Закон і Бізнес


Звільнення за процедурою люстрації: позиція ВС


17.06.2020 11:11
4412

Такі суворі заходи, як звільнення з посади із забороною обіймати посаду на 10 років, не можуть застосовуватися до державних службовців лише через те, що вони залишилися на своїх посадах після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб і встановлення зв’язку з узурпацією влади, підривом основ національної безпеки та оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.


Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові № 817/3431/14, передає «Закон і Бізнес».

ВС розглянув справу, у якій спір виник у зв’язку зі звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років обіймати посади, щодо яких здійснюється люстрація.

Позивач працював більше одного року на посадах старшого начальницького складу податкової служби у званні «майор податкової міліції», а згодом – «підполковник податкової міліції». На вказані посади поширюється дія Закону України «Про очищення влади».

З аналізу положень п. 8 ч. 1 ст. 3 у взаємозв’язку із ч. 3 ст. 1 та п. 2 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов’язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період із 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, незалежно від того, чи сприяла особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв’язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Складність правових питань, які постали перед судами у цій справі та з якими національна правова система зіткнулася вперше, потребує висновків Конституційного Суду України, зокрема, в частині суперечності норм Закону України «Про очищення влади» приписам ст. 61 Конституції України щодо індивідуалізації юридичної відповідальності.

ЄСПЛ вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватися до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (пункти 299–300).

Тож заборона перебування на зазначених у ЗУ «Про очищення влади» посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад розглядаються як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам цього Закону, визначеним у ч. 2 ст. 1.

Верховний Суд констатує, що посаду позивач обійняв задовго до того, як Віктор Янукович став Президентом України, і не звільнився протягом року після його приходу до влади. Довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади тодішнім Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України про звільнення позивача не містить обґрунтування, що він міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Оцінюючи пропорційність застосованих до позивача обмежень щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням ст. 8 Конвенції.

Верховний Суд задовольнив позов частково: визнав протиправним і скасував наказ про звільнення позивача, постановив поновити його на попередній роботі, а в частині вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача – направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Закон і Бізнес