Суперечлива конструкція

Юридична невизначеність може полягати не тільки у неоковирному формулюванні норми, а й у розмитості порядку набуття чи втрати чинності законодавчими положеннями. Тож парламенту варто більш ретельно «вчити матчастину», зокрема принцип правовладдя.

Рішення другого сенату Конституційного Суду від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 справляє враження своєрідної лекції із цього питання. А суть зводиться до непрогнозованого застосування п.5 розд.ІІІ «Прикінцеві положення» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015 №213–VIII.

КС констатував, що застосована у цьому пункті конструкція є дуже суперечливою та неоднозначною. Адже законодавець пов’язав скасування норм щодо пенсійного забезпечення певних категорій осіб, визначених спеціальними актами, із тим, чи встигне парламент ухвалити до 1.06.2015 інший закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах.

Тож КС зауважив, що «недотримання законодавцем принципу юридичної визначеності як складового елемента принципу верховенства права спричинило неоднакове застосування оспорюваного припису судами адміністративної юрисдикції». Відповідно, визнав таке положення неконституційним і таким, що втратило чинність.

Щоправда, за цей час парламент уже встиг внести зміни до актів, згаданих у законі №213-VIII. Тож цінність рішення полягає хіба що у можливості судді-доповідача висловити свої оцінки судовій реформі 2016 року. Проте для автора конституційної скарги воно не матиме жодного позитивного значення.