Закон і Бізнес


Консервація преференцій

Закон про НАБУ: як зацементувати іноземний вплив під виглядом «інституційної незалежності»


.

21.09.2020 11:26
Антоніна Славицька, народний депутат України
4805

«При написанні цього документу жоден Ситник не постраждав» – таку приписку можна було б зробити наприкінці законопроекту №4025. Його ініціатори – представники «Слуги народу» та «Голосу» – намагаються законсервувати деякі преференції для голови НАБУ, хто би ним зрештою не став і яке би прізвище не носив. А зокрема, преференцію номер один – фактичну недоторканність. Але про все по порядку.


Рішення Конституційного Суду про те, що президент України не може призначати голову НАБУ (бо це суперечить Основному закону) поставило парламент перед потребою внести зміни до законодавства, що стосується Національного антикорупційного бюро. Щоправда, депутати від «Слуги народу» воліли б піти іншим шляхом – розширити повноваження президента, про що згадував нещодавно спікер ВР Дмитро Разумков.

Але це є неможливим з двох причин: по-перше, для внесення змін до Конституції потрібно 300 голосів, а у «слуг» наразі розвалилася їхня «звичайна» більшість, не кажучи вже про конституційну. А, по-друге, КСУ вже висловився і з цього приводу також: судді не підтримали розширення функціоналу президента в цьому напрямку, бо вказане не відповідає Конституції. 

Тому лишається одне – піти простішим шляхом: не чіпаючи Конституції, внести зміни до закону про НАБУ. І делегувати право призначати директора НАБУ іншій інституції, звільнивши президента від виконання непритаманної йому функції. Так і народився законопроект №4025. Є й інші, альтернативні, але ми говоримо про цей, бо на його лобіювання вже зараз витрачається певний ресурс.

Отже, що пропонує законопроект №4025? Визначити Кабінет міністрів України як суб’єкт призначення голови НАБУ. І це слушна думка, за це автори документу – молодці. Але тільки за це. Бо далі починаються пропозиції відносно того, як зберегти вплив на НАБУ з боку міжнародних донорів. Про це прямо так і сказано. У розділі, де йдеться про принципи обрання голови Нацбюро, говориться наступне:

«Визначити, що конкурсний добір на посаду директора Національного антикорупційного бюро України організовує та проводить конкурсна комісія, до якої входять шість осіб, із яких три особи визначаються Кабінетом Міністрів України, та три особи – визначаються Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій донорів, які надавали Україні міжнародну технічну допомогу у запобіганні та протидії корупції».

Прагнення ввести «донорів» до складу конкурсних та аудиторських комісій є передбачуваним та зрозумілим. Автори законопроекту свого часу вийшли з грантового середовища, тобто з кола людей, яке провадило свою діяльність на гроші іноземних спонсорів. В такому спонсоруванні не було б нічого поганого, якби йшлося про підтримку українських реформ без нав’язливої потреби їх очолити. Тобто якби наші міжнародні партнери надавали нам консультації, не вимагаючи натомість ввести їх до керівного складу тих чи інших структур.

Після виборів 2014 та 2019 рр. це грантове середовище стало частиною парламенту. Тому природно, що й на новій роботі люди, спонсоровані з-за кордону, реалізовують старі принципи. Автори законопроекту №4025 намагаються оточити майбутнього голову НАБУ захисним муром, ба навіть ще на етапі його обрання зробити так, аби останнє слово лишалося за міжнародними наглядачами. Тим часом в альтернативних законопроектах конкурсна комісія формується з громадян України, і це є правильним рішенням.

Правильним не тільки з точки зору відстоювання нашої автономності та права самим керувати створеними інституціями. Зараз команда, яка написала законопроект №4025, дарма гає час. Бо в аналогічній ситуації депутат Ярослав Юрчишин (а він є одним зі співавторів згаданого законопроекту) вже отримав негативний висновок від Головного науково-експертного управління Верховної Ради. Йдеться про «Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування, його авторства.

В ньому  також пропонується вводити до складу конкурсної комісії, яка опікувалася би заповненням вакансій у Вищій кваліфікаційній комісії суддів і ВРП, «трьох осіб, запропонованих донорами». На це Головне управління зауважило, що донором вважається «будь-яка іноземна держава, уряд та уповноважені урядом іноземної держави органи або організації». А це є неприйнятним, «оскільки створює реальну загрозу суверенітету держави, її національній безпеці, а також порушує принцип невтручання у внутрішні справи».

Здавалось би, все просто і ясно, але депутати – колишні одержувачі грантів (аби не вживати тут більш різке слово, яке добре увійшло у сучасний політичний лексикон) – все одно продовжують гнути свою лінію. Задля чого?

Власне, задля того, аби закордонний вплив і навіть тиск на наші процеси тривав і надалі. Та ще й відбувався з максимальним комфортом для тих, хто його здійснює. На даному етапі є цілком зрозумілим, що Артем Ситник втратив свою посаду (подобається це йому чи ні), але на зміну йому хочуть прийти нові Ситники – іще неопірені птахи соросівського гнізда. Зусиллями Юрчишина і Ко їх вже зараз «ставлять на крило» і готують до польоту.

При цьому відбувається цікава підміна понять. Нагляд з-за кордону та усунення українських громадян видається за автономність судових чи правоохоронних структур, а їхня нинішня безконтрольність (адже якщо говорити про НАБУ, то тут неможливо навіть провести аудит даної установи) подається як інституційна незалежність. Але ні, це не тотожні поняття.

Десь глибоко в душі це розуміють і в самому НАБУ. А тому захищаються недозволеними методами. Наприклад, заявляючи, що народні депутати, які готували подання до Конституційного Суду, просто мстять Нацбюро, хоча такі подання не готують в інтересах окремих осіб – їх би просто не прийняв до розгляду КСУ. Ще один недозволений прийом – нагнітання «зради» і повторення мантр про те, що Україна втратить безвіз – внаслідок втрати незалежності Національним антикорупційним бюро.

І перше, і друге є очевидними вигадками, аби не сказати – брехнею. Зміни у Нацбюро, котре стало таким собі окремим королівством, давно назріли. Чинити супротив їм можуть лише ті, хто хоче зберегти статус кво, не зважаючи на шкоду, яку він несе державі в цілому. До речі, і формальний лідер партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко заявляє про те, що реформування НАБУ є необхідним. Та тут, мабуть, все впирається у те, що саме вважати реформуванням.

На реформи, як і на незалежність, у кожного свій погляд. 

Закон і Бізнес