Закон і Бізнес


Продаж, що не відбувся


№38 (1492) 19.09—25.09.2020
2468

Обов’язок повернути кошти за нікчемним договором лежить на продавцеві, а не особі, яка їх отримала за довіреністю. Такий висновок зробив ВС в постанові №367/8159/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

12 серпня 2020 року                         м.Київ                               №367/8159/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: КАЛАРАША А.А., МАРТЄВА С.Ю. (суддя-доповідач), ПЕТРОВА Є.В., ФАЛОВСЬКОЇ І.М. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14.03.2018 та постанову Апеляційного суду Київської області від 6.08.2018.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Особи 2, Особи 3 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що, маючи намір придбати житло, вона домовилась із Особою 2 про купівлю-продаж квартири і 14.04.2014 уклала попередній договір у письмовій формі з відповідачем, інтереси якого на підставі довіреності представляв Особа 4.

Попередній договір про продаж квартири від 14.04.2014 був укладений Особою 2 під час перебування у шлюбі з Особою 3.

За умовами п.1.1 договору, позивач та Особа 2 не пізніше від 14.05.2014 мали укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири за Адресою 1.

Вартість квартири визначено у розмірі $63000, що відповідно до встановленого НБУ курсу валют станом на час укладення договору становило 882000 грн.

З обумовленої суми при підписанні договору 14.04.2014 вона передала відповідачу Особі 2 кошти в сумі $2500, що було еквівалентно 35000 грн., які вони визначили як завдаток.

Крім того, на виконання умов договору 14.04.2014 позивач передала Особі 4 (який представляв інтереси відповідача) кошти в сумі $30250, що та той час було еквівалентно 423500 грн.

Також на прохання відповідача, на виконання умов договору, 28.04.2014 позивач оплатила повну вартість квартири і передала Особі 4 (який представляв інтереси відповідача) кошти в сумі $30250, що та той час було еквівалентно 423500 грн.

Усього в рахунок оплати вартості квартири за Адресою 2 вона передала відповідачу Особі 2 через його представника — Особу 4 кошти в сумі $63000, яка на той час була еквівалентна 882000 грн.

У договорі позивач та відповідач Особа 2 вказані кошти назвали завдатком та гарантійною сумою, але за своєю правовою природою ці кошти є авансовим платежем.

Позивач зазначала, що укладений нею та Особою 2 попередній договір не був посвідчений нотаріально, тому він є нікчемною угодою згідно з положеннями стст.635, 657, 203, 215 Цивільного кодексу.

На час подання позову згідно з встановленим НБУ курсом валют $63000 дорівнює 1608566 грн. (25,5328 грн. за $1).

Вважала, що відповідачі мають відшкодувати їй доходи, які вони одержали внаслідок користування її коштами, починаючи з 15.05.2014 до часу подання цього позову.

На підставі викладеного позивач просила суд стягнути на її користь солідарно з Особи 2 та Особи 3 у повернення здійсненого платежу за нікчемним правочином 1608566 грн.; у відшкодування одержаних доходів — 944598,22 грн.; судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду від 14.03.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт існування довіреності від 18.06.2013 та розписок не є підставами, передбаченими стст.1212, 1214 ЦК, для стягнення коштів із відповідача Особи 2 та його дружини Особи 3.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

У травні 2018 року Особа 1 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення суду.

Постановою АС Київської області від 6.08.2018 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував закон, що регулює спірні правовідносини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року Особа 1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що повернення позивачеві коштів, отриманих відповідачем за недійсним правочином, повинне здійснюватися не відповідачем як стороною правочину, а його довірителем; доведення позивачем обставин отримання коштів представником відповідача є достатнім для підтвердження виконання зобов’язання зі сторони позивача, разом з тим доведення обставин передання коштів повіреним його довірителю законом на позивача не покладається, такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові ВС від 21.08.2018 №520/5338/14-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

5.08.2020 Особа 5 в інтересах Особи 1 надіслав до ВС клопотання про забезпечення єдності судової практики, в якому просив врахувати висновок ВС щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 16.10.2019 у справі №333/114/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 14 квітня 2014 року між Особою 1 та Особою 2, від імені якого діяв за довіреністю Особа 4, укладено попередній договір.

Згідно з умовами договору сторони зобов’язались до 14.05.2014 укласти договір купівлі-продажу квартири за Адресою 2.

Указаний договір укладено в письмовій формі, проте не було посвідчено нотаріально. Вказані обставини сторони у справі визнають.

Суди вважали, що передання грошей Особі 4, який уклав з позивачем нікчемний договір, не свідчить про обов’язок відповідачів повернути отримані кошти за таким договором.

Особа 1 не надала доказів того, що відповідач Особа 2 отримав кошти від позивача згідно з договором від 14.04.2014.

Рішенням Ірпінського міського суду від 4.12.2015 Особі 1 відмовлено у стягненні коштів з Особи 2 за попереднім договором від 14.05.2014. Цим рішенням встановлено, що кошти передані Особою 1 за розписками від 28.04.2014 та 14.05.2014 Особі 4. Рішення набрало законної сили.

Матеріали справи містять розписки від 28.04.2014 та 14.05.2014 про те, що Особа 4 отримав від Особи 1 423500 грн. та 423500 грн., наведені обставини підтвердив сам Особа 4 <…>.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт існування довіреності від 18.06.2013 та розписок не є підставою, передбаченою стст.1212, 1214 ЦК, для стягнення коштів із відповідача Особи 2 та його дружини Особи 3.

Колегія суддів з таким висновком погодитись не може, враховуючи таке.

Главою 83 ЦК визначені загальні положення про зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.1212 ЦК положення цієї глави застосовуються, зокрема, і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Суди встановили, що між сторонами укладено нікчемний правочин.

Вирішуючи справу, суд має визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права та правильно застосувати її.

Правовідносини між сторонами у справі виникли внаслідок вчинення нікчемного правочину, а тому регулюються ст.216 ЦК.

Зі справи відомо, що 14.04.2014 між Особою 1 та Особою 2, від імені якого діяв за довіреністю Особа 4, укладено попередній договір.

Згідно з умовами договору сторони зобов’язались до 14.05.2014 укласти договір купівлі-продажу квартири за Адресою 2.

Зазначений договір укладено в письмовій формі, проте не було посвідчено нотаріально. Вказаний факт сторонами у справі не оспорювався.

Відповідно до ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1, 3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст.216 ЦК).

На виконання попереднього договору, який є нікчемним в силу закону, Особа 4 в інтересах Особи 2 отримав 423500,0 грн. та 423500,0 грн., що підтверджується розписками від 28.04.2014 та 14.05.2014.

З огляду на п.1 ч.3 ст.1212 ЦК положення цієї глави застосовуються також і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Отже, на підставі викладеного колегія суддів вважає, що Особа 4 в інтересах Особи 2 отримав за розписками 423500,0 грн. та 423500,0 грн. без достатньої правової підстави, а тому у цьому випадку підлягає застосуванню ст.1212 ЦК.

Відповідно до чч.1 та 3 ст.237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Крім того, юридичний факт отримання Особою 4 зазначених коштів установлено також рішенням у цивільній справі №367/6683/15-ц за позовом Особи 1 до Особи 2 про стягнення коштів, який заявлено з інших підстав.

З огляду на ст.239 ЦК правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, зокрема, пов’язані із нікчемністю правочину особи, яку він представляє.

За таких обставин обов’язок з повернення коштів у розмірі 423500,0 грн. та 423500,0 грн. Особою 2, в інтересах якого на підставі довіреності діяв Особа 4, ґрунтується на вимогах закону.

Враховуючи викладене, висновок судів про те, що факт існування довіреності від 18.06.2013 та розписок не є підставами, передбаченими стст.1212, 1214 ЦК, для стягнення коштів із Особи 2, не відповідає нормам матеріального права.

Оскільки в розписках сума переданих коштів визначена в еквіваленті $63000,0 стягненню з Особи 2 підлягає 1608566,0 грн. — еквівалент суми на час звернення до суду з позовом.

У справі відсутні відомості на підтвердження отримання коштів Особою 2 під час перебування у шлюбі з Особою 3 в інтересах сім’ї, а тому підстав для задоволення позову Особи 1 до Особи 3 про солідарне стягнення коштів не вбачається.

Звертаючись із позовом до місцевого суду, Особа 1 просила відшкодувати всі доходи, які відповідачі одержали або могли одержати від цього майна з часу, коли вони дізналися або могли дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Зазначені позовні вимоги не були предметом розгляду ні місцевим судом, ні судом апеляційної інстанції, тобто суди не встановлювали фактичні обставини щодо отримання чи неотримання відповідачами доходів від безпідставно набутих коштів, період, розмір та правову підставу застосування ст.625 ЦК.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що справу у частині вирішення позовних вимог щодо стягнення у відшкодування одержаних доходів необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За таких обставин доводи касаційної скарги є обґрунтованими та дають підстави дійти висновку щодо скасування судових рішень місцевого суду та суду апеляційної інстанції.

Висновки ВС за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 ст.412 Цивільного процесуального кодексу (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів щодо повернення отриманих за нікчемним правочином коштів, обставини справи у цій частині встановлені судами повно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, позов Особи 1 до Особи 2 про стягнення коштів слід задовольнити частково, стягнути із відповідача на користь позивача у повернення платежу 1608566,0 грн.

У позові Особи 1 до Особи 3 про стягнення коштів необхідно відмовити.

Оскільки судами не встановлювались фактичні обставини щодо заявлених вимог про стягнення доходів, одержаних внаслідок користування коштами отриманих без достатніх правових підстав, з огляду на ч.3 ст.411 ЦПК судові рішення у зазначеній частині підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись стст.400, 402, 406, 409, 411, 412, 416 ЦПК (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду від 14.03.2018 та постанову АС Київської області від 6.08.2018 скасувати.

Позов Особи 1 до Особи 2 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Особи 2 на користь Особи 1 у повернення платежу 1608566,0 грн.

У позові Особи 1 до Особи 3 про стягнення коштів відмовити.

Справу за позовом Особи 1 до Особи 2 про стягнення коштів у частині вирішення позовних вимог про стягнення у відшкодування одержаних доходів внаслідок користування коштами, отриманими без достатніх правових підстав, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.