Без вироку винна

Відсторонення від посади — не привід не платити судді зарплату

Чи необхідно компенсувати заробітну плату судді, якого обґрунтовано відсторонили від посади у зв’язку з підозрою в скоєнні злочинів, але кримінальне провадження було закрите через закінчення строків притягнення до відповідальності?

Відповідь на це запитання шукав Європейський суд з прав людини, вивчаючи справу «Anželika Šimaitienė v. Lithuania».

Президент країни відсторонив Анжеліку Шимайтіене від займаної нею посади судді й дозволив притягнути її до кримінальної відповідальності у зв’язку з обвинуваченнями в зловживанні службовим становищем і підробленні документів.

Місцевий суд виправдав жінку, але апеляційна інстанція визнала таке рішення незаконним, постановивши, що А.Шимайтіене «дискредитувала звання судді та повноваження судової влади, прийняла незаконне та необґрунтоване рішення» й таким чином «завдала державі серйозної шкоди». Утім, справу закрили через сплив строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Суддя оскаржила це рішення на підставі порушення принципу презумпції невинуватості, і Верховний суд, погодившись із аргументами, його скасував. Найвища інстанція зауважила, що при закритті провадження через сплив строку для притягнення до кримінальної відповідальності питання про вину особи не вирішувалося. Разом з тим ВС уважав, що припинення кримінального переслідування через законодавчі обмеження строків давності саме по собі не означало, що особу реабілітовано й це не може прирівнюватися до виправдання.

Паралельно з кримінальним провадженням розглядалася дисциплінарна справа. Орган професійного самоврядування дійшов висновку про дискредитацію звання судді та рекомендував президентові звільнити А.Шимайтіене, що й було зроблено.

Після завершення кримінального провадження жінка звернулася до суду, де працювала, по невиплачену зарплату за період відсторонення, а також почала оскаржувати всі рішення, що стали підставою для її звільнення.

Проте суд не знайшов процедурних порушень (закриття кримінального провадження через сплив строків притягнення до відповідальності не означає, що особа була реабілітована), що підтвердила апеляційна інстанція. ВС Литви відмовився переглядати це питання.

Жінка ініціювала цивільне провадження щодо збитків, яких зазнала через втрату заробітної плати за період відсторонення від посади. Серед іншого, вона зазначала, що, поки була відсторонена, їй не виплачували заробітної плати, також не робили відрахувань на соціальні й пенсійні внески. Як наслідок, вона не могла користуватися державними послугами охорони здоров’я. Проте й тут її спіткала невдача.

Тоді А.Шимайтіене звернулась у Страсбург. Посилаючись на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона, зокрема, скаржилася, що держава відмовилася відшкодувати їй невиплачену заробітну плату за час відсторонення від посади суді.

ЄСПЛ виходив з того, що відмова органів влади це зробити являла собою «контроль за користуванням» майном у розумінні §2 ст.1 Першого протоколу. Таким чином, відбулося втручання в право на мирне володіння майном. І саме в такому контексті суд у Страсбурзі дослідив обставини справи та дійшов висновку про порушення конвенції.

У вигляді компенсації Суд призначив заявниці майже €95 тис. матеріальної шкоди — стільки, скільки вона втратила за понад 5 років відсторонення від роботи. До цього додано €6500 як моральну шкоду та €5000 на покриття судових витрат.