Закон і Бізнес


Член ДКПВ, адвокат, радник Ader Haber LF Олексій Соломко:

«Реалізація запропонованого Мін’юстом варіанта заблокує виконання 70% рішень»


Олексій Соломко: «Реалізація запропонованого Мін’юстом варіанта заблокує виконання 70% рішень»

№27 (1481) 04.07—10.07.2020
Юлія ГОНЧАРЕНКО, контент-менеджер Асоціації правників України
8009

У Кабміні погодили підготовлений Міністерством юстиції законопроект щодо внесення змін до законодавства про виконавче провадження. Погляди активних учасників системи виконання рішень та її користувачів на зміст реформи суттєво різняться, тож ми вирішили поставити всі крапки над «і» та з’ясувати, про що запропоновані новації, чим зумовлена їх нагальна потреба, потенційні наслідки прийняття проекту та їх (не)відповідність очікуванням приватних виконавців. На ці запитання відповів член Дисциплінарної комісії приватних виконавців, комітету Асоціації правників України з конкурсного права, адвокат, радник Ader Haber LF Олексій СОЛОМКО.


 «Виконавцем можна буде легко маніпулювати, періодично нагадуючи йому про загрозу притягнення до відповідальності»

— Олексію, розпочнемо нашу розмову зі згадки про основного учасника процесу — регулятора. У чому Мін’юст вбачає зміст запропонованої реформи примусового виконання рішень?

— Підготовлений Мін’юстом законопроект умовно можна поділити на два блоки. Один стосується зміни процедури примусового виконання рішень, інший — зміни організації системи контролю за роботою приватних виконавців.

Якщо під справжньою реформою розуміти новизну та зміну усталених процесів, то саме другий блок має її ознаки. Зокрема, запропоновані порядок розгляду скарг на дії приватних виконавців та притягнення їх до відповідальності суттєво відрізнятимуться від наявного порядку та загальноюридичних уявлень про дисциплінарну відповідальність.

Так, якщо раніше оскаржити дії приватного виконавця до Мін’юсту могли лише сторони виконавчого провадження, то проект пропонує надати таку можливість будь-якій особі, яка вважає, що дії виконавця можуть порушувати її права. Умовно кажучи, такими особами можуть бути навіть сусіди боржника.

Що ж до прийняття скарг на дії державних виконавців, то Мін’юст дозволяє подавати такі скарги лише учасникам виконавчого провадження. Тобто боржник має звертатись виключно до суду. Чим пояснити таку дискримінацію у підходах до розгляду скарг — незрозуміло.

Крім того, проектом прямо визначена підстава для притягнення приватного виконавця до відповідальності — порушення інтересів третіх осіб. Вони ж можуть бути визнані такими лише у судовому процесі, про що зазначається в ухвалі суду. Однак те, хто такі треті особи у виконавчому процесі, залишається загадкою, оскільки такого суб’єкта у виконавчому провадженні не існує.

Далі ще цікавіше: строк притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності збільшується від двох місяців до одного року з моменту виявлення дисциплінарного проступку. Тобто, виявивши порушення в діях виконавця, Мін’юст залишає собі можливість не розглядати питання притягнення його до відповідальності протягом року. Будь-який кримінологічний аналіз пропозиції однозначно дасть висновок, що норма містить ознаки корупційного зловживання.

— На чому ґрунтується такий висновок?

— Виконавцем можна буде легко маніпулювати, періодично нагадуючи йому про загрозу притягнення до відповідальності.

Тим більше що Мін’юст пропонує встановити для себе дискреційну можливість направлення подання про притягнення виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Ще одна з пропозицій Мін’юсту визначає, що подання про притягнення приватного виконавця до відповідальності направляється з урахуванням обставин вчинення проступку та ступенем вини виконавця. Тобто якщо Мін’юст вважає, що вина та обставини вчинення проступку заслуговують на направлення подання про притягнення його до відповідальності, то подання направляється. Так можна розмірковувати протягом року, а потім дійти висновку, що подання не варто ініціювати.

А що стосується процедури розгляду подань, то Мін’юст вирішив максимально утаємничитись: розгляд проходитиме в закритому режимі, обговорення відбуватиметься без участі самого виконавця. Схожого прикладу навіть у кримінальному процесі не знайти!

Але і це ще не все. Під час голосування на засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців Мін’юст вирішив додати собі зайвий голос. Так, голос головуючого у разі рівного розподілу голосів пропонується зробити вирішальним. Нагадаю, що головою ДКПВ за посадою може бути лише міністр юстиції або один з його заступників.

До речі, така перевага в голосуванні може бути використана і для виправдання «своїх» виконавців. Наприклад, на останньому засіданні комісії розглядались матеріали перевірки Мін’юстом приватного виконавця, в яких зазначалося про ймовірне порушення територіальної підвідомчості під час відкриття виконавчого провадження. Однак основне порушення — реєстрацію документів іншим приватним виконавцем (кілька приватних виконавців працюють в одному офісі) — Мін’юст у своєму поданні чомусь «не помітив».

А для того, щоб доводи Міністерства були переконливішими, пропонується обмежити можливість судового оскарження рішення про притягнення виконавця до дисциплінарної відповідальності. Фактично це спроба обмежити юрисдикцію судів щодо розгляду скарг на рішення Мін’юсту. Тут можу лише зазначити про явну невідповідність цієї пропозиції Основному Закону.

«Запропонована процедура обмеження містить чимало корупційних ризиків»

— Таке враження, ніби суть запропонованих Мін’юстом змін полягає лише у процедурі контролю за роботою приватного виконавця та притягнення його до відповідальності. Та міністерство анонсує суттєве підвищення рівня виконання рішень. Позитивні пропозиції щодо самої процедури взагалі є?

— Насправді ваше враження відповідає істині. Зміни до процесуальної частини стосуються більше технічних питань та суто процедурного вдосконалення окремих процесуальних моментів.

— Виокремте «реальні» процесуальні новели.

— По-перше, запроваджується можливість обмеження боржника у праві виїзду за кордон самим виконавцем у разі, якщо сума стягнення перевищує 20 мінімальних зарплат (більш як  90 тис. грн.) або у разі невиконання рішення зобов’язального характеру.

В інших випадках обмеження встановлюється судом. Також передбачене обмеження у праві виїзду за кордон для керівників підприємств-боржників. Проте таке обмеження буде встановлюватися судом.

Гадаю, що пропозиція Мін’юсту про згадане повноваження для виконавців може не набрати необхідної підтримки серед народних депутатів. Тим більше що запропонована процедура обмеження містить чимало корупційних ризиків: постанову виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон має затверджувати місцевий керівник органу виконавчої служби. При цьому проектом передбачається, що приватні виконавці також мають звертатися до нього для затвердження своїх постанов. З такими повноваженнями посада начальника місцевої виконавчої служби за своїм авторитетом може стати другою після посади голови місцевого суду.

По-друге, у проекті пропонується ліквідувати інститут добровільної реалізації майна. Йдеться про випадки, коли стягувач та боржник на стадії виконання можуть узгодити реалізацію майна не через СЕТАМ.

Для всіх очевидно, що наявність такого інституту суттєво послаблює монополію СЕТАМ на реалізацію майна та впливає на його прибутки. Так, реалізуючи майно поза СЕТАМ, учасники виконавчого провадження заощаджують 5% його вартості та свій час. Оскільки СЕТАМ повернуто у сферу управління Мін’юсту, така пропозиція взагалі не дивує.

Та найбільш відчутна зміна у процедурі виконання стосується зведених виконавчих проваджень. Про це вже багато говорили та писали, тому повторювати не буду. Лише зауважу, що реалізація запропонованого Мін’юстом варіанта просто заблокує виконання 70% рішень.

Також на собі відчують зміни мами та діти, на користь яких є рішення про стягнення аліментів: у проекті пропонується скасувати поняття «злісне ухилення від сплати аліментів».

З гумором можна сприйняти таку пропозицію: у постановах про стягнення штрафів за адмінправопорушення, які виносяться на місці вчинення порушення або без участі особи, можна не зазначати реєстраційного номера облікової картки платника податків (номера паспорта). Фактично це означає, що особа правопорушника не встановлюватиметься: можна назвати будь-яке прізвище, дату народження та місце проживання, і нехай виконавець шукає міфічного боржника.

А справжній гумор почнеться, коли правопорушник під час складення протоколу назве прізвищ одного з керівників Мін’юсту — розробників проекту. Тим більше що дати народження відомі та доступні навіть у «Вікіпедії».

— Що хотіли б побачити у законопроекті приватні виконавці?

— Минулого року комітет АПУ з конкурсного права вже презентував нову редакцію закону «Про виконавче провадження». Ця редакція враховувала напрацьовані приватними виконавцями ідеї щодо розвитку системи примусового виконання.

Основна ідея — спрощення документарної частини процедури примусового виконання. Вона відновлювала баланс у статусах приватного та державного виконавців, а також наближала модель організації виконавчих дій до європейських стандартів.

Зокрема, це стосувалося закріплення відповідного статусу та надання спеціальних повноважень помічнику приватного виконавця. Сьогодні помічник приватного виконавця може лише відчиняти двері офісу та відповідати на дзвінки. Втім, він має готувати процесуальні документи та від імені виконавця брати участь у виконавчих діях.

Так, змінюється формат роботи офісу приватного виконавця. Нині приватний виконавець обмежений у можливості приймати таку кількість виконавчих документів, яку фізично може опрацювати. Надання відповідних повноважень помічникові значно збільшить кількість рішень, які зможе виконувати фахівець.

Проект Мін’юсту ці питання оминув десятою дорогою — мабуть, далася взнаки боязнь конкурента. Бо весь бізнес нині пішов до приватних виконавців.

«Представників бізнесу законопроект Мін’юсту вже розчарував»

— Що у законопроекті хотів би бачити бізнес? Наскільки його бачення корелюється із запропонованими новаціями?

— Коли ми говоримо про бізнес і виконавче провадження, то здебільшого розуміємо стягувачів, які прагнуть швидко та ефективно виконати рішення суду. Власне, для бізнесу не є принциповим виконувач — державний чи приватний виконавець. Головне, щоб був позитивний результат.

Поки що очікування бізнесу виправдовують лише приватні виконавці. Тому сподівання були на зміцнення саме цієї інституції та розширення повноважень. Особливо це стосувалося надання повноважень приватним виконавцям виконувати рішення щодо державних та комунальних підприємств, розширення оперативних можливостей виконавців.

Крім того, частина бізнесу, яка представлена боржниками, також зацікавлена у забезпеченні ефективного виконання без суттєвих втрат для своєї операційної діяльності. Найболючішим питанням у цій сфері залишається фактичне блокування всіх рахунків та майна підприємства на суму, що значно перевищує стягнення. А далі всіх лякає тривала процедура зняття арешту після фактичного виконання рішення.

Цю проблему, наприклад, міг би вирішити електронний арешт (на прикладі литовської системи, про яку неодноразово розповідав приватний виконавець Андрій Авторгов). Однак запропонований міністерством проект містить лише одну фразу: «Автоматизована система виконавчого провадження забезпечуватиме автоматизований арешт коштів боржника». В якій формі — залишається на розсуд Мін’юсту. До речі, сьогодні вже існує автоматизований арешт у справах про стягнення аліментів. Правда, тільки віртуально.

Словом, представників бізнесу законопроект Мін’юсту вже розчарував.

— Запропоновані новації задовольняють когось, крім Мін’юсту?

— Поки що таким «беніфіціаром» залишається боржник. Адже прогноз щодо реалізації норм проекту однозначно свідчить про зменшення можливостей для виконання судових рішень приватними виконавцями. Що ж до роботи державних виконавців, вірогідніше за все, рівень виконання залишиться на тому ж рівні — передумов для зростання просто немає.

Хоча статус боржника у виконавчому провадженні повинен зумовлюватись певною системою гарантій його прав як сторони виконавчого провадження. Боржник у виконавчому провадженні не має бути «вигнанцем» суспільства, як іноді його хочуть представити. І не треба порівнювати виконавче провадження з кримінальним процесом, за яким відбувається фізичне переслідування боржника.

Насправді ж, закон має створювати в першу чергу економічні передумови для того, щоб «невиконання» рішень суду було невигідним для боржника. До речі, саме цієї мети ми з комітетом АПУ з конкурсного права намагались досягти у згаданому проекті.

У підсумку зазначу, що забезпечення ефективної та зрозумілої процедури виконання судових рішень має фундаментальне значення для економіки та безпеки держави. Це вже не перший рік намагаються донести до свідомості українських посадовців експерти Ради Європи, представники європейського бізнесу.

Оскільки нині Україна вже більше інтегрована в європейський простір, є надія, що розвиток системи примусового виконання рішень у нас відбуватиметься за допомогою та відповідно до загальноєвропейських стандартів.