15 поверхів суперечностей

Законник поплатився за бажання вирішити долю висотки на користь забудовника

7 років тому забудовник розпочав зводити багатоповерхівку. Він ще не знав, що будує дім на «трясовині», адже довгий час не зможе стати його повноцінним власником, бо будівля, а точніше земля, на якій вона споруджувалася, стала спірним об’єктом. Спроба Феміди захистити приватну власність виявилася фатальною.

Будівельне шахрайство

Усередині травня цього року міська рада Дніпра поскаржилася на Ігоря Литвиненка з Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська. Питання стосувалося спірної 15-поверхівки, оскільки міськрада має право на земельну ділянку під нею.

Утім, забудовник уважає, що дім належить йому, свого часу це підтвердив Індустріальний районний суд міста. Проте згодом це рішення було скасовано.

Щоб допомогти Феміді визначитися з власником будинку, через 2 роки тяганини Дніпровська міська рада у 2017-му прийняла рішення, що дім стане об’єктом комунальної власності територіальної громади, а балансоутримувачем — Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав на діяльності з нерухомістю. Таке рішення базувалося на тому, що ділянку під будівництво захопили незаконно.

Увесь час, поки суд і міськрада намагалися визначити законного власника багатоповерхівки, поліція розслідувала факт її зведення. Зокрема, намагалися з’ясувати, чи мало місце самовільне захоплення ділянки та підроблення документів. Після 4 років слідства справу нарешті передали до суду.

За клопотанням слідчого на будинок разом із ділянкою та недобудованим об’єктом на ній наклали арешт, уважаючи, що нерухомість, імовірно, споруджена завдяки шахрайству. Відповідне рішення ухвалив Печерський районний суд м.Києва, і його підтвердили в апеляційній інстанції. Охорону об’єктів доручили муніципальній варті Дніпровської міської ради.

Власники та їхні права

Один із попередніх, визнаних судом власників 15-поверхівки звернувся до Бабушкінського райсуду, вимагаючи скасувати арешт. Скарга потрапила до судді І.Литвиненка, і він її частково задовольнив. Законник зобов’язав слідчих забезпечити безперешкодний доступ особи до нерухомості, аби та мала змогу користуватися та зберегти свою власність — будівельну техніку й матеріали на майданчику та в недобудові.

Рішення І.Литвиненка базувалося на тому, що скаржник був власником майна за рішенням суду річної давності, яке невдовзі скасували, після чого нерухомість перейшла в комунальну власність. Тому до вирішення питання по суті неможливо стверджувати, хто саме є власником.

Згодом до Бабушкінського райсуду з’явився адвокат із клопотанням про скасування арешту, адже його клієнтці належить квартира в новобудові, а їй заважають робити там ремонт. І.Литвиненко частково задовольнив скаргу й зобов’язав поліцію не заважати жінці приводити помешкання в придатний для проживання стан.

Ще через кілька місяців І.Литвиненко просто передав будинок тому самому ймовірному власнику, за яким суд спершу визнав право власності. Також він повернув квартиру в арештованому будинку особі, яка її придбала. Потім ще раз повернув тому самому ймовірному власнику будівлю у відповідь на скаргу, яку той подав на слідчих.

Утім, розглядаючи всі скарги, І.Литвиненко, як виявилося, не повідомляв про свої рішення Дніпровську міську раду та муніципальну варту, яка охороняла об’єкти. Суддя пояснив свою позицію тим, що і міська рада, і особа, якій він дозволив доступ до будівництва, — однаково спірні власники. З тією різницею, що особа є забудовником, а значить, їй як мінімум належать будматеріали.

Попри бажання змусити справедливість торжествувати, яке, очевидно, мав І.Литвиненко, дисциплінарна палата дійшла висновку, що він допустив численні порушення. Зокрема, чоловік розглянув скаргу на рішення слідчого, оскарження яких не передбачено в ст.303 Кримінального процесуального кодексу. ДП вважає, що зобов’язання забезпечити скаржнику безперешкодний доступ до будмайданчика є втручанням у діяльність органів досудового розслідування та зобов’язанням учиняти дії, що не належать до їхньої компетенції.

Члени ВРП дійшли висновку, що служитель Феміди усвідомлював відсутність законних підстав для ухвалення таких рішень. Однак це його не зупинило. Отже, він «допустив істотні порушення вимог положень КПК з метою досягнення цілей, не пов’язаних із цілями та завданнями кримінального судочинства».

За допущені проступки ДП вирішила законника звільнити. Утім, з огляду на фабулу справи в ній не все так однозначно. Адже дотепер немає вироку.