Закон і Бізнес


Член Комітету ВР з питань правової політики Роман Бабій:

«Суддя, який пройшов оцінювання, може бути призначений на посаду, не очікуючи відновлення роботи ВККС»


Роман Бабій: «Суддя, який пройшов оцінювання, може бути призначений на посаду, не очікуючи відновлення роботи ВККС»

№25 (1479) 20.06—26.06.2020
ІВАН СЛОБОДЯН
6412

За відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів в Україні шукають альтернативні шляхи втамування кадрового голоду Феміди. Так, недавно гарант Конституції підписав зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів у порядку тимчасового переведення до іншого суду (на базі проекту №2823). «ЗіБ» поцікавився в автора цієї ініціативи — члена Комітету ВР з питань правової політики Романа БАБІЯ, чого суддям варто очікувати найближчим часом.


«Після припинення повноважень ВККС втрачено будь-яку можливість урівноважувати навантаження в окремих судах»

— Романе В’ячеславовичу, ні для кого не є таємницею, що судова система перебуває у кадровій кризі. Що вирішить удвічі збільшений строк відрядження суддів до іншого суду, запропонований проектом?

— Не просто кризу, а кризу, що є найбільшою за всю історію незалежної України! Такого не повинно бути: у корпусі суддів місцевих та апеляційних судів із 7039 посад вакантними є 2044. Тобто відсутня майже третина від необхідної кількості суддів. Уявіть, у 8 установах взагалі відсутні судді, які можуть здійснювати правосуддя, а у 87 здійснює правосуддя лише один суддя.

У попередні роки цю ситуацію хоч і несуттєво, однак вдавалося компенсувати за рахунок відрядження суддів. Проте після припинення повноважень ВККС та рішення Конституційного Суду щодо закону від 16.10.2019 №193-ІХ втрачено будь-яку можливість врівноважувати навантаження в окремих судах. Адже, за чинною редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів», ВРП приймає рішення про відрядження судді на підставі подання ВККС, а оголошені конкурси на переведення та на зайняття вакантних посад суддів скасовані.

Така ситуація вимагала негайного реагування, тому було вирішено надати ВРП на законодавчому рівні повноваження продовжити ще на один рік строк відрядження судді на підставі звернення голови суду, до якого суддя відряджений, тобто без подання ВККС. Також ВРП матиме змогу відряджати суддів без подання ВККС до початку роботи нового складу цього органу. У такий спосіб ми фактично упереджуємо дестабілізацію у здійсненні судочинства та надаємо ВРП та ВККС час для владнання кадрової кризи у судовій системі.

Але відрядження — не єдиний запропонований інструмент. Ми також передбачили, наприклад, можливість повернення у судову систему суддів у відставці.

— Охочих повернутись із заслуженого відпочинку буде не так багато. Хто схоче втрачати право на відставку із гідним довічним грошовим утриманням?

— Не думаю, що судді вважатимуть, що, повернувшись до роботи, втратять можливість повернутись у відставку із тим самим розміром довічного грошового утримання, який було їм визначено, оскільки неможливо втратити право, яке вже реалізоване. Крім того, розмір грошового утримання визначається залежно від стажу роботи на посаді судді, який жодним чином не може зменшитись після повернення із відставки, а навпаки, буде лише збільшуватись.

Тому, за моїм переконанням, припущення, що судді саме з мотивів утрати довічного грошового утримання у визначеному розмірі не бажатимуть повертатись до роботи, є надуманим.

«Процедура оцінювання для суддів-«п’ятирічок» може відбуватися виключно у складі колегій ВККС»

— І все ж основною проблемою залишається відсутність працюючої ВККС. Якщо не вдається визначитися з її складом, то, може, взагалі обійтися без цього органу? Вага повноважень, за новим законом, зміщується у бік Вищої ради правосуддя, чи не так?

— Дійсно, «Прикінцевими та перехідними положеннями» ми визначили повноваження ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалювати без рекомендації чи подання останньої рішення про внесення Президенту подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який його було призначено. Щоправда, за умови, якщо колегією ВККС суддю було визнано таким, що відповідає займаній посаді. Фактично процедура оцінювання для суддів-«п’ятирічок» може відбуватися виключно у складі колегій ВККС.

Водночас така норма щодо суб’єктного складу була і раніше передбачена законом, і останні зміни залишили саме цей порядок оцінювання таких суддів. Нагадаю: відповідно до п.161 «Перехідних положень» Конституції відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано суддею безстроково до набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Відповідно до п.20 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано безстроково до набрання чинності змінами до Конституції щодо правосуддя, оцінюється колегіями ВККС у порядку, передбаченому цим законом.

І, якщо уважно читати профільний закон, убачається, що всі норми, які регулюють порядок проведення оцінювання, стосуються не оцінювання відповідності судді займаній посаді, а кваліфікаційного оцінювання здатності судді чи кандидата на посаду здійснювати правосуддя у відповідній установі. Тобто це оцінювання застосовується у випадку проведення конкурсу на зайняття вакантної посади у відповідному суді (у разі призначення та переведення судді) та у випадку накладення дисциплінарного стягнення.

Водночас єдина норма, яка регулює передбачену Конституцією процедуру оцінювання відповідності судді займаній посаді, тобто саме той вид оцінювання, який стосується суддів-«п’ятирічок», — це п.20 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів». І за своїм характером вона є відсилочною до тих норм цього ж закону, які визначають порядок оцінювання здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Однак є єдине обмеження — суб’єктний склад комісії. Таке оцінювання суддів-«п’ятирічок» проводиться виключно колегіями ВККС. Норма є імперативною!

— На що це впливає?

— Насамперед на те, що при такому оцінюванні не можуть застосовуватися норми, які передбачають будь-які дії комісії в іншому суб’єктному складі — у складі палат або ж у пленарному складі.

«Лише колегія ВККС наділена повноваженнями визнати суддю таким, що відповідає займаній посаді»

— Як тоді бути зі ст.88 закону «Про судоустрій і статус суддів», що передбачає обов’язкове проведення пленарного засідання ВККС для прийняття рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя у випадку наявності негативного висновку громадської ради доброчесності?

— Тут треба розуміти, що в процедурі оцінювання відповідності не приймається рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя… Приймається рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Тому такий порядок не може застосовуватися до суддів-«п’ятирічок», які проходять процедуру оцінювання відповідності.

Водночас мені відомо, що було подано законопроект №3534, яким пропонується надати повноваження також і ВККС у пленарному складі брати участь у процедурі оцінювання судді на відповідність займаній посаді. До речі, у пояснювальній записці до нього ґрунтовно та з посиланням на норми законодавства пояснена виключність повноважень колегії ВККС у такій процедурі.

І до прийняття такого законопроекту лише колегія комісії наділена повноваженнями визнати суддю таким, що відповідає займаній посаді. Проте пленарний склад ВККС не уповноважений на перегляд такого рішення в силу положень закону «Про судоустрій і статус суддів».

— Як повинна діяти ВРП, якщо у рішенні колегії ВККС про відповідність судді займаній посаді йдеться про передання вирішення питання про затвердження такого рішення на пленарне засідання?

— Мені відомо, що колегії ВККС прийняли багато рішень про відповідність судді займаній посаді, проте такі рішення набирають чинності лише після того, як будуть підтримані ВККС у пленарному складі. Однак це питання правозастосування, а не законотворення. На мою думку, такі рішення колегій набрали чинності з дати їх прийняття, а пункт про набрання ними чинності після їх перегляду у пленарному складі не створює жодних правових наслідків, оскільки наділяє ВККС повноваженнями, які не передбачені законом.

Отже, суддя, який пройшов оцінювання (на відповідність займаній посаді. — Прим. ред.) та щодо якого наявне відповідне рішення ВККС у складі колегії, може далі звертатись і до ВРП навіть за відсутності повноважного складу ВККС (та відсутності рекомендації) для розгляду питання про внесення Президенту подання про його призначення на посаду судді. ВРП у свою чергу повинна витребувати у ВККС (секретаріату) рішення про відповідність судді займаній посаді, прийняте у складі колегії, та інші матеріали, наявні у суддівському досьє, які необхідні Раді для реалізації своїх повноважень. Тобто суддя, який пройшов оцінювання, може бути призначений на посаду, не очікуючи відновлення роботи ВККС.

Вважаю, що можливий порядок і самостійного ініціювання ВРП розгляду такого питання без попереднього подання суддею заяви. Це вже питання, які можуть бути регламентовані внутрішніми актами Ради.

«Перехід до електронного листування між судом та учасниками справи є неминучим»

— Користуючись нагодою, хочемо запитати про ініціативу, що обговорюється останнім часом серед юристів, — передбачити у процесуальному законодавстві направлення судових повісток (інших процесуальних документів) учасникам справи на електронну адресу. Як ви ставитеся до цього?

— Думаю, це чудова ідея з будь-якого погляду. Адже це спростить та пришвидшить повідомлення учасників про розгляд справи, зменшить обсяг роботи у працівників апарату суду, скоротить витрати на пересилання поштової кореспонденції і на папір. Більше того, ця ідея і шляхи її реалізації вже активно обговорюються, і я переконаний, що внесення відповідного законопроекту — справа найближчого часу.

Підштовхує до швидкого вирішення цього питання і те, що у судах катастрофічна ситуація з нестачею коштів на надсилання кореспонденції учасникам процесів.

Для цього необхідно передбачити обов’язкову наявність в учасника справи офіційної електронної адреси. Це можливо шляхом визначення однією із вимог до державної реєстрації створення юридичної особи чи набуття статусу підприємця фізичною особою наявності електронної адреси.

При цьому є ліберальний підхід — коли особа при реєстрації на власний розсуд визначає свою електронну адресу, а є більш зарегульований — коли їй автоматично визначається електронна адреса і особа матиме до неї вільний доступ.

Але незалежно від обраного підходу обов’язковість електронної адреси забезпечить можливість вручення судової кореспонденції електронною поштою. А перехід до електронного листування між судом та учасниками справи є неминучим з огляду на диджиталізацію повсякденного життя та судового процесу. Зокрема, враховуючи необхідність оптимізації видатків з державного бюджету та доцільність швидкого переходу на електронну систему судочинства, яка вкотре підтвердилася під час пандемії.

«Декому завдяки наявності ст.375 КК було зручніше тримати суддів у «підвішеному стані»

— Недавно КС нарешті скасував ст.375 КК, яку правоохоронні органи останніми роками використовували для тиску на суддів, що, до речі, прямо вказано у самому рішенні. Як ви ставитеся до цього вердикту?

— Навіть і до цього рішення КС питання конституційності ст.375 КК було дискусійним. Це підтверджується тим, що судді КС не були одностайними при його вирішенні. Але ми маємо виконувати це рішення незалежно від того, погоджуємося з ним чи ні, та незалежно від його мотивування.

Наскільки мені відомо, часто порушення кримінальних проваджень за цією статтею правоохоронні органи намагалися використовувати для тиску та впливу на суддів. Наскільки такий вплив був успішний — відкрите питання.

Питання конституційності було спровоковано неоднаковим розумінням диспозиції цієї статті. Інколи широке трактування поняття «неправосудне судове рішення» застосовувалося виключно з метою отримати важіль впливу на суддю. Однією з причин є нечітке законодавче регулювання цієї дефініції. Тобто декому завдяки наявності ст.375 КК було зручніше тримати суддів у «підвішеному стані». Тому висновок КС щодо невідповідності цієї норми вимогам юридичної визначеності, ясності, недвозначності та передбачуваності, на моє переконання, є обґрунтованим.

— Проте Суд чомусь вирішив ще на півроку відстрочити втрату чинності цією статтею. Чи бачите ви практичний сенс у цьому? Адже фактично КС і визнав, і дозволив продовжувати посягання на незалежність суддів.

— Я не розумію практичного сенсу такого відтермінування. При цьому, як на мене, у рішенні КС взагалі не обґрунтовано необхідності «відстрочення неконституційності» ст.375 КК. Вказівка на те, що ВР має привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією та цим рішенням, не є таким обґрунтуванням.

Звісно, парламент має вирішити це питання незалежно від вказівки КС. Так має відбуватися і відбувалося із багатьма нормами, які були визнані неконституційними.

До того ж дуже сумніваюсь, що хтось із правоохоронних органів чи судів стане у цей шестимісячний строк застосовувати неконституційну норму. У той же час наступні 6 місяців «гачок для суддів» у вигляді ст.375 КК буде існувати. Для кого і для чого це зроблено — можна тільки гадати.

Бентежить те, що підхід під назвою «відстрочення неконституційності норми» може стати системним у діяльності КС. Таке відстрочення можна зробити на рік, на два, і цей строк може бути використаний суб’єктами правовідносин (мова не тільки про ВР, а про всіх юридичних і фізичних осіб) для завершення якихось вигідних їм процесів з використанням неконституційної норми.