідам I групи та її види. Так, вказаним рішенням визначено, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо).
43. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що, як правильно вказує скаржник, судами помилково ототожнено поняття «особа, яка несе відповідальність за завдану шкоду» та «особа, яка завдала шкоду».
44. Не є таким суб’єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
45. Таким чином, статус учасника бойових дій не поширюється на відповідальність роботодавця — власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової діяльності учасником бойових дій.
46. У цьому випадку господарськими судами установлено, що шкоду потерпілому завдано особою під час виконання службових обов’язків.
47. Отже, МТСБУ правомірно звернулося до відповідача у зв’язку з тим, що саме відповідач є тією особою, що несе відповідальність за нанесену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої Особою 1, оскільки транспортний засіб належний відповідачу-роботодавцю повинен бути застрахований в силу вимог закону №1961-VI незалежно від того, хто керує цим транспортним засобом — звичайний працівник чи учасник бойових дій.
48. Так, господарськими судами досліджено підрахунок розміру шкоди, завданої потерпілій особі внаслідок ДТП, правомірність її виплати позивачем у розмірі 24950,91 грн., з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
49. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими, а касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
50. Статтею 311 ГПК передбачено право касаційного суду скасувати повністю або частково прийняті судами рішення з ухваленням нового рішення, зокрема, у випадках неправильного застосування норм матеріального права.
51. У цьому випадку судом касаційної інстанції установлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права — ч.1 ст.1172 ЦК та п.13.1 ст.13 закону №1961-VI, про що зазначено скаржником у касаційній скарзі, суд вважає правильним скасувати постанову САГС від 17.02.2020 та рішення ГСДО від 21.10.2019 у справі та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
52. Згідно з положеннями ст.129 ГПК судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись стст.300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу М(Т)СБУ задовольнити.
2. Постанову САГС від 17.02.2020 та рішення ГСДО від 21.10.2019 скасувати, прийняти нове рішення.
3. Позовні вимоги задовольнити.
4. Стягнути з Донецького ЗВ ВСП на користь М(Т)СБУ 24950,91 грн., 1921,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 2881,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги та 3842,00 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.
5. Доручити ГСДО видати наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.