Закон і Бізнес


«Жонглювання» підсудністю

Довільне трактування поняття «місцезнаходження органу» може призвести до визнання зібраних доказів недопустимими


Навіть журналісти знають, що тих, кого запрошують до ДБР, слід чекати на вул.С.Петлюри, (Шевченківський район), а не П.Мирного (Печерськ).

№36 (1490) 01.09—11.09.2020
Василь ФАРИННИК, старший партнер АО «CREDENCE», д.ю.н., доцент, заслужений юрист України
3014
3014

Через відсутність офіційного тлумачення терміна «місцезнаходження органу досудового розслідування» маємо подвійні стандарти визначення суду, до якого потрібно звертатися зі скаргою чи клопотанням. В одних випадках це фактичне місцезнаходження такого органу, в інших — місце його реєстрації як юридичної особи. Це, своєю чергою, призводить до порушення права на доступ до суду.


Нерегламентовані гарантії

Як Конституція (ст.55), так і Кримінальний процесуальний кодекс (ст.24) гарантують кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого. Рішення, дії чи бездіяльність вказаних органів та їхніх посадових осіб відповідно до положень гл.26 КПК оскаржуються до суду.

Реалізація права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування залежить від можливості доступу до правосуддя, що також є конституційною засадою кримінального провадження. Зокрема, у ч.1 ст.21 КПК вказано, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Крім цього, доступ до правосуддя є одним з елементів права на справедливий суд, яке гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, від правильного та однозначного регулювання питання щодо визначення підсудності скарг на рішення, дії чи бездіяльність прокурора чи слідчого залежить можливість реалізації права, гарантованого як Конституцією, так і міжнародно-правовими стандартами здійснення судочинства.

Утім, аналіз кримінального процесуального законодавства та судової практики дозволяє стверджувати про наявність суттєвих проблем щодо визначення територіальної підсудності розгляду скарг і клопотань учасників кримінального провадження.

Зокрема, в ч.1 ст.306 КПК, яка регламентує порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування, сказано лише про те, що такі скарги розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, — слідчим суддею ВАКС згідно з правилами судового розгляду.

Однак ні у вказаній нормі, ні у §1 гл.26 КПК у цілому не регламентується питання щодо територіальної підсудності розгляду таких скарг.

Довільне тлумачення

У правозастосовній практиці в цьому випадку керуються положеннями ч.2 ст.132 КПК, посилаючись на його ч.6 ст.9, яка передбачає можливість застосування кримінального процесуального закону за аналогією. Тобто у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади.

Відповідно до ч.2 ст.132 КПК клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого розташований орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено п.2 цієї частини;

2) у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, — до ВАКС.

Таким чином, у законодавстві територіальна підсудність визначається межами юрисдикції суду, на території якого розташований орган досудового розслідування. Саме тому при визначенні територіальної підсудності для розгляду скарг чи клопотань під час досудового розслідування важливе значення має однозначне розуміння терміна «місцезнаходження органу досудового розслідування». Адже в протилежному випадку існує ризик того, що клопотання чи скарга буде розглянута некомпетентним судом з усіма негативними наслідками такого розгляду.

Проблема, з якою систематично стикаються учасники кримінального провадження, пов᾽язана із відсутністю в КПК тлумачення поняття «місцезнаходження органу досудового розслідування». Це призводить до того, що вони допускають вільне трактування цього поняття та на власний розсуд визначають суд, який має розглядати клопотання під час досудового розслідування.

Так, аналіз судових рішень свідчить про відсутність єдиного підходу до визначення територіальної підсудності скарг та клопотань, з якими звертаються учасники кримінального провадження. Це яскраво простежується на прикладі Шевченківського та Печерського районних судів столиці.

Між двох судів

Так, в ухвалі Печерського райсуду м.Києва від 26.12.2019 (справа №757/66504/19-к) вказано, що особа подала скаргу на постанову слідчого другого слідчого відділу першого управління організації досудових розслідувань (управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань про закриття кримінального провадження. За результатами розгляду слідчий суддя повернув скаргу, посилаючись на те, що вказаний орган територіально розташований за адресою: м.Київ, вул.С.Петлюри, 15 — та не відноситься до Печерського району столиці. Отже, не підлягає розгляду в Печерському райсуді м.Києва, а належить до підсудності Шевченківського райсуду.

У рішенні слідчого судді Печерського райсуду м.Києва від 20.04.2019 (справа №757/9180/19-к) вказано, що особа звернулась зі скаргою на бездіяльність ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення. Слідчий суддя вказав, що особа, бездіяльність якої оскаржується, перебуває за адресою: м.Київ, вул. С.Петлюри, 15 — що не відноситься до меж Печерського району столиці, та повернув скаргу.

Така практика є досить поширеною, адже аналогічні висновки містяться і в багатьох інших ухвалах слідчих суддів цього суду. Таким чином, слідчі судді Печерського райсуду м.Києва виходять з того, що органом досудового розслідування є певний структурний підрозділ ДБР без статусу юридичної особи, та визначають територіальну підсудність, виходячи з фактичного місцезнаходження такого підрозділу.

Проте слідчі судді Шевченківського райсуду м.Києва вказують, що скарги та клопотання мають розглядатися за місцем реєстрації юридичної особи, а не за місцем її фактичного знаходження.

Зокрема, слідчий суддя Шевченківського райсуду м.Києва розглядав скаргу на бездіяльність слідчого ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР. В ухвалі від 31.01.2020 (справа №761/3118/20) вказано, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань місцезнаходження ДБР вказано за адресою: м.Київ, вул.М.Грушевського, буд.12/2, що територіально розташована у Печерському районі м.Києва.

Крім того, згідно з наказом директора ДБР «Про визначення місць розташування підрозділів органу досудового розслідування — слідчих відділів Центрального апарату Державного бюро розслідувань» від 11.11.2019 №310 місця розташування підрозділів органу досудового розслідування територіально віднесено до юрисдикції Печерського райсуду м.Києва. З огляду на зазначене слідчий суддя повернув скаргу ініціатору звернення для подання до належного суду.

Аналогічний підхід слідчі судді цього суду застосовують у справах, де органом досудового розслідування виступає Спеціалізована антикорупційна прокуратура (ухвали від 27.09.2018 у справі №761/36666/18, від 24.06.2019 у справі №761/24497/19). Слідчі судді звертають увагу на те, що САП не є самостійною юридичною особою і не має самостійно визначеної та зареєстрованої юридичної адреси. Тому скарга на бездіяльність прокурора САП підлягає розгляду судом за місцем реєстрації і знаходження юрособи, структурним підрозділом якої вона є, тобто за місцем знаходження та реєстрації ГПУ, яка розташована на вул.Різницькій, 13/15, що територіально відноситься до Печерського райсуду м.Києва.

У деяких випадках слідчі судді навіть не зазначають джерела, з якого отримали відомості про певну адресу органу досудового розслідування (структурного підрозділу).

Таким чином, така практика свідчить про суперечність підходів слідчих суддів до вирішення територіальної підсудності, що унеможливлює реалізацію права на доступ до правосуддя.

Протилежні розяснення ВСС

Свого часу Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 15.10.2013 №1-1640/0/4-13 намагався вирішити проблему визначення територіальної підсудності розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення заходів кримінального провадження. В цьому документі при роз᾽ясненні положень ч.2 ст.132 КПК зазначалося, що «органом досудового розслідування є не слідчий підрозділ, а відповідний орган внутрішніх справ, безпеки чи прокуратури, до складу якого входить цей слідчий підрозділ. Отже, фактичне місцезнаходження структурного підрозділу не є визначальним фактором для вирішення питання щодо місця розгляду клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки територіальна підсудність повинна визначатись не за фактичним місцем розташування слідчого підрозділу, а за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого перебуває слідчий підрозділ».

Подібний підхід можна знайти й у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» від 4.06.2010 №6, де було вказано, що «місцем розташування органу або роботи посадової особи слід вважати юридичну адресу такого органу».

Проте згаданий лист ВСС «у зв᾽язку з неодноразовим зверненням представників правоохоронних органів» був відкликаний із посиланням на те, що він містить правові позиції, які відрізняються від раніше затверджених судовою палатою у кримінальних справах рекомендаційних роз᾽яснень. Одним із таких роз᾽яснень є лист ВСС «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 5.04.2013 №223-559/0/4/13.

Незважаючи на відкликання листа ВСС від 15.10.2013, слідчі судді й досі посилаються на нього у своїх ухвалах, виходячи з юридичної адреси державного органу, який має статус юрособи, а не місцезнаходження його структурного підрозділу.

Адреси на розсуд ДБР

Таким чином, нині застосовуються два підходи до визначення територіальної підсудності:

• за місцезнаходженням структурного підрозділу, який безпосередньо здійснює досудове розслідування, проте не має статусу юридичної особи;

• за місцезнаходженням, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (юридичною адресою) відповідного державного органу, який є юрособою та до складу якого входить відповідний структурний підрозділ.

Застосування першого варіанта справедливо обумовлює такі запитання: в якому офіційному документі має бути зафіксовано місцезнаходження структурного підрозділу? Чи достатньо того, що адресу зазначено на офіційному веб-сайті державного органу, як у випадку з центральним апаратом ДБР? Чи має бути наказ керівника, яким затверджено це місцезнаходження?

Водночас останній варіант дає можливість стороні обвинувачення «жонглювати» територіальною підсудністю. Так, наказом в.о. директора ДБР від 7.04.2020 №113 змінено основні місця розташування органів досудового розслідування центрального апарату ДБР. Зокрема, визначено адреси у трьох районах столиці: Шевченківському (вул.С.Петлюри, 15), Печерському (вул.Панаса Мирного, 28) та Подільському (вул.Борисоглібська, 18).

Через кілька днів, 15.04.2020, в.о. директора ДБР видав новий наказ №126, яким знову змінив основні місця розташування органів досудового розслідування ЦА ДБР, виключивши адресу в Подільському районі м.Києва (вул.Борисоглібська, 18). При цьому за однією з адрес (вул.Панаса Мирного, 28) розташована будівля в аварійному стані, не придатна для будь-якого використання.

Такий підхід до визначення місцезнаходження органу досудового розслідування зумовлює порушення права на справедливий суд, гарантованого ст.6 конвенції, де вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Адже досить сумнівними за таких обставин видаються незалежність та безсторонність суду, якщо керівник органу досудового розслідування має можливість у будь-який момент вплинути на визначення «потрібного» суду, який розглядатиме клопотання. Достатньо змінити наказом фактичне місце розташування свого структурного підрозділу.

Єдино правильний підхід

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд не буде вважатися таким, що утворений на підставі закону, якщо він діяв поза межами своєї предметної, функціональної, суб᾽єктної чи територіальної юрисдикції. А тому вільне трактування поняття «місцезнаходження органу» і, як наслідок, подання клопотань до самостійно обраного суду можуть призвести до визнання дій органу досудового розслідування незаконними, а зібраних доказів — недопустимими.

Крім цього, таке «варіативне» визначення суду, який має розглядати скарги чи клопотання під час досудового розслідування, суперечить міжнародним стандартам судочинства.

При визначенні територіальної підсудності для розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження та скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора вирішальне значення повинна мати юридична адреса відповідного державного органу, який є юридичною особою та до складу якого входить відповідний структурний підрозділ. Положення відповідного змісту слід використати при офіційному тлумаченні терміна «місцезнаходження органу досудового розслідування» чи у нормі кримінального процесуального законодавства, зокрема у ч.2 ст.132 КПК.

Саме такий підхід буде сприяти досягненню завдань кримінального судочинства та реалізації права на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.