Підакцизний конфіскат
Хто відповідальний за невчасне повернення арештованого товару?
Накласти арешт на партію алкоголю без акцизних марок — половина справи. Потрібно ще добитися вироку або постанови про конфіскацію в рамках адміністративного процесу. Але поки суди, прокуратура й податкова розбиралися з юрисдикцією, у товару закінчився строк придатності...
Кримінально-адміністративний серіал
На початку січня 2005 року поліція Варни провела обшук на складі, де зберігалися товари, належні компанії Avendi OOD. Було вилучено майже 54 тис. пляшок різних видів алкогольних напоїв, половина яких — відомий лікер Baileys. Слідчу дію проводили в рамках кримінальної справи проти якихось М.М. і С.С., котрих підозрювали в зберіганні підакцизних товарів без обов’язкових акцизних марок. Усю партію помістили на склад податкової інспекції.
Проте в листопаді 2005 року Варненський обласний суд виправдав М.М. і С.С. Компанія, зрозуміло, зажадала повернути товар, стверджуючи, що існує небезпека закінчення строку придатності напоїв. Оскільки обвинувачені були виправдані, суд не знайшов підстав для подальшого арешту речових доказів і постановив повернути всю партію власникові. Рішення не було оскаржене й набуло чинності 7.12.2005.
Правда, виявилося, що тепер уже податкові органи зацікавилися тими напоями. У грудні 2005 року фіскали наклали на компанію штраф і постановили конфіскувати все вилучене.
Поки суди вирішували, в якому провадженні тепер потрібно розв᾽язувати спір, набрав чинності новий закон про акцизи. Він уже не передбачав конфіскації товару як покарання за це правопорушення. Тому суд визнав незаконною постанову в частині конфіскації, а апеляційна інстанція скасувала й штрафні санкції.
Виявилося, що в матеріалах справи є докази того, що акциз був сплачений компанією-імпортером «Д.Б.», яка й продала партію Avendi OOD. Просто субпідрядчики не встигли наклеїти марки, а на момент перевірки пляшки все ще розглядалися як «товар у процесі ввезення» та зберігалися на складі.
Податківці спробували притягнути до відповідальності імпортера, але суди знову стали на бік бізнесу. Урешті-решт у прокуратурі погодилися, що вилучену партію алкоголю потрібно повернути власникові.
Утім, виявилося, що в лікеру закінчився строк придатності. Це встановили експерти, найняті компанією. Зрозуміло, що ні прокуратура, ні податкова не хотіли бути крайніми. Тому почалися нові тяжби про те, хто ж ухвалив рішення, що спричинило матеріальні збитки.
Вищий адміністративний суд прийняв соломонове рішення. Він відзначив, що для повернення товару достатньо судового рішення. Тому компанія обрала не той спосіб захисту своїх прав, вимагаючи визнати незаконними дії податкових органів. Тим більше що в їхніх рішеннях не мовилося про накладення арешту на товар.
Загалом майже €0,5 млн, яких вимагала компанія, їй не заплатили, і вона звернулася по допомогу у Страсбург.
Погано просили…
У рішенні від 4.06.2020 у справі «Avendi OOD v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини відзначив, що після виправдувального вироку ні податкові органи, ні прокуратура не виносили рішення про накладення арешту на товар у рамках адміністративного процесу або другої кримінальної справи (проти компанії-імпортера). І хоч обидва розгляди проходили паралельно, не було якого-небудь рішення або навіть процесуального документа, прийнятого після остаточного судового рішення, що приписувало повернути товар. Таким чином, Суд дійшов висновку, що після 7.12.2005 влада більше не утримувала товар на законних підставах.
Останнім аргументом уряду Болгарії було те, що в ході адміністративного розгляду компанія не зверталася до податкового органу з проханням повернути пляшки. Також не було подібних клопотань і в кримінальному процесі проти представника компанії-імпортера, ініційованому прокурором у червні 2006 року.
Проте ЄСПЛ укріпився в думці: було достатньо того, що компанія звернулася безпосередньо до податкового органу, на складі якого зберігався товар. Що ж до кримінальної справи відносно представника компанії-імпортера, то в ході цього розгляду не ухвалювалося ніякого рішення стосовно напоїв, а отже, не було й необхідності подавати клопотання в цьому процесі.
Викладених міркувань було досить, аби судді прийшли до висновку, що затримка з поверненням оспорюваного товару після 7.12.2005 була незаконним утручанням у права компанії, передбачені ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Утім, і у Страсбурзі компанія не отримала компенсації за завдані збитки. Уряд підрахував, що заявлена до вимоги сума (майже €650 тис.) не обґрунтована належними розрахунками й висновками експертів. Тому Суд відклав своє рішення із цього питання, давши час сторонам домовитися про належну компенсацію. Принаймні тепер уже не важливо, хто з органів контролю винен у заподіянні збитків: платити буде держава.