Закон і Бізнес


Несіть готівкою!


№27 (1481) 04.07—10.07.2020
5370

Накладення арешту на всі рахунки платника не є підставою для звільнення від штрафних санкцій за несплату ЄСВ. Такий висновок зробив ВС в постанові №804/1290/16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

6 травня 2020 року                         м.Київ                               №804/1290/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — ХОХУЛЯКА В.В.,
суддів: ГОНЧАРОВОЇ І.А., ХАНОВОЇ Р.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Криворізької північної об’єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2.06.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі за позовом Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до Криворізької північної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ДП «Криворізька теплоцентраль» звернулось до ДнОАС з адміністративним позовом, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Криворізької центральної ОДПІ від 24.02.2016 №* про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму 665085,84 грн.

Постановою ДнОАС від 2.06.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення не було дотримано принципу пропорційності, адже не враховано існування об’єктивних обставин, що свідчать про неможливість сплати позивачем сум єдиного внеску у строки, встановленні чинним законодавством, а саме — накладення арешту на кошти, що перебувають на банківських рахунках ДП «Криворізька теплоцентраль», що свідчить про відсутність вини ДП «Криворізька теплоцентраль» щодо несвоєчасності сплати єдиного внеску, що виключає накладення на суб’єкта господарювання штрафних санкцій.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Криворізька центральна ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову ДнОАС від 2.06.2016, ухвалу ДнААС від 15.11.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

На обґрунтування своїх вимог Криворізька центральна ОДПІ посилається на те, що при вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій не врахували положення п.12 ст.9 закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Криворізька центральна ОДПІ прийняла рішення від 24.02.2016 №*, згідно з яким до ДП «Криворізька теплоцентраль» застосовано штрафні санкції у розмірі 440477,80 грн. за період з 22.09.2015 до 13.01.2016 та нараховано пеню у розмірі 224608,04 грн. у зв’язку з несплатою (неперерахуванням) єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Також встановлено, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Макушевим Є.П. 26.10.2015 в рамках зведеного виконавчого провадження №8902686 винесено постанову, відповідно до якої накладено арешт на всі кошти позивача, що перебувають на банківських рахунках.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

В силу п.1 ч.1 ст.4 закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У п.1 ч.2 ст.6 закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У ч.8 ст.9 вказаного закону визначено, що платники ЄСВ, крім платників, зазначених у пп.4 і 5 ч.1 ст.4 цього закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше від 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше від 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у п.1 ч.1 ст.4 цього закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов’язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абз.1 цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Відповідно до ч.12 ст.9 закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника одночасно із зобов’язаннями із сплати ЄСВ зобов’язань зі сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання зі сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими, крім зобов’язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до п.2 ч.11 ст.25 закону за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1% суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

В той же час наведені положення узгоджуються із приписами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 20.04.2015 №449, де в розд.VII «Фінансові санкції» серед іншого передбачено, що відповідно до ч.11 ст.25 закону до платників, визначених пп.1—4 п.1 розд.II цієї інструкції, фіскальні органи застосовують штрафні санкції у таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 1.01.2015 та надалі, накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 12 до цієї інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи фіскального органу. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки, незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди. Для платників, зазначених у пп.1 та 2 п.1 розд.II цієї інструкції, таким періодом є календарний місяць, для платників, зазначених у пп.3 (крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 п.1 розд.II цієї інструкції, — календарний рік, для платників, зазначених у пп.3 п.1 розд.II цієї інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, — календарний квартал відповідно.

Аналіз наведених положень закону та інструкції дає підстави для висновку, що порушення встановлених законом строків сплати єдиного внеску є підставою для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені. Роботодавці зобов’язані сплачувати нарахований єдиний внесок у встановлений законодавством строк незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на які нараховується ЄСВ.

При цьому законодавство не ставить у залежність виконання обов’язку щодо своєчасної сплати нарахованого єдиного внеску від наявності певних умов, у тому числі від фінансового стану платника. Несвоєчасна виплата заробітної плати і несвоєчасне перерахування єдиного внеску є порушенням чинного законодавства, за яке передбачена відповідальність.

Посилання судів щодо неможливості позивача своєчасно сплачувати єдиний внесок у зв’язку із арештом коштів, що мав врахувати відповідач під час прийняття оспорюваного рішення, є необґрунтованими, оскільки в силу положень ч.12 ст.9 закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Жодних обставин, які можуть слугувати підставами для відстрочення сплати єдиного внеску або звільнення платника від нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, чинним законодавством не передбачено.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування згідно з оскаржуваним у цій справі рішенням не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Разом з тим при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не була надана оцінка висновкам акта перевірки щодо виявлених порушень та правомірності здійсненого контролюючим органом нарахування розміру штрафних санкцій та пені згідно зі спірним у справі рішенням.

Суд касаційної інстанції в силу вимог ч.2 ст.341 КАС не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому позбавлений можливості перевірити відповідність висновків акту перевірки, які слугували підставою для прийняття оскарженого акта індивідуальної дії, дійсним обставинам справи.

Згідно з п.1 ч.2 ст.353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи суди повинні з’ясувати суть зафіксованих податковим органом порушень, дослідити їх та надати правову оцінку спірному рішенню про застосування штрафних санкцій.

Керуючись стст.341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2.06.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.