Закон і Бізнес


На милість слідства

Чи має право потерпілий вимагати дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів?


№25 (1479) 20.06—26.06.2020
Євген ПЕЛІХОС, керуючий адвокат Адвокатського бюро «Євгена Пеліхоса»
3090
3090

Проблема визначення та застосування на практиці повноважень учасників кримінального провадження стає дуже гострою, коли хтось із них намагається захистити та поновити свої права. Особливо у випадку, коли реалізувати їх намагається потерпілий.


Ні дозволу, ні заборони

Актуальності цій темі надала доволі несподівана позиція Касаційного кримінального суду, викладена в постанові від 2.04.2020 у справі №161/19398/17. Зокрема, у ній зазначено, що норми Кримінального процесуального кодексу не передбачають постановлення слідчим суддею ухвали про надання (забезпечення) потерпілому дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів. Отже, у ККС дійшли висновку, що потерпілий не має права звертатися до слідчого судді з таким клопотанням, оскільки під час досудового розслідування не є стороною кримінального провадження.

Відповідно, у касаційній інстанції зауважили, що слідчий суддя не має права давати такий дозвіл. Й оскільки можливості постановлення слідчим суддею ухвали про надання (забезпечення) потерпілому дозволу на тимчасовий доступ до документів не передбачено в КПК, то «немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали».

Для адвокатів-практиків цілком зрозуміло, що рішення Верховного Суду, ухвалене за наслідками касаційного перегляду ухвали апеляційного суду, не утворює обов’язкового до застосування прецеденту. Утім, у будь-якому випадку подібні рішення задають так звані тренди для слідчих суддів та наділяють їх «моральним правом» і надалі звужувати права учасників процесу, зокрема й потерпілого.

Цікаво, що медійного розголосу та суспільного резонансу надають лише рішенням, ухваленим на користь людини. Натомість, коли йдеться про ухвалення слідчими суддями рішень, які не влаштовують представників сторони обвинувачення, чи коли суди постановляють не передбачені КПК рішення, суспільного розголосу — аніякого.

Проте в цьому випадку правова позиція ВС є дещо спірною, і ось чому.

Право без жодних обмежень

Потерпілий — це учасник кримінального процесу, наділений певними правами. Для правильного розуміння статусу та завдань, які стоять перед потерпілим, нагадаємо, що в Україні існує величезна проблема з розслідуванням кримінальних проваджень, де відсутній так званий інтерес держави. Іншими словами, ні для кого не є таємницею, що правоохоронні органи віддають пріоритет розслідуванню лише тих справ, щодо яких є чітке завдання керівництва.

У той же час справи, ініційовані громадянами, у більшості випадків не зрушують з мертвої точки, допоки сам потерпілий або його адвокат не починає робити всі передбачені в чинному законодавстві заходи для досягнення мети кримінального провадження. Одним з украй ефективних заходів для з’ясування фактичних обставин справи є отримання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів.

У ст.160 КПК зазначено, що сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження з клопотанням про тимчасовий доступ до речей та документів.

У той же час згідно з п.19 ч.1 ст.3 КПК сторонами кримінального провадження є:

• з боку обвинувачення — слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим кодексом;

• з боку захисту — підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Таким чином, у КПК прямо передбачено, що потерпілий є стороною кримінального провадження за будь-якою статтею Кримінального кодексу. Це положення жодного іншого тлумачення не передбачає.

Отже, потерпілий та його представник повинні без обмежень користуватися правом на отримання тимчасового доступу задля збору відомостей, які за певних обставин установи та організації не надають на адвокатський запит. Те саме стосується й проведення обшуку, допитів за участю потерпілого та/або його представника.

Хто може оскаржити право на доступ?

Згідно з п.10 ч.1 ст.309 КПК правом оскарження ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей та документів наділені тільки фізична особа — підприємець чи юридична особа. І лише в тому випадку, якщо тимчасовим доступом до речей та документів дозволено вилучення речей та документів, які посвідчують право на провадження підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа — підприємець чи юрособа позбавляються можливості вести свою діяльність.

Тобто для визначення права на апеляційне оскарження тимчасового доступу до речей та документів законодавець вимагає наявності одночасно кількох умов:

• тимчасовий доступ надано з правом вилучення тільки оригіналів документів, тобто без альтернативи надати посвідчені копії;

• ухвалою слідчого судді передбачено вилучення документів, які посвідчують користування правом на провадження підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких ФОП чи юрособа позбавляються можливості вести свою діяльність, тобто йдеться про патенти, ліцензії й т.ін.

При цьому зміст указаного положення не підлягає подвійному тлумаченню й не надає стороні обвинувачення в особі прокурора право оскаржити відповідне рішення слідчого судді. Таким чином, до рішення ВС, яке аналізується, є дуже багато запитань з точки зору практики застосування, але жодної адекватної наразі відповіді.

Можна констатувати тільки наявність необмеженого права в потерпілого та його представника на отримання тимчасового доступу до речей та документів і відсутність у прокурора права на оскарження такої ухвали. Ці висновки свідчать лише про безпідставні намагання з боку державних органів урізати права потерпілого, позбавити такого учасника гарантованих кримінальним процесуальним законодавством прав і гарантій з тим, щоби потерпілі не мали змоги впливати на хід досудового розслідування.

Очевидно, що в нашій країні неможливо зберегти функцію збору доказів, які доводять подію та склад кримінального правопорушення, тільки для державних органів. Інакше левова частка кримінальних проваджень, ініційованих громадянами, залишиться незавершеною. А з підходом, яким керуються судді ВС, інститут потерпілого в Україні може бути нівельовано та зведено до теоретичного існування без можливості практичного захисту та відновлення порушених прав людини та громадянина.