Закон і Бізнес


COVID усе спише?

Під приводом додержання строків суддя наразив на небезпеку життя сторін


26.06.2020 15:13
ОЛЕГ ТЕРНІВЕЦЬКИЙ
6410

У час, коли в карантин суди зупиняють роботу, а процесуальні строки переносяться законом на невизначений термін, очевидно існують «надважливі» справи, в яких окремі судді заради оперативності готові наражати сторони на небезпеку та нехтувати їхніми процесуальними правами.


Строки важливіші за життя?

Йдеться про господарські спори, де фінансовий інтерес учасників іноді перемагає здоровий глузд та професійну етику.

Судячи з матеріалів скарги на суддю Господарського суду м.Києва Анатолія Івченка до Вищої ради правосуддя, що є в розпорядженні редакції «Закон і Бізнес», на початку карантину, 24 квітня, у розпал безпрецедентних обмежувальних заходів, уведених в Україні через велику кількість хворих на SARS-CoV-2, суддя відкриває провадження у справі №910/4658/20 про банкрутство столичного ринку сільськогосподарської продукції. Відповідна ухвала виноситься у першому ж засіданні, без участі представника підприємства, хоча були достатні підстави для відкладення розгляду.

Адвокат ринку, зважаючи на складну епідемічну ситуацію, напередодні подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивувавши це двома факторами. По-перше, небезпекою для життя та здоров'я учасників справи, неможливістю прибути у засідання. По-друге, було об'єктивною неможливо підготувати відзив до визначеної дати судового засідання, адже процес збирання інформації та доказів було суттєво ускладнено. Нагадаємо, що на той час було припинено прийом відвідувачів в установах та організаціях, припинено рух транспорту, зупинена робота великої кількості суб'єктів господарювання.

Відомо, що законом від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» «Прикінцеві положення» ГПК було доповнено нормою, за якою під час дії карантину, встановленого Кабміном з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби процесуальні строки продовжуються на строк дії карантину. А строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину.

Крім цього, ч. 2. ст. 35 Кодексу з процедур банкрутства встановлює, що підготовче засідання суду має бути проведене не пізніше 14 днів з дня постановлення ухвали про прийняття заяви про відкриття провадження у справі, а за наявності поважних причин — не пізніше 20 днів.

Ухвалу про прийняття заяви про відкриття провадження у справі  суддею було винесено 10 квітня, тож підготовче засідання, зважаючи на наслідки епідемії SARS-CoV-2,  мало відбутись не пізніше останнього дня місяця.

Тобто, навіть якщо не враховувати зупинення всіх процесуальних строків на час дії карантину, у судді А.Івченка були як процесуальні підстави, так і процесуальна можливість відкласти розгляд справи щонайменше до 30.04.2020,  аби дати можливість боржнику підготувати та подати відзив і забезпечити участь свого представника у судовому засіданні. Але служитель Феміди все ж вирішив наразити учасників на небезпеку (крім іншого, в цей час одна із суддів ГСК проходила лікування SARS-CoV-2) та зібрав 24 квітня шість учасників у тісному залі судових засідань.

Том за годину

Ще одним нюансом надоперативного правосуддя є долучення та опрацювання суддею доказів та письмових пояснень, наданих представником ініціюючих кредиторів під час засідання 24 квітня.

Ці документи, загальний обсяг яких міг би скласти окремий том (близько 250 сторінок), були не лише долучені до матеріалів справи, але й покладені суддею в основу його ухвали. Чи може суддя фізично за годину повноцінно розглянути заяви, вислухати сторони та дослідити надані у судовому засіданні докази такого обсягу – питання риторичне.

Окреме питання, чому докази, подані в порушення вимог ст. 34 КзПБ та ст. 80 ГПК, взагалі були взяті до уваги. Ініціюючі кредитори не подали їх разом із заявами про порушення справи про банкрутство, не обґрунтували неможливість подання таких доказів разом із відповідними заявами, а питання щодо визнання поважними причин подання доказів із пропуском строку взагалі суддею не досліджувалось. А за даними «Укрпошти» ініціюючий кредитор направив боржнику додаткові докази (що лягли в основу ухвали) за 29 хвилин до судового засідання! Тож дослідивши їх без участі представника ринку, суддя позбавив боржника можливості висловити свою позицію щодо вказаних доказів, чим порушив принципи змагальності та рівності учасників судового процесу, а саме права однієї із сторін:

брати участь у судових засіданнях;

брати участь у дослідженні доказів;

ставити запитання іншим учасникам справи;

надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

подати відзив.

Виправлення описки через процесуальну кастрацію

Мали місце у цій справі й інші цікаві, але не зрозумілі дії судді. Юристам добре відома ситуація, коли процесуальний опонент, зловживаючи правами подає кілька однакових позовів, намагається обійти систему автоматичного розподілу справ та таким чином обрати зручного суддю. Схоже, що ця «технологія» застосовувалася і в цій справі. На це, власне і звернув увагу інший суддя ГСК.

Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 38 КзПБ та ст.174 ГПК, він повернув кредитору одну із його заяв. Ухвала була мотивована наступним чином: «Як вбачається з комп’ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», товариством … подано кілька однакових заяв про банкрутство…, які були розподілені між суддями Івченком А.М. справа № 910/4658/20, Омельченком Л.В. справа №910/4721/20 та Паськом М. В. справа № 910/4721/20».

Як видно, у цій ухвалі було допущено описку, а саме вказані два однакових номера справи. І суддя А.Івченко власною ухвалою від 28 квітня вирішив підкорегувати рішення колеги.

Але як було виправлено описку, зміною в мотивувальній частині номеру справи? Ні – шляхом виключення усього абзацу!

Відповідно до ч. 1 ст. 243 ГПК суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Описка в розумінні ст. 243 ГПК - це випадкова помилка в рішенні, допущена при його викладенні. І вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номеру і дати документа, найменування сторін, прізвища, імені, по батькові особи тощо), або мають технічний характер (тобто виникли при виготовленні тексту рішення).

Але ж суддя у даному випадку не просто виправив технічний недолік в ухвалі колеги, а виключив з тексту рішення фактичну обставину, яку інший суддя встановив під час розгляду справи.

Бо наведена обставина, була підставою для висновку про порушення норм процесуального права і повернення позовної заяви і доданих до неї документів в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 38 КзПБ.

Внаслідок такої «процесуальної кастрації» ухвали фактично було спотворено її зміст, в результаті чого стало не зрозуміло, з яких підстав судом першої інстанції заяву було повернуто ініціатору.

Апеляція по горизонталі

Виправивши у такий спосіб описку в рішенні колеги, суддя крім іншого фактично втрутився у процес здійснення правосуддя іншим суддею. У зв’язку із цим доречно також згадати елементи принципу правової визначеності.

Зміст принципу, виходячи з аналізу рекомендацій Кабінету міністрів Ради Європи, постанов Європейського суду з прав людини (зокрема, у справі «Вовк проти України»), включає в себе наступні положення:

1) жодна зі сторін не може вимагати перегляду остаточного і що вступило в законну силу рішення тільки в цілях проведення повторного слухання та отримання нової постанови;

2) повноваження вищого суду щодо перегляду справи повинно здійснюватися з метою виправлення судових помилок, неправильного відправлення правосуддя, а не перегляду по суті;

3) перегляд не може вважатися прихованою формою оскарження;

4) одна лише наявність двох точок зору з одного питання не може бути підставою для перегляду;

5) відступу від цього принципу виправдані, тільки коли є обов'язковими в силу істотного і непереборного характеру.

І схоже, що ухвала судді А.Івченка вищевказаним положенням принципу правової визначеності не відповідає. Виправивши описку, він здійснив приховане оскарження ухвали іншого судді, перебравши на себе роль апеляційної інстанції, бо за результатами такого перегляду, як зазначалося раніше, була змінена суть ухвали.

Насправді ніхто окрім судді, що виносив первинну ухвалу, не міг знати та встановити:

чи було включення відповідного абзацу до ухвали несвідомою механічною помилкою;

чи це було свідоме викладення суддею встановленої ним під час судового розгляду обставини.

Розмежування між цими двома ситуаціями залежить виключно від психологічного ставлення самого судді до вказаної обставини, тобто від його власної точки зору на вказане питання.

А отже суддя А.Івченко не мав права змінювати зміст ухвали іншого судді, виходячи лише з власної точки зору, чим ймовірно порушив правила щодо складу суду та втрутився у процес здійснення правосуддя іншим суддею.

***

Про що свідчить дещо дивне ставлення судді А.Івченка до сторін та «опіка» над рішеннями колег – найближчим часом має розібратися Вища рада правосуддя. До неї адвокати боржника звернулися зі скаргою, навівши й інші відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який може стати підставою для його дисциплінарної відповідальності.

Закон і Бізнес