Закон і Бізнес


Верховне прозріння

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо застосовувати люстраційні заборони


№25 (1479) 20.06—26.06.2020
Олена ДОВІДНА
1742

Після того як уже й у Страсбурзі визнали люстрацію по-українськи такою, що порушує конвенційні гарантії, своє слово сказав Верховний Суд. Щоправда, наразі це лише думка однієї із палат Касаційного адміністративного суду.


Суто політичне покарання…

У справі №817/3431/14 оскаржувався наказ Державної фіскальної служби про звільнення з посади на підставі положень закону «Про очищення влади». Суди попередніх інстанцій були змушені послуговуватися буквальним тлумаченням критеріїв, визначених у ст.3 цього закону. Тобто перебування на певній посаді понад рік у період президентства Віктора Януковича.

ВС погодився, що на посади, які позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія цього закону. Але зауважив, що для правильного вирішення спору необхідно дати відповідь на запитання, чи достатньо самого факту перебування особи на вказаних посадах протягом певного строку для застосування заборон, визначених у ч.3 ст.1 закону.

З одного боку, як констатує палата, встановлення люстраційних заборон не пов’язано з тим, чи сприяла особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) «узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини». Тобто не враховується жодна індивідуальна дія чи зв’язок особи з будь-якими антидемократичними подіями.

А також не обумовлюється доведенням факту самої узурпації влади чи підриву основ. Бо, наприклад, судді КС, яких звинувачували у сприянні узурпації, спокійно допрацювали свою каденцію.

У КАС визнають, що складність правових питань, які постали перед судами у цій справі, потребує висновків Конституційного Суду, зокрема в частині суперечності норм закону «Про очищення влади» приписам ст.61 Конституції щодо індивідуалізації юридичної відповідальності. Проте, як відомо, на вул.Жилянській ніяк не наважаться визнати очевидне, побоюючись негативної реакції певної частини суспільства.

Тому судам доводиться послуговуватися правовою позицією Великої палати ВС, висловленою у справі №800/186/17. У ній судді ВП ВС вирішили, що люстрація за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Тож люстраційні заходи мають суто політичний характер. А мета їх застосування — відновлення довіри до органів державної влади, а не притягнення до відповідальності посадових осіб.

Ці позиції, на думку палати КАС, застосовні і в цій справі.

Підказки з-за кордону

Втім, тепер Суду доводиться зважати і на міжнародну оцінку української люстрації. Адже Венеціанська комісія у проміжному (пп.64, 82, 104) та остаточному (п.18) висновках №788/2014 щодо закону «Про очищення влади» наголосила на необхідності доведеності провини кожної особи, яку піддають люстраційним процедурам, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Крім цього, Парламентська асамблея Ради Європи у резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади.

Водночас 17.10.2019 Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України», яке стосувалося звільнення 5-х державних службовців на підставі приписів люстраційного закону. І у Страсбурзі визнали, що мало місце втручання в їхнє право на повагу до приватного життя. Адже застосовані заборони мали дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та зашкодили їхній соціальній і професійній репутації, а також значною мірою вплинули на них. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (п.209 рішення).

ЄСПЛ вказав, що застосування люстраційних заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили якісь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі закону лише тому, що обіймали певні посади державної служби, коли В.Янукович був Президентом (п.294).

Суд підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів. Тоді як у ст.1 закону «Про очищення влади» серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями закону та фактично оприлюдненими ним правилами (пп.72, 297).

ЄСПЛ вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватися до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (пп.299—300).

ВС зазначив, що аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого в ньому порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо всіх заявників дає змогу дійти висновку, що застосований законодавчий механізм люстрації «суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна повинна, оскільки взяла на себе міжнародні зобов’язання, ратифікувавши конвенцію».

Непропорційне втручання

Далі палата КАС констатувала, що у справі №817/3431/14 до позивача, який обіймав посаду, аналогічну посаді одного із заявників у справі «Полях та інші проти України», був застосований найсуворіший захід очищення влади. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення ст.8 конвенції, тлумачення якої надано ЄСПЛ. А, за його висновками, сам закон «Про очищення влади», написаний із порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень конвенції.

З огляду на це КАС зазначив, що без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної. Бо саме індивідуальний підхід задекларовано у принципах закону «Про очищення влади».

Відповідно, без встановлення зв’язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети цього закону. Отже, неможливо й дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства з одного боку та повагою до прав позивача — з другого.

Так само у постанові КАС констатується, що довідка про результати перевірки відомостей стосовно позивача не містить даних про наявність фактів протиправної поведінки. А наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів про його звільнення не містить обґрунтування, що він міг становити будь-яку загрозу для «нового демократичного режиму».

До речі, твердження про демократичність режиму, що прийшов на зміну попередньому, також є оціночним і непідтвердженим фактом, який навряд чи варто було б вміщувати в судове рішення. Особливо якщо згадати передвиборчі виступи нинішнього глави держави Володимира Зеленського та оцінку виборців, які чомусь не підтримали такої «нової демократії».

Втім, КАС визнав, що застосовані люстраційні обмеження є непропорційними, невиправданими та зайвими у демократичному суспільстві та становлять непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням ст.8 конвенції.

Що ж, хоч і запізніле, але прозріння. Залишилося зачекати, доки аналогічне осяяння зійде і на КС…