Закон і Бізнес


Заступник керівника ОП Андрій Смирнов:

«Судді — не вороги держави, але і не перебувають на службі у правоохоронних органах»


А.Смирнов: «Судді не просто мають право, а зобов’язані відповісти вмотивованою відмовою в задоволенні недолугих процесуальних документів».

№38 (1492) 19.09—25.09.2020
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
16964

Рік тому на посаду заступника керівника новоутвореного Офісу Президента був призначений відомий адвокат Андрій СМИРНОВ, до відання якого відійшли правова політика, правоохоронна та судова системи. Цього часу достатньо, аби розібратися із тим, які проблеми в цих сферах є першочерговими та як дати раду завалам, що утворилися після попередньої реформи. Тож «ЗіБ», користуючись нагодою, вирішив з’ясувати, яких пертурбацій чекати судовій системі від нової влади і якою, власне, бачать вітчизняну Феміду на вул.Банковій.


«В Україні, як і всюди у світі, люблять нарікати на судову систему»

— Андрію Олександровичу, дякуємо, що зголосилися зустрітисяРік на посаді. Чимало подій, ключовою фігурою в яких був український суд і судочинство, чимало ідей щодо реформування, перезавантаження. Почнемо з того, що на судову систему дотепер нарікають — громадяни, міжнародні експерти, активісти. Чому?

— А кого не сварять у нашій країні?! В Україні, як і всюди у світі, люблять нарікати на судову систему. Рішеннями судів завжди буде незадоволена одна зі сторін судового процесу.

Але назвіть мені хоча б одну судову систему у світі, де суди працюють в умовах щоденних погроз, мінувань судових установ, недофінансування, постійних законодавчих ініціатив щодо зміни або перегляду умов матеріального забезпечення суддів тощо? В якій країні суддя, який закінчив свій робочий день, мусить між кущами діставатися додому, щоб уникнути зустрічі з «небайдужими», радикально налаштованими громадянами? В якій ще країні настільки не поважають інститут судового рішення як такий?

— Але ж численні соціологічні опитування доводять, що українським судам люди не довіряють. Невже не потрібно перезавантаження для системи, якій не довіряють?

— Будь ласка, не забувайте, що люди в принципі не довіряють політикам, правоохоронним органам, антикорупційним інститутам і одне одному. Про це також ідеться в цих самих соціологічних опитуваннях. Не довіряють виконавчій владі, не довіряють законодавчій…

Переконаний, що необхідно докорінно змінити ставлення людей до суду. Не менш важливо змінити ставлення до інституту судового рішення і поваги до нього. Подобається це комусь чи ні.

Дійсно, потрібна корекція правил роботи та життєдіяльності судової влади. Така корекція повинна достатньо чітко і зрозуміло ідентифікувати саму проблему, яка заважає незалежності суддів, усувати прогалини в процесуальних нормах, удосконалювати механізми забезпечення сталої і чіткої судової практики.

«На практиці ніхто не звіряє свої правові висновки з позицією вищого суду»

— Яка корекція необхідна насамперед вітчизняній Феміді?

— Фундаментальне питання — забезпечення правової визначеності в роботі суду. Формування Верховним Судом єдиної і чіткої правової позиції допоможе забезпечити однаковість підходів і однаковий порядок застосування судами нижчих інстанцій правових норм у подібних правовідносинах. Це, безумовно, приведе до сталості правозастосування і зменшить ризик порушення прав сторін. Що обов’язково матиме наслідком зростання довіри до суду.

Цей принцип є невід’ємною складовою верховенства права. Задекларований всюди, де можна, згаданий безліч разів у рішеннях Конституційного Суду, Європейського суду з прав людини, а на практиці — майже недосяжний.

На практиці ніхто не звіряє свої правові висновки з позицією вищого суду. Враження таке, що її взагалі не заведено враховувати як значиму обставину. Саме через забезпечення стабільного правового середовища отримаємо зрозумілу і врівноважену правову систему.

Але це робота не тільки для ВС, який, за законом, забезпечує сталість і єдність судової практики. Про це повинен дбати і парламент, який мусить працювати над помилками, системно викорінюючи правові колізії. Це — великий пласт системної роботи.

— Ви відверто не сприймаєте термін «перезавантаження»…

— Я не сприймаю недолугості у дефініціях. Судова влада — самостійна і незалежна гілка державної влади, визначена Конституцією країни. Її ключовим завданням є забезпечення захисту прав людини і громадянина від будь-якого правопорушення, тобто забезпечення верховенства права.

Уявіть, що судова гілка влади почне артикулювати ідеями щодо перезавантаження виконавчої і законодавчої гілок тричі на день. Причому почне з перевірки на доброчесність, наприклад, посадовців «Укрзалізниці». Чому б ні?!

— Деякі фахівці вважають, що неоднозначність позицій ВС в ідентичних спірних правовідносинах формує нову для країни систему прецедентного права. Чи готові ми до зміни моделі правової системи?

— На моє переконання, ні. З огляду на ті правові позиції, які ми читаємо зараз, судові рішення, в основі яких лежить розв’язання конкретного прецеденту, завжди по-різному будуть тлумачитися судами нижчих інстанцій. І знову хтось кожного разу буде невдоволений суддею, привселюдно виказуючи недовіру як суду, так і постановленому рішенню.

У найширшому сенсі прецедент — це розв’язання нетипової, неоднозначної, чітко невизначеної законом ситуації, яка полягає в складному системному тлумаченні суперечностей між нормами. І такі ситуації дійсно дуже часто виникають через недосконалість законодавства. Зрештою, прецедент — це сформульоване чітке правове судження. Немає чіткості і визначеності — немає прецеденту.

Що нижча якість правової позиції суду, то нижча повага до судового рішення. Як тільки ВС зрозуміє, що його правові позиції, висловлені в судових рішеннях палат, мають якесь уніфіковане значення і реплікуються в рішеннях судів нижчих інстанцій, можна буде говорити і про перспективу прецеденту.

Про що зараз говорять самі учасники судових розглядів, так це про стійке враження, що окремі судді вважають своїм основним завданням справедливе і правильне розв’язання спору. І аж ніяк не формування на прикладі цього спору конкретної правової позиції з метою уніфікації судової практики та уникнення помилок при тлумаченні норм закону в майбутньому.

«Ключова загроза зводиться до спроби чергового закріплення негативного образу судді»

— Недавно Генеральний прокурор Ірина Венедіктова видала наказ про те, як прокурори мають реагувати на прийняття суддями неправосудних, на думку прокурорів, рішень. Зокрема, шляхом реєстрації дисциплінарних проваджень за фактом винесення суддею рішення. Як це розцінювати?

— Немає сенсу оцінювати таку ініціативу, судова система сама здатна її оцінити і захистити себе від наслідків подібних наказів. Більше того, вона обов’язково це зробить.

Думаю, якщо суддівський корпус виступить із пропозиціями щодо законодавчих змін, наслідком яких буде більш чітка і конкретизована відповідальність прокурора, наприклад, за неявку в судове засідання без поважних причин, штучне затягування розгляду заходів забезпечення і скарг учасників кримінального провадження, вони мають всі шанси знайти підтримку.

— Чи не здається вам, що такими ідеями легітимізується тиск на суддів через незгоду прокурора з прийнятим судом рішенням?

— Можна і так сказати. Але не слід перейматися через це. Ідея легковажна, а судова система на своєму нелегкому шляху до самовдосконалення і незалежності зможе дати гідну відповідь.

Ключова загроза, яку несуть у собі подібні ідеї, зводиться до спроби чергового закріплення негативного образу судді і рішень, які він приймає. На жаль, ми не бачимо бажання дати об’єктивну оцінку ситуації, яка призвела до постановлення судового рішення, що не відповідає позиції прокурора.

Наприклад, прокурор не надав суду достатніх доказів або не прийняв своєчасно процесуального рішення, не відреагував на незаконні чи неефективні дії органу досудового розслідування, вважаючи, що суд сам має розібратися і прийняти якесь рішення. Але саме суд дає оцінку документам і доводам прокурора при відстоюванні ним своєї правової позиції.

Судді — не вороги держави, але і не перебувають на службі в правоохоронних органах. Вони не просто мають право, а зобов’язані відповісти вмотивованою відмовою в задоволенні недолугих процесуальних документів.

— Останнім часом панує думка, що джерелом всіх проблем у судовій системі є Вища рада правосуддя. В її руках нині зосереджена уся повнота судової влади: призначення і звільнення суддів, дисциплінарні справи та інші механізми впливу на судову систему. Чи є підстави для занепокоєння через таку концентрацію влади?

— Будьмо розсудливішими. ВРП — конституційний орган, до якого делегують своїх представників як суддівський корпус, так і Верховна Рада, Президент, прокуратура, адвокатура і наукова спільнота. За логікою окремих палких активістів, джерелом проблем є і кожний суб’єкт делегування в цей орган. Це дуже недолуге твердження.

За цією ж логікою, осередком усіх проблем в антикорупційній політиці є органи, які борються з корупцією. Чому ні? Подивіться на соціологічні опитування щодо рівня довіри до антикорупційних органів.

Але це зовсім не означає, що проблеми в роботі такого надважливого органу не помітні. Помітні, і сильно. Інструменти дисциплінарного контролю неефективні. В першу чергу через відсутність об’єктивної незалежності дисциплінарних інспекторів від впливу на них. Інспектори мають бути значно автономніші у своїй роботі від членів ВРП.

Нечіткими є підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Подивіться, як вони виписані в законодавстві і як їх можна витлумачити. Це створює серйозні ризики тиску на суддю.

Проблеми є, і їх потрібно вирішувати на законодавчому рівні. Джерело усіх проблем — у головах людей, які не помічають дефіциту суддівських кадрів, надмірного навантаження на суддю, катастрофічного недофінансування системи. Знову ж, я не відмовляюся від визнання очевидних проблем і прогалин, але вирішувати їх за допомогою популістичних гасел не варто.

«Суд не може весь час бути цапом-відбувайлом, на якого списуються всі негаразди у країні»

— Чого бракує суддям сьогодні? Здавалося б, вже все є: порівняно великі заробітні плати, пільги, престиж професії…

— Державного захисту. Не можна закрити діалог між судом і суспільством, це вже норма життя. Але у цьому діалозі суд не може весь час бути цапом-відбувайлом, на якого списуються всі негаразди у країні.

Нині у середньозваженому суспільному розумінні будь у чому завжди винен суд і суддя. Взяв під варту «не того» підозрюваного — винен суд, відпустив з-під варти «не того»підозрюваного — винен суд, не задовольнив недолугого клопотання правоохоронців — знову винен суд. Винен в усьому!

Але дивним чином усі інші суб’єкти представництва державних інтересів відразу самоусуваються від відповідальності. Легше за все вказати пальцем на суд.

Ще кілька тез щодо згаданого вами престижу професії. Не секрет, що високий статус судді часто викликає заздрість, роздратування та неприйняття оточуючих. Вибрати правильну позицію в спілкуванні з людьми та вміти відстояти своє внутрішнє «я» дуже непросто. Повірте, знайомлячись з іншими людьми, судді часто приховують своє місце роботи, свій статус. Сам факт належності до суддівської спільноти часто викликає у людей відверту зневагу та необґрунтовані звинувачення.

Якщо кожного дня на кожній шпальті газет чи в соціальних мережах ви читаєте про«суддівське свавілля», «зневіру», «зраду», «чортів у мантіях», які слухають справу якогось «активіста», — хіба це сприятиме зміцненню престижу професії? А незалежності правосуддя і формуванню адекватного ставлення суспільства до судової влади? Звісно ж, ні.

— Але погодьтеся, що зниження суддівського авторитету пов’язане з особистістю самого судді, його статками, способом життя. Звідки взятися довірі до судді, який навіть логічними припущеннями не може пояснити, звідки в нього цілий автопарк елітних авто та не менш елітна нерухомість?

— Просто в ціль. Дуже болюче, але справедливе запитання. Воно перебуває в прямому зв’язку з авторитетом судової системи і є серйозною причиною його підриву. Такі ситуації не системні, але викорінювати їх потрібно відразу. Повірте, самі судді залюбки позбудуться колеги, який підриває авторитет колективу.

У мене надвисокі очікування від НАЗК та ВРП з цього приводу. Без показового очищення судових установ від людей, спосіб життя яких неможливо обґрунтувати законно отриманими доходами, авторитет точно не зросте.

«Це проект не про реформу, а про швидкий вихід з кризи в судовій галузі»

— Ще у червні Президент вніс до парламенту законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»(№3711). Яку мету ставить ця реформа і які перспективи її прийняття?

— Це важливий законопроект, який з організаційно-правової точки зору є не що інше, як рятівний круг для всієї судової системи в ситуації, в якій вона опинилася сьогодні. Скоро буде рік, як у країні не працює Вища кваліфікаційна комісія суддів. Не проводяться добори кандидатів, конкурси на зайняття вакансій у судах і кваліфікаційні оцінювання суддів. Це питання необхідно негайно розблокувати і рухатися далі.

Це проект не про реформу, а про швидкий вихід з кризи в судовій галузі.

— Громадські активісти не в захваті від нього…

— Вони не в захваті ні від чого. Хоч що запропонуй, але якщо це прямо не кореспондується з їхнім уявленням про судоустрій, то буде для них поганим. Гадаю, якщо дати їм повну свободу дій, обов’язково вигадали б чергову ідею повного кваліфікаційного переоцінювання всіх суддів країни з одночасною ліквідацією всіх судів.

Зрештою, проект №3711 отримав позитивний висновок ВС і переважно позитивний, з окремими зауваженнями, висновок ВРП. Нині він очікує розгляду у Венеційській комісії, висновок якої, на моє переконання, зможе сформувати більш чітку картину симпатії до цього документа в сесійній залі парламенту.

— Багато хто пише, що цей проект не враховує тих зобов’язань, які Україна взяла на себе за Меморандумом про співпрацю з МВФ. Що влада збирається робити?

— Закінчуються консультації щодо виконання тих пунктів меморандуму, які прямо стосуються судової системи. Є проект відповідного закону, він обговорюється сторонами.

Не секрет, що в цьому законопроекті передбачена етична комісія за участі міжнародників, яка матиме право провести одноразову перевірку діючих членів ВРП та проводити постійну перевірку кандидатів до цього органу.

Також він вирішує питання структурної самостійності Служби дисциплінарних інспекторів. На мій погляд, це надважливе питання, про яке я вже згадував. Ідеться і про деякі питання, пов’язані з особливостями розгляду зразкових адміністративних спорів, стороною в яких є держава та ключові органи влади.

Як тільки завершимо обговорення, Уряд внесе цей законопроект до парламенту. На відміну від минулорічного закону №193-ІХ, до підготовки якого я не був задіяний, у цьому проекті намагаємося виважено підходити до питань відповідності його положень Конституції. Можливо, і цьому проекту доведеться пройти ревізію у Венеційській комісії. Далі — слово за сесійною залою.

— Які короткі висновки для себе ви зробили після року роботи в Офісі Президента, опікуючись питаннями правосуддя і правової політики?

— Одних знань законів замало. Для вирішення проблем судової системи необхідна сукупність знань законів із розумінням реальності їх виконання.

Необхідне внесення змін до процесуального законодавства для вирішення поточних проблем судочинства. Зростання кількості судових спорів і, як наслідок, збільшення судового навантаження сильно заважають справедливості судового розгляду. Відповідальність і якість правосуддя — тісно пов’язані. Законодавчо визначені критерії законності судових рішень — необхідні.

Тез, навіть коротких багато, відповідь — безкінечна.