Принципи — наше все

Топ-5 неписаних правил адміністративної юстиції

Реальність захисту — це якість судового рішення, помножена на його виконання. Про те, як від ефективності та правильності використання принципів залежить рішення Феміди, розповів суддя Касаційного адміністративного суду Володимир Кравчук.

Обов’язково навіть для суду

Під час онлайн-зустрічі, що була присвячена принципам адміністративного судочинства, він розказав про так звані неписані правила та те, як саме вони впливають на практику ВС. На перший погляд, питання принципів видається досить абстрактним і теоретичним, але це зовсім не так. Неюристи та й самі правники також не завжди звертають увагу на них, хоча від уміння правильно витлумачити та застосувати той чи інший принцип залежить законність і справедливість рішення.

Перший з них — принцип обов’язковості судових рішень — стосується не тільки суб’єктів владних повноважень, а й самого суду. Як наголосив В.Кравчук, при виборі й застосуванні норм права до спірних правовідносин суди повинні враховувати висновки, викладені в постановах Верховного Суду. Кодекс адміністративного судочинства говорить, що суди під час вирішення спірних правовідносин повинні враховувати думку ВС (ст.242).

У такому разі чи можемо ми ставити знак рівності між «ураховувати» та «обов’язково застосовувати»? Поки що це питання наукових роздумів. «Моя думка, що «враховувати» означає, що висновки ВС є обов’язковими для всіх судів, інакше не буде ніякої правової єдності», — зазначив В.Кравчук.

Так чи інакше, але в сьогоднішніх судових реаліях існує проблема ігнорування висновків ВС. Закономірним є питання про наслідки, але й тут остаточної відповіді, навіть доктринальної, ще немає.

«Різність» рішень

Практика єдина, а рішення різні. Якщо взяти дві тотожні справи, це ще не означає, що суд винесе однакові рішення. На результат впливає купа факторів, починаючи від кваліфікованості представника, якості самої позовної заяви та обґрунтованості позовних вимог і закінчуючи вагомістю доказів. Як не дивно, але й правосвідомість самого судді впливає так само, як і оцінка доказів. Саме від комбінації всіх вищеперелічених факторів і буде залежати так звана різність рішень.

Закономірно виникає запитання: чи не суперечить це принципу єдності судової практики? А от і ні, уважає суддя КАС, оскільки різні рішення — це іманентність практики, яка притаманна всім судовим системам. Єдність судової практики має на меті забезпечити однакове правотлумачення, іншими словами, дати шаблон, який потім знайде практичне застосування в подібних справах.

Один спір — одна справа

Не витрачати зайвих ресурсів — основоположна мета принципу процесуальної економії. Інструменти цього принципу доволі прості: призначення графіка судових засідань наперед, альтернативні форми повідомлень і дистанційна участь, послідовність.

За словами спікера, Велика палата ВС послідовно впроваджує принцип «один спір — одна справа». Його суть зводиться до того, що вимоги в позові повинні бути сформульовані таким чином, аби одним рішенням в одній справі можна було вирішити спір та привести рішення до виконання. Для реалізації цього принципу КАС отримав 2 інструменти — основну та похідну вимоги.

Простий для розуміння текст рішення відіграє значну роль у правосудді. Деяких рішень не виконують фактично через те, що вони написані так, що виконати їх неможливо. Рішення якісне, якщо воно може виконуватися без участі позивача або/та процесуального примусу.

Що воно таке — той пуризм?

Юридичний термін «пуризм» був сформульований в практиці Європейського суду з прав людини. Коли в юридичній термінології вживається термін «антипуризм», то мова йде про перевагу форми над змістом, тобто коли процедура превалює над суттю справи. Практика українських адміністративних судів черпала досвід вирішення спорів з елементами пуризму з рішення ЄСПЛ від 23.07.2009 у справі «Сутяжник проти Росії».

ВС часто стикається з питанням «чистоти юрисдикції». Таке трапляється, коли спір вирішено правильно, але не тим судом. Якщо з першої до останньої інстанції сторона заявляла про порушення юрисдикції, то, звичайно, це ключове правове питання й ніякий це не пуризм, а порушення принципу правової визначеності. Інша річ, коли сторона пройшла всі інстанції та має рішення, яке набрало законної сили, а у ВС з’ясовується, що мало місце порушення правил юрисдикції. Тому чи буде виправдним скасувати таке рішення й відправити справу на ще один виток «інстанційного пекла»? В.Кравчук переконаний, що ні.

«Такі питання поставали, і якщо вже були попередні рішення, то ми не закривали провадження та не повертали на новий розгляд, тому що не вбачали в цьому правової мети», — пояснив суддя.

Формальні формальності

ВС неодноразово у своїх рішеннях називав формалізм явищем позитивним і необхідним, а от надмірний формалізм, як і надмірну гнучкість, навпаки, уважає такими, що заважають справедливому розгляду справи. Категорія «надмірність» — оціночне поняття, це в кожному випадку повинне піддаватись аналізу, як у рішенні ЄСПЛ від 8.12.2016 у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (заява №24003\07).

Судовій практиці відомі випадки на перший погляд абсурдного формалізму, коли апеляційний суд повертав справу тільки через те, що судовий збір був недоплачений у розмірі 0,21 грн. На практиці трапляються формальні оказії, як-от неправильне скорочене найменування підприємства (постанова КАС від 23.04.2020 №804/3358/16) чи відсутність копії посадової інструкції особи, яка завірила довіреність (постанова КАС від 8.05 2020 №810\2791\17).

ВС говорить, що подібне зловживання формалізмом призводить до втрати суті спору та неефективного захисту. Отже, нівелюється головна ідея правосуддя.

Неналежне врядування

Торкнувся В.Кравчук також принципу належного врядування в контексті балансу гілок влади. Під час управлінської діяльності суб’єкт владних повноважень може припуститися помилки й порушувати права громадян. У такому разі він повинен самостійно розв’язування проблеми та компенсувати шкоду. Лише за такої ситуації ми можемо говорити про добросовісність управлінця.

На практиці ж такі порушення вирішують адміністративні суди. «Проблема не в тому, що суди не хочуть виконувати свою роботу, а в тому, що вони не повинні перебирати на себе управлінські функції. Управлінням займається виконавча влада, а створює правила, за якими це управління здійснюється, — законодавча влада», — зазначив суддя. У результаті маємо ситуацію, коли принцип належного врядування нівелюється, адже навіть після вирішення справи судом орган влади не береться усувати неточності, допущені в процесі його роботи.

Тож, як бачимо, практика ВС та ЄСПЛ стоїть на варті вихідних засад правосуддя та категорій «справедливість», «ефективність» та «якість», для того щоб серед питань процесу не втратити суть справи та не загубити головне благо, по захист якого звернулася людина.