Закон і Бізнес


Корупційний приклад

ЄСПЛ закликав політиків бути готовими до образ та провокацій заради вільного обговорення ідей


У 2007 році румунський парламент висловив недовіру Моніці Маковей через провал судової реформи, але проти її відставки виступили окремі європейські чиновники.

№32 (1486) 08.08—14.08.2020
Валентина МИХАЙЛОВА
1627

Якщо старший партнер стає парламентарем і його фірма отримує контракти від державних компаній, чи можна це називати корупцією? Точніше, чи будуть відповідні твердження розглядатись як правопорушення? У Страсбурзі вирішили, що такими є наслідки політичних дебатів.


Задля красного слівця...

У вересні 2009 року дві газети опублікували статті, котрі містили коментарі колишнього міністра юстиції Румунії Моніки Маковей. Вона була давнім борцем з корупцією та одним із засновників Transparency International у країні.

Перед слухачами літньої школи, організованої Ліберально-демократичною партією, вона заявила: «Подивіться на адвокатів у парламенті, наприклад, є дві молоді людини із Соціал-демократичної партії, які [підписали] контракти на мільйони євро за юридичні консультації, надані державним компаніям... Це типовий акт корупції з використанням політичного впливу».

Після цього вона уточнила, що мала на увазі члена Палати депутатів, міністра, відповідального за зв’язки з парламентом, В.П. й сенатора Д.Ч. І додала, що ця інформація вже була в пресі. Зокрема, що Д.Ч. є засновником юридичної фірми «[Д.] Ч. і партнери», а В.П. був старшим партнером цієї фірми.

Перший в коментарях одному з видань заявив, що вона — першокласний брехун і він уже надавав документи, які доводять відсутність таких договорів, коли ці самі претензії раніше озвучив друг М.Маковей. Проте водночас чоловік повідомив, що не стане подавати позов, аби не витрачати часу системи правосуддя.

Зате другий член СДП вже через тиждень подав позов, вимагаючи 500 тис. леїв (близько €117 тис.) як компенсацію за моральну шкоду, а також публікації рішення суду за рахунок заявника в 5 газетах. За словами Д.Ч., такі заяви порочать його репутацію, зокрема як викладача Бухарестської юридичної школи.

Цінність гідності

Через рік окружний суд відхилив позов, зазначивши, що імена членів СДП згадувалися в контексті несумісності депутатського мандата з адвокатською практикою. А проста згадка імені позивача не могла позначитися на його репутації як політика й адвоката та вплинути на його честь і гідність. Суд також постановив, що екс-міністр лише висловила свою думку, але не висувала прямих обвинувачень у корупції.

Ще через рік апеляційний суд задовольнив апеляцію Д.Ч. й зобов’язав М.Маковей виплатити позивачеві близько €2300, а також опублікувати рішення суду своїм коштом у 5 газетах. Суд дійшов висновку, що екс-міністр озвучила неправдивий факт, ніби Д.Ч. вчинив корупційне діяння, суміщаючи роботу адвоката та члена парламенту. Апеляційна інстанція також послалася на практику Європейського суду з прав людини, нагадавши, що свобода слова припиняється там, де починаються конституційні права, які стосуються гідності інших осіб.

Утім, суд відзначив, що розмір компенсації за моральну шкоду оцінений символічно, оскільки «людська гідність не є тією цінністю, яку можна було б визначити кількісно».

До Вищого касаційного суду звернулись обидві сторони. М.Маковей доводила, що її слова стосувалися тільки В.П., оскільки на момент укладення згаданих контрактів Д.Ч. не був членом парламенту й вона ніколи не заявляла, що останній суміщав функції адвоката й депутата.

Проте суд відхилив обидві скарги з питань права. Він погодився, що позивачеві було завдано шкоди, оскільки слова М.Маковей викликали сумніви в його чесності при виконанні політичних обов’язків і репутації як викладача.

У той же час суд постановив, що збільшення суми компенсації, на чому наполягав Д.Ч., не стримуватиме екс-міністра від учинення подібних дій у майбутньому. А ось опублікування судових рішень, в яких зазначалося, що її діяння були незаконними, мали б такий ефект.

Прикметно, що за місяць до появи публікацій відділ внутрішнього аудиту однієї зі згаданих компаній подав звіт про розслідування двох договорів про правову допомогу, підписаних із «[Д.] Ч. і партнери». Наголошувалося, що компанія понесла значні фінансові втрати від виконання цих контрактів, і рекомендувалося повідомити про це у відповідні органи.

До заяви у Страсбург М.Маковей долучила також публікацію про те, що в червні 2018 року касаційний суд визнав Д.Ч. винним і засудив його до 3 років позбавлення волі за обвинуваченням у вимаганні €100 тис. від юридичної фірми за сприяння в підписанні договорів про правову допомогу з великою енергетичною компанією.

«Лякаючий вплив» санкцій

Не відомо, що більше вплинуло на суддів — статус заявниці чи бажання захистити свободу слова, але в рішенні від 28.07.2020 у справі «Monica Macovei v. Romania» більшість виявилася на боці члена Європейського парламенту.

З одного боку, ЄСПЧ погодився, що заяви М.Маковей були здатні не тільки підірвати репутацію Д.Ч., а й завдати йому серйозної шкоди як у професійному, так і в соціальному середовищі. Відповідно, звинувачення в корупції досягли необхідного рівня серйозності, щоб розглядати їх у контексті ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак у Страсбурзі визнали, що твердження заявника можуть розглядатись як полемічні, такі, що передбачають певний ступінь перебільшення. А особам, котрі беруть участь у дебатах із питання, що становить загальний інтерес, дозволяється вдаватися до деякої міри перебільшення або навіть провокації. Урахувавши статус М.Маковей та Д.Ч. як політичних діячів і представників народу, Суд визнав, що її коментарі не рівносильні «зловмисним особистим нападкам» на Д.Ч. У зв’язку із цим він нагадав, що політичні образи часто переходять в особисту сферу: такі небезпеки політики й вільного обговорення ідей. Але без цього не можлива демократична держава.

Нарешті, сума в €2300 й зобов’язання опублікувати рішення суду в 5 газетах могли зробити «лякаючий вплив» на М.Маковей в реалізації права на свободу вираження думок. Виходячи із цього, ЄСПЛ вирішив, що «суди не змогли дотримати справедливого балансу між відповідними інтересами та встановити «насущну суспільну потребу» для захисту репутації Д.Ч. Відповідно, мало місце порушення ст.10 конвенції.

У результаті Суд покарав державу: М.Маковей повинні виплатити €4505 як компенсацію за матеріальні збитки, €2000 — за моральну шкоду і €3000 — її представникові за надану правову допомогу.

Два правила свободи слова

Прикметно, що рішення ухвалено з перевагою 5/2. В окремій думці суддя Стефані Муру-Вікстрьом з Монако відзначила: хоча засудження корупційних дій є правом і навіть обов’язком політичного діяча, такі твердження повинні відповідати двом правилам, аби залишатись у сфері свободи вираження думок.

По-перше, вони повинні залишатися загальними, складаючи «оцінні судження». Якби М.Маковей просто засуджувала дії, неприпустимі в парламенті, без згадки яких-небудь імен, вона б не порушила закону. Таким чином, вона б задовольнила «насущну суспільну потребу», не порушивши прав, гарантованих ст.8 конвенції. Вона також могла би повідомити про корупційні діяння органам влади, відповідальним за судове переслідування за такі злочини.

По-друге, якщо вони націлені ad hominem і здатні завдати шкоди репутації людини, такі зауваження повинні бути правдивими. Це відображено у виразі «exceptio veritatis» — «немає наклепу, якщо твердження правильне» (і, звичайно, якщо це не порушення конфіденційності). Проте влада не знайшла доказів реальності обвинувачень, попри простоту доказу існування договірних відносин між юрфірмою та компанією.

Її підтримав і представник Ліхтенштейну Карло Ранзоні. І їхгій підхід виглядає логічнішим, ніж рішення більшості.