Закон і Бізнес


Сімейний подарунок


№36 (1490) 01.09—11.09.2020
4712

Правопорядок не може залишати поза реакцією дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними. Такий висновок зробив ВС в постанові №310/4417/17-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

8 липня 2020 року                             м. Київ                              №310/4417/17-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 2.04.2018 та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 14.08.2018.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» звернулося до суду з позовом до Особи 1, Особи 2, третя особа — приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Порохня О. В., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 18.06.2014 ПАТ «Сбербанк» звернулося до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до Особи 1 як поручителя на підставі договору поруки від 17.10.2012 про стягнення боргу за договором про відкриття кредитної лінії за виконання зобов’язань TOB «РП «БРИЗ».

21.07.2014 Особою 1 укладено договір дарування житлового будинку загальною площею 378,6 м2, з житловою площею 151,3 м2, розташованого за Адресою 1, на користь сина — Особи 2.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20.10.2014 вищевказані позовні вимоги задоволено та стягнуто з Особи 1 на користь ПАТ «Сбербанк» 21833987,76 грн. та 3654,00 грн. судового збору.

Позивач вважав, що договір дарування вчинено з метою ухилення від виконання судового рішення про стягнення коштів, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича (ст.234 Цивільного кодексу).

З 27.03.2015 до подання цього позову виконавчою службою не було стягнуто з Особи 1 кошти в примусовому порядку, Особа 1 рішення суду в добровільному порядку не виконує.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Сбербанк» просило суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 21.07.2014 між Особою 1 та Особою 2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 2.04.2018 у задоволенні позову ПАТ «Сбербанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено фіктивності договору дарування, укладеного між відповідачами.

Невиконання рішення Бердянського міськрайонного суду від 20.10.2014 про стягнення з Особи 1 коштів за договором поруки не підтверджує наявності умислу у сторін договору дарування житлового будинку від 21.07.2014 та відсутності створення правових наслідків за цим правочином.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 14.08.2018 апеляційну скаргу ПАТ «Сбербанк» залишено без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду від 2.04.2018 залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що подароване майно під арештом не перебувало, наявність зобов’язання Особи 1 перед позивачем не є безумовною підставою для обмеження розпорядження Особою 1 належним йому нерухомим майном, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем фіктивності договору дарування у зв’язку з відсутністю наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором дарування, оскільки подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року АТ «Сбербанк» подало до ВС касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення й направити справу на новий судовий розгляд <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено доказів, що доводять умисел боржника в уникненні від виконання зобов’язань та виведення майна з-під можливого звернення на нього стягнення в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його син (обдаровуваний), які уклали договір дарування, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора, оскільки договір дарування порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Суд не може залишати поза увагою такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, проігнорував та не зазначив причини незастосування правових позицій, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 та постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16, від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16.

Відзиву на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18.06.2014 ПАТ «Сбербанк» звернулося до Бердянського міськрайонного суду з позовом до Особи 1 як поручителя на підставі договору поруки від 17.10.2012 про стягнення боргу за договором про відкриття кредитної лінії за виконання зобов’язань TOB «РП «БРИЗ» (справа №310/5117/14-ц).

21.07.2014 Особою 1 укладено договір дарування житлового будинку загальною площею 378,6 м2, з житловою площею 151,3 м2, розташованого за Адресою 1, на користь сина — Особи 2.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 20.10.2014 позовні вимоги банку задоволено та стягнуто з Особи 1 на користь ПАТ «Сбербанк» 21833987,76 грн. та 3 654,00 грн. судового збору.

Особа 1 рішення суду в добровільному порядку не виконав <…>.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч.1 ст.1 ЦК).

Частиною 1 ст.15 ЦК визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК, ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу 2004 року (ч.1 ст.4 ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною 1 ст.202 ЦК передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5, 6 ст.203 ЦК.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша — намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 21.01.2015 у справі №6-197цс14, з якою погодився ВС у постановах: від 14.02.2018 у справі №379/1256/15-ц, від 8.02.2018 у справі №756/9955/16-ц.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої палати ВС від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові ВС у складі об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 7.12.2018 у справі №910/7547/17-ц зроблено висновок, що з конструкції ч.3 ст.13 ЦК випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його мати (обдаровувана), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Установивши, що Особа 1 знав про розгляд справи про стягнення з нього боргу за договором про відкриття кредитної лінії за виконання зобов’язань TOB «РП «БРИЗ», суди не врахували, що він міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно — житловий будинок, розташований за Адресою 1.

Також суди не дали належної правової оцінки тому, що спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, зумовлених спірним правочином; чи направлені дії сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Позивач, звертаючись з позовом, звертав увагу судів на фіктивність договору, оскільки очевидним вважав укладення договору дарування з метою уникнення відповідальності за договором, на підтвердження своїх доводів посилався на існування несплаченої до цього часу заборгованості. Відповідачі не спростували належними та допустимими доказами позовних вимог, не надали пояснень щодо причин несплати боргу та необхідності укладення спірного договору дарування.

При укладенні договору дарування сторони достовірно знали про наявність спору в суді про стягнення значної суми кредитної заборгованості.

Подібна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 1.02.2017 у справі №6-2360цс16.

Таким чином, на порушення ст.89, 263—264, 382 ЦПК, суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, неправильно застосували норми стст.203, 215, 234 ЦК, не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження ВС та меж перегляду справи в касаційній інстанції (ст.400 ЦПК), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Відповідно до п.1 чч.3 та 4 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносин, які виникли між сторонами, не з’ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу п.1 ч.3 та 4 ст.411 ЦПК є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу АТ «Сбербанк» задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду від 2.04.2018 та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 14.08.2018 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.