Закон і Бізнес


«Фейкові» склади,

або Де шукати майно, вилучене в кримінальному провадженні


Після вилучення слідчим майна воно може зникнути у невідомому напрямку — майже без шансів на повернення.

№25 (1479) 20.06—26.06.2020
Юрій ДЕМЧЕНКО, адвокат, партнер АО Litigation Group
6437
6437

Кожен адвокат, який брав участь у досудовому слідстві, швидше за все, стикався із ситуацією, коли слідчий вилучає майно, визнає його речовим доказом та передає на зберігання. Що ж відбувається із цим майном, де воно перебуває і як його знайти?


Безвідповідальне зберігання

На перший погляд, питання щодо роботи із речовими доказами/вилученим майном, а також щодо вилучення майна, його арешту й подальшої долі врегульовані доволі розлогою ст.100 Кримінального процесуального кодексу. Проте на практиці питання правового статусу речових доказів, напевно, одне із найбільш неврегульованих КПК.

Мабуть, нікого не дивує, що більшість кримінальних проваджень — це так звані фактові провадження, в яких немає або не буде жодного підозрюваного. І справа не в тому, що слідчі не хочуть його шукати, а в тому, що майже в усіх цих «фактових» провадженнях немає підозрюваного взагалі. Адже єдиною метою є проведення слідчих дій без остаточного результату. В більшості випадків слідчі це розуміють.

Найбільший інтерес викликають ситуації, коли слідчий вилучає у власника майно, визнає його речовим доказом та передає на відповідальне зберігання на певний склад. Не власнику майна, а третій особі! Таких ситуацій в адвокатській практиці дуже багато.

Чим це погано? По-перше, власник у більшості випадків не знає, де перебуває його майно. По-друге, він не має змоги забрати його, навіть ураховуючи той факт, що дії слідчого стосовно передання майна на відповідальне зберігання третій особі є протиправними. По-третє, особа, якій передається майно, не несе жодної відповідальності за його зберігання перед власником. Адже між такою особою та органом досудового розслідування немає жодного договору, де були б визначені умови, відповідальність, страхування тощо. По-четверте, як свідчить практика, близько 20—30% такого майна розкрадається або під виглядом псування забирається власником складу як оплата послуги зберігання. Таким чином, навіть якщо доля усміхнулася власнику, він поверне не все своє майно.

Приміщення, яких немає

Загалом ситуація виглядає досить сумно, якщо не кримінально. Особливо якщо взяти до уваги, що в органів досудового розслідування (незалежно від виду правоохоронного органу) немає ні орендованих, ні власних складських приміщень.

Є один виняток — органи податкової міліції, які формально можуть використовувати складські приміщення органів ДФС, із власниками яких укладені договори на відповідальне зберігання. Хоча якщо вдатися до ґрунтовного аналізу нормативно-правової бази, то стане зрозуміло, що і склади ДФС повинні використовуватися для зовсім інших цілей, ніж зберігання речових доказів. Такі договори передбачають мету зберігання, відмінну від мети, визначеної ст.100 КПК, а саме — для зберігання підакцизних товарів або товарів, вилучених під час порушення митних правил.

Чому в органів досудового розслідування немає своїх складів? Тому що для цього потрібно або придбати спеціальне приміщення, або провести тендер відповідно до закону «Про публічні закупівлі» для визначення переможця, з яким у подальшому укласти договір, як це відбувається, наприклад, зі складами для зберігання товарів, вилучених під час порушення митних правил.

Не слід плутати складські приміщення (на яких безпідставно зберігаються речові докази та про які йде мова) та спеціально обладнані приміщення, згадані у п.7 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 19.11.2012 №1104.

Спеціально обладнані приміщення — це приміщення (кімнати) на території органу, в складі якого функціонує слідчий підрозділ, обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією.

Нормативне регулювання

Відповідно до ст.98 КПК речовими доказами є, зокрема, матеріальні об’єкти, що містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. На практиці для віднесення будь-якого вилученого майна до речових доказів необхідно винесення стороною обвинувачення постанови про визнання його речовим доказом у кримінальному провадженні.

Зберігання речових доказів регулюється положеннями ст.100 КПК. Норми ч.2 ст.100 КПК, у свою чергу, відсилають до порядку №1104. Відповідно до пп.7—22 цього порядку таке зберігання можна поділити за видом і місцем.

Місцями зберігання речових доказів (які наділені певними властивостями або не обмежені в обороті, тобто це докази, перелічені у пп.17—26 порядку) можуть бути:

• сейф слідчого. Згідно із п.7 порядку вилучені (отримані) стороною обвинувачення речові докази зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі (металевій шафі) слідчого, який здійснює таке провадження;

• спеціальне приміщення на території слідчого підрозділу. Речові докази, в тому числі документи, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об’ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, в складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією, крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ.

Окремі речові докази зберігаються відповідно до їх виду:

• наркотичні/психотропні речовини та прекурсори — у спеціальних приміщеннях, а ті, які не можуть зберігатися внаслідок великого обсягу, передаються спеціальним підприємствам, з якими укладено відповідні договори та які мають ліцензії;

• алкогольні та тютюнові вироби — у приміщеннях спеціальних суб’єктів, які внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання відповідно до порядку №1104;

• вогнепальна та холодна зброя — у спеціальних приміщеннях органів Національної поліції;

• автомобілі, автобуси та інші самохідні машини — на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів НП для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів;

• гроші, крім сейфу слідчого, передаються на зберігання банку, який обслуговує слідчий орган;

• цінні папери передаються на зберігання уповноваженому банку;

• дорогоцінні метали та каміння передаються для зберігання в Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння або уповноваженому банку;

• предмети релігійного культу можуть передаватися на зберігання релігійним організаціям, а предмети, які мають культурну цінність, — Мінкульту або Укрдержархіву;

• речові докази у вигляді об’єктів біологічного походження передаються до державної спеціалізованої установи, що провадить судово-експертну діяльність.

Отже, за винятком певних речових доказів з відповідними властивостями, названих у пп.17—26 порядку №1104, всі інші повинні зберігатися або в сейфі слідчого, або у спеціальній кімнаті слідчого органу. Інших місць для зберігання речових доказів немає.

Можливості АРМА

А що повинен вчинити слідчий, коли вилучає майно, великі партії товарів (наприклад, комплектуючі до транспортних засобів, агрокультури, одяг або якісь промислові вироби), але передати на відповідальне зберігання власнику не може, а цілі кримінального провадження не передбачають знищення чи передання до АРМА без шкоди для самого провадження?

Загалом потрібно пам’ятати, що АРМА не здійснює безпосереднього зберігання речових доказів. Це не передбачено ні профільним законом про АРМА, ні КПК. Агентство здійснює розшук та управління активами. Так, метою управління є збереження речових доказів, але зберігання як таке не передбачене.

Більше того, потрібно розуміти, що передання речових доказів в управління АРМА відбувається за умови, що їх вартість перевищує 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також за наявності згоди власника (або ухвали слідчого судді).

Правова анархія

Отже, в чинному законодавстві існує величезна прогалина щодо зберігання речових доказів. Мова йде не про поодинокі випадки вилучення товару, а навпаки — про випадки вилучення великих партій майна (товарів), які передаються на зберігання третім особам. Такі ситуації перебувають у полі правової анархії правоохоронного органу. Тож це питання потребує подальшого законодавчого врегулювання задля запобігання зловживанням з боку як слідчих чи прокурорів, так і власників складів, на які передається майно.

А поки що адвокати, бачачи таке свавілля з боку правоохоронців, мають оперативно реагувати, законно перешкоджати протиправному переданню майна клієнтів на незаконні склади. І якщо не вдалося переконати слідчого чи прокурора у незаконності передання майна на фейкові склади і майно було відвантажене на такий склад — варто оскаржувати такі дії та звертати увагу прокурора чи слідчого судді на незаконність таких дій правоохоронців. Убачається, що такий аргумент буде додатковою підставою для вирішення питання про повернення майна власнику.