Закон і Бізнес


Бабусин город


№33-34 (1487-1488) 15.08—24.08.2020
20039

Cама по собі відсутність реєстрації не є абсолютним підтвердженням, що особа не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Такий висновок зробив ВС в постанові №222/1109/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

1 липня 2020 року                             м.Київ                               №222/1109/17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — КРАТА В.І.
суддів: ДУНДАР І.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КРАСНОЩОКОВА Є.В., РУСИНЧУКА М.М. (суддя-доповідач) —

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 1 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 27.04.2018 та постанову Апеляційного суду Донецької області від 18.07.2018.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року Особа 1 звернулась до суду з позовом до Малоянісольської сільської ради Нікольського району Донецької області, в якому просила встановити факт постійного проживання Особи 2 разом зі спадкодавцем Особою 3 на час відкриття спадщини Інформація 3; факт прийняття спадщини Особою 2 після смерті Особи 3; визнати за нею — Особою 1 право власності на земельну ділянку площею 5,96 га, розташовану на території Малоянисольської сільради, яка належала на праві власності Особі 3, в порядку спадкування за законом, оскільки державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті Особи 3.

Свої вимоги Особа 1 мотивувала тим, що Інформація 3 померла її бабуся — Особа 3, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 5,96 га, розташованої на території Малоянисольської сільради. Єдиним спадкоємцем після смерті Особи 3 була її дочка Особа 4, яка постійно проживала з матір’ю на час її смерті та фактично прийняла спадщину. Інформація 2 Особа 2 (мати позивача) померла, не встигнувши за життя оформити спадщину після Особи 3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 27.04.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що Особа 2 не прийняла спадщини після смерті матері Особи 3, оскільки постійно не проживала з нею на час відкриття спадщини, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою АСДО від 18.07.2018 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення, рішення Володарського райсуду від 27.04.2018 — без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки мати позивача Особи 2 не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця, фактично проживала в іншому населеному пункті, а тому не прийняла спадщини у вигляді земельної ділянки, яку, відповідно, і не може спадкувати позивач.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2018 року Особа 1 звернулась до ВС з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі Особа 1 вказує, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме — неправильно застосовані норми ст.1268 ЦК. Судами не надано оцінку факту спільного проживання її бабусі Особи 3 та матері — Особи 2 через важкий стан здоров’я з 2012 року до жовтня 2014-го та неправомірно відмовлено у визнанні фактичного прийняття спадщини <…>.

Позиція ВС

Суди встановили, що Особі 3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 21.02.2007 серії ДН №196790 належала земельна ділянка площею 5,9600 га, розташована на території Малоянісольської сільради, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Інформація 3, Особа 5 померла, спадкова справа після її смерті не заводилась.

Особа 3 мала доньку Особу 2 (мати позивача), яка померла Інформація 2.

Після смерті Особи 2 24.07.2017 Третьою маріупольською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа №431/2017 за Особою 6, яка є донькою Особи 2.

У ст.1216 ЦК визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК).

За правилами ст.1223 ЦК, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у стст.1261—1265 цього кодексу.

Діти спадкодавця є спадкоємцями першої черги за законом (ст.1261 ЦК).

Відповідно до чч.1 і 3 ст.1268 ЦК спадкоємець для вступу у права на спадкування має прийняти спадщину. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до чч.1—3 ст.89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд дає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди вважали, що Особа 2 спадщину після своєї матері Особи 3 не прийняла, оскільки не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця. При цьому апеляційний суд виходив із того, що місцем постійного проживання фізичної особи є зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання, однак при тлумаченні ст.1268 ЦК припустився суперечності з таким висновком, вважаючи, що, за приписами цієї норми права, підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, є саме постійне його проживання із спадкоємцем, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця. Тобто суд апеляційної інстанції визнає, що при вирішенні питання, чи прийняв спадкоємець спадщину в порядку, визначеному ч.3 ст.1268 ЦК (шляхом постійного проживання із спадкодавцем на час його смерті), місце реєстрації спадкодавця не має вирішального значення, якщо буде встановлено факт фактичного постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем. Проте в конкретній спірній ситуації не вважає доведеною обставину щодо спільного постійного проживання Особи 2 зі своєю матір’ю Особою 3, виходячи лише з одного факту реєстрації цих осіб на час смерті останньої за різними адресами (в різних населених пунктах).

У постанові від 10.01.2019 у справі №484/747/17 (провадження №61-44149св18) ВС дійшов висновку, що «[…] відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації […] не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч.3 ст.1268 ЦК, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом».

Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця є підтвердженням того, що спадкоємець Особа 2 не проживала зі спадкодавцем Особою 3, яка була її матір’ю, на час відкриття спадщини.

Апеляційний суд не дав належної оцінки довідці про проживання Особи 3 в період з вересня 2012 року до жовтня 2014-го за Адресою 1 та свідоцтву про смерть, де вказано, що Особа 3 померла в м.Маріуполі (місто, в якому проживала її донька Особа 2), хоча, за довідкою Новокраснівської сільради, вона була зареєстрована на той час за Адресою 2.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення ст.400 ЦПК (в редакції, чинній станом на 7.02.2020).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.400 та 411 (в редакції, чинній станом на 7.02.2020), 409, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 18.07.2018 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова АСДО від 18.07.2018 втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.