Закон і Бізнес


Принижені чи некваліфіковані?

Нерівність в оплаті праці заперечує єдиний статус суддів


Суддівська винагорода не повинна залежати від візиту до Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

№27 (1481) 04.07—10.07.2020
Ігор ЗАВАЛЬНЮК, суддя-спікер Одеського окружного адміністративного суду
9284
9284

Підхід, за яким нарахування та виплата суддівської винагороди проводяться за різними формулами, залежно лише від факту проходження оцінювання, вочевидь є дискримінаційним. Проте у ВС існують протилежні позиції з цього приводу.


Мета та її реалізація

Прийняття законів «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2.06.2016 №1401-VIII і «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII стало основою інституційної реформи судової влади в Україні. Вони закріпили оновлені засади правового статусу суддів, у тому числі щодо порядку зайняття посад і підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідних судах.

Як було зазначено у пояснювальній записці до проекту закону №1401-VIII, внесені ним зміни необхідні передусім для утвердження незалежності судової влади, зокрема шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу. Метою цих заходів була практична реалізація принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

Ці зміни схвалила Венеціанська комісія у висновку від 30.06.2017 №JUD-UKR/298/2017 щодо закону №1402-VIII. В ньому зазначено, що процедура, передбачена у п.20 «Прикінцевих та перехідних положень» вказаного закону та пп.4 п.161 розд.ХV «Прикінцеві положення» Конституції (підтвердження відповідності суддів займаним посадам), має обмежену сферу та час застосування. З огляду на майже повну відсутність довіри до судової системи з боку суспільства вимога щодо проходження суддями процедури оцінювання, яка може призвести до їхнього звільнення, може бути зрозумілою та, мабуть, виправданою за виняткових обставин залежно від того, як проводитиметься процедура оцінювання.

У той же час унаслідок набрання чинності законом №1402-VIII з 1.01.2017 розмір винагороди судді першої інстанції стали обчислювати за двома різними формулами. При цьому порядок їх застосування залежав виключно від факту проходження кваліфоцінювання на відповідність займаній посаді.

Так, розмір посадового окладу судді до проходження кваліфоцінювання встановлювався на підставі п.23 розд.ХІІ закону №1402-VII (відповідно до положень закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2010 року), а після проходження — регулювався приписами п.24 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VII.

Отже, з 1 січня 2017 року у частини суддів першої інстанції, які пройшли оцінювання, розмір винагороди суттєво відрізнявся (в бік збільшення посадового окладу і встановлення нової надбавки залежно від населеного пункту, в якому розміщений суд) від винагороди тих, хто його не пройшов у силу обставин, що не залежали від їхньої волі.

Конституційна основа

Як відомо, ще з часів проголошення незалежності України судді мають єдиний правовий статус у державі. На користь цього свідчать також положення закону №1402-VII, згідно з ч.1 ст.3 якого суди утворюють єдину систему, що забезпечується єдиним статусом суддів. Також відповідно до ч.2 ст.52 закону №1402-VII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку обіймає суддя.

Таким чином, починаючи з 1.01.2017 держава не забезпечила єдиного правового статусу суддів країни, який, до речі, має конституційну основу.

Так, Конституційний Суд у рішенні від 4.12.2018 №11-р/2018 зазначив, що Конституція закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення незалежності, яка є невід’ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система не є їхнім особистим привілеєм, вона пов’язана із набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею) (абз.6 пп.3.2 п.3 рішення).

Отже, усі судді, які працюють у судах, що утворюють систему судоустрою України, мають єдиний статус. З одного боку, це означає єдність їхнього правового становища, зокрема однаковість гарантій незалежності, вимог, заборон, обмежень, а з іншого — функціонування системи цих гарантій на основі принципу єдності статусу, який передбачає рівність усіх суддів та не допускає будь-якої дискримінації стосовно них.

Крім того, КС звертав увагу на значимість єдності статусу для дотримання конституційних гарантій незалежності суддів. У пп.6.2 п.6 рішення від 3.06.2013 №3-рп/2013 вказано на порушення ч.1 ст.126 Конституції та зазначено, що законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів, які мають різне грошове утримання з підстав, не пов’язаних зі статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Адже таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елемента їхньої незалежності, свідчить про його формальний характер, не відповідає принципу єдиного статусу всіх суддів та порушує принцип рівності між ними.

Тест на дискримінацію

Для осмислення сутності принципу єдності статусу доцільно застосувати тест на дискримінацію. Тим більше що, зважаючи на закріплені в Конституції принципи верховенства права (ч.1 ст.8) та недопустимості дискримінації (ч.2 ст.24), можна стверджувати, що недискримінаційний підхід є засадою функціонування усієї правової системи України.

Тест на дискримінацію полягає у недопущенні поводження з особами у різний спосіб без об’єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об’єктивного та розумного обґрунтування, інакше кажучи, якщо вона не має легітимної мети або розумного співвідношення між застосованими засобами та метою, яка ставиться (пп.48,49 рішення Європейського суду з прав людини від 7.11.2013 у справі «Пічкур проти України»).

Тобто будь-які відмінності у питанні виплати винагороди мають бути пов’язані виключно зі статусом судді (наприклад, розмір винагороди суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій) і не можуть порушувати принципу єдності статусу, який означає однаковий підхід до встановлення рівня матеріального забезпечення, відмінності в якому повинні мати легітимну мету, а також бути необхідними та обґрунтованими з огляду на таку мету.

Разом з тим, визначаючи легітимну мету таких відмінностей, варто виходити із правової природи суддівської винагороди, яка не є привілеєм, а конституційною гарантією незалежності та має подвійний характер. З одного боку, таке грошове забезпечення встановлюється задля забезпечення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. З іншого — має бути належною відплатою судді за його складну та відповідальну роботу, яка пов’язана зі здійсненням правосуддя. Тому встановлення рівня суддівської винагороди має бути обумовлене єдиним статусом суддів. Про це свідчать і юридичні позиції КС щодо розуміння суддівської винагороди (утримання) як гарантії незалежності суддів, що викладені у рішеннях від 3.06.2013 №3-рп/2013, від 18.02.2020 №2-р/2020.

Міжнародні гарантії

Встановлені в міжнародних актах гарантії незалежності, у тому числі щодо матеріального забезпечення, однаковою мірою стосуються кожного судді. Це обумовлено здійсненням ними саме суддівської функції. А відмінності у наданні цих гарантій не повинні негативно впливати на здійснення суддею правосуддя і мають бути обґрунтованими. Такі висновки підтверджуються і міжнародними актами.

Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10.07.98 визначає, що рівень винагороди суддів за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судді і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Винагорода може бути різною: залежно від стажу роботи, характеру та важливості обов’язків, виконання яких покладено на суддів.

У рекомендаціях СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 застережено: оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.

Рішення про виділення бюджетних коштів судам повинні прийматися із суворим додержанням принципу незалежності (п.73 висновку №10 (2007) КМ РЄ щодо судової ради на службі суспільства).

Винагорода судді не повинна залежати від результатів його роботи (Загальна (Універсальна) хартія судді, ухвалена 17.11.99 Центральною радою Міжнародної асоціації суддів у Тайпеї (Тайвань).

У Монреальській універсальній декларації про незалежність правосуддя вказано, що строк перебування суддів на посаді, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантуються законом і не можуть скорочуватися.

Тобто будь-які відмінності в оплаті праці повноважного судді мають бути обумовлені необхідністю гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя, що є спільною ключовою діяльністю суддів у контексті єдності їхнього статусу. Такі відмінності мають бути обґрунтованими, тобто виправданими об’єктивними чинниками, які випливають зі статусу судді, зокрема стажем судді на посаді, характером, складністю виконуваних ним обов’язків та іншими складовими суддівської кар’єри.

Таким чином, неоднаковий підхід законодавця до визначення суддівської винагороди, який пов’язаний із проходженням кваліфоцінювання, не обумовлений необхідністю гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. При цьому визначення розміру суддівської винагороди не може бути поставлене у залежність від проходження такого оцінювання. Адже такі умови не пов’язані із належним здійсненням правосуддя, стажем роботи, характером, складністю виконуваних обов’язків, суддівською кар’єрою загалом.

Отже, проведення кваліфоцінювання на відповідність займаній посаді та єдиний статус суддів мають конституційну основу, на відміну від запроваджених законом №1402-VII різних формул нарахування суддівської винагороди. Так, у випадку встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи у разі відмови судді від такого оцінювання він підлягає звільненню з посади. При цьому оцінювання має на меті не встановлення кваліфікації судді, а підтвердження тієї, яка вже встановлена державою.

«Зразковий» захист гарантій

У той же час згідно з п.3 ст.161 розд.XV «Перехідні положення» Конституції судді, обрані безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до звільнення або до припинення повноважень з підстав, визначених Конституцією. Тобто на суддів, яких було призначено у передбаченому законом порядку, повинні поширюватися конституційні гарантії єдності статусу та незалежності, одним із елементів яких є належне суддівське утримання (винагорода). Інше не відповідало б базовому принципу поділу державної влади.

На користь цього висновку також свідчить рішення ВС від 16.06.2020 у зразковій справі №620/1116/20 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Згідно із правовим висновком у цій справі забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема винагороди та щомісячного довічного грошового утримання, розмір якого повністю залежить від винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

На переконання колегії ВС, різниця у правах суддів у відставці на перерахунок довічного грошового утримання залежно від проходження кваліфоцінювання під час перебування на посаді та (або) необхідності пропрацювати 3 роки після його проходження порушує статус суддів та гарантії їхньої незалежності (пп.53—56 рішення). Таким чином, ВС у цій справі став на захист незалежності суддів (суддів у відставці) та гарантій їхнього єдиного правового статусу.

До речі, законодавець визнав існування дискримінації в оплаті суддівської винагороди, яка мала місце з 1.01.2017, яку він усунув шляхом скасування з 1.01.2020 відповідних дискримінаційних норм закону №1402-VII.

При цьому законодавець виходив із того, що закріплене у пп.22 і 23 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII нерівне становище суддів, які виконують однакову роботу, в частині розміру отримуваної ними винагороди є неприпустимим. Адже суддя вважається компетентним, доброчесним і таким, що відповідає займаній посаді, доки інше не буде встановлено у визначеному законом порядку. Це також випливає із висновку Комітету Верховної Ради з питань правової політики щодо проекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (№1008).

«Тимчасово непрофесійні»

Втім, у зразковій справі №200/9195/19-а щодо розрахункової величини для нарахування суддівської винагороди ВС у рішенні від 11.03.2020 зайняв протилежну позицію. Він вирішив, що встановлені чинним на час існування спірних правовідносин законодавством відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди залежно від проходження кваліфоцінювання не можна вважати дискримінаційними. Адже ці відмінності «були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об’єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими».

Тим самим ВС погодився із відсутністю єдиного статусу суддів та обґрунтованістю запровадженого законодавцем поділу суддів на професійних та «тимчасово   непрофесійних», чим фактично легалізував розкол у суддівських лавах. До речі, ці «тимчасово непрофесійні судді» жодного дня не відсторонювалися від здійснення правосуддя, у повному обсязі виконували той самий обсяг роботи, що й інші. Крім того, вони приймали рішення іменем України, легітимність яких не поставлена державою під сумнів.

При цьому весь цей час, з 1.01.2017 до 1.01.2020, такі «тимчасово непрофесійні судді» перебували у невизначеному та фактично принизливому стані. Бо у ч.2 ст.23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.48 за участю члена ООН — України, передбачено, що кожна людина без будь-якої дискримінації має право на рівну оплату за рівну працю.

Отже, законодавець зробив свій крок до відновлення порушених прав професійних суддів, що полягає у забезпеченні суворого дотримання базового принципу єдності статусу та конституційних гарантій незалежності суддів. Слово за судовою владою!