Протиправна бездіяльність
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди. Такий висновок зробив ВС в постанові №818/607/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
24 березня 2020 року м.Київ №818/607/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача — ЖУКА А.В.,
суддів: МАРТИНЮК Н.М., МЕЛЬНИК-ТОМЕНКО Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Особи 1 до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції, третя особа — Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою департаменту ДВС Мін’юсту на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 8.06.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017,
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У квітні 2017 року Особа 1 звернувся до СОАС із адміністративним позовом до департаменту ДВС Мін’юсту, в якому просив визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮ Сіренка С.В. щодо непоновлення виконавчого провадження №49847591 та стягнути з відповідача 43020,00 грн. моральної шкоди.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Урядом не було своєчасно та в повному обсязі виконано рішення ЄСПЛ «Юрій Олексійович Щічка проти України і 572 інші заяви» від 19.11.2015 №64511/12 стосовно Особи 1. Виконавче провадження №49847591 щодо виконання вказаного рішення було відкрито старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Сіренком С.В. 20.01.2016. 16.11.2016 провадження було закінчено, однак у зв’язку з несвоєчасним виконанням рішення ЄСПЛ на суму заборгованості мала бути нарахована пеня, яка не була стягнута в межах виконавчого провадження. Постановою СОАС від 17.01.2017 у справі №818/1630/16 постанова держвиконавця про закінчення виконавчого провадження визнана незаконною та скасована. Незважаючи на те що рішенням суду апеляційної інстанції постанова СОАС залишена без змін, виконавче провадження на момент звернення до суду не поновлено. Тривале невиконання як остаточного рішення ЄСПЛ, так і рішення національного суду завдають позивачу та його сім’ї душевних страждань, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з департаменту ДВС моральну шкоду, яку оцінює в 43020,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Постановою СОАС від 08.06.2017 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність старшого держвиконавця відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮ Сіренка С.В. щодо непоновлення виконавчого провадження. У задоволенні інших вимог відмовлено.
4. Судом першої інстанції встановлено, що держвиконавцем, усупереч рішень судів, які є обов’язковими до виконання, не відновлено виконавче провадження. Посилаючись на ч.1 ст.41 закону «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання бездіяльності держвиконавця протиправною.
5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди, суд зазначив, що позивачем не доведено причинного зв’язку між фактом невиконання департаментом ДВС рішення СОАС у справі №818/1630/16 та душевними стражданнями, завданими позивачу та членам його сім’ї у зв’язку з тривалим невиконанням рішення відповідачем. Питання компенсації моральної шкоди позивачу вирішено ЄСПЛ, що й було пов’язано з тривалим невиконанням остаточного рішення суду, а тому посилання на тривале невиконання рішення суду не пов’язане з предметом розгляду справи в суді.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. Судом апеляційної інстанції постанову СОАС від 8.06.2017 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з департаменту ДВС МЮ коштів у рахунок компенсації моральної шкоди. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Особи 1 задоволено. Стягнуто з департаменту ДВС МЮ на користь Особи 1 кошти в рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 43020,00 грн. В іншій частині постанову СОАС від 8.06.2017 у справі залишено без змін.
7. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Оскільки неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить утручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу, апеляційний суд дійшов висновку, що через душевні страждання, яких позивач зазнав у зв’язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення з вини посадових осіб департаменту ДВС МЮ, за дії (бездіяльність) яких держава несе відповідальність, відповідно до ст.56 Конституції, стст.23, 1167, 1173, 1174 ЦК заявник має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди. На підставі зазначеного суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів у рахунок компенсації моральної шкоди в розмірі 43020,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
8. 27.10.2017 департаментом ДВС МЮ подано касаційну скаргу на постанову СОАС від 8.06.2017 та постанову ХААС від 10.10.2017. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув моральну шкоду з відповідача, оскільки вона повинна відшкодовуватися державою, а не органом ДВС. Також відповідач уважає, що суди мали залучити до участі у справі Державну казначейську службу як другого відповідача. Відповідач указує на те, що ні позивачем, ні судом апеляційної інстанції не наведено обґрунтованих розрахунків при визначенні ними моральної шкоди в розмірі 43020,00 грн. Крім того, скаржник посилається на те, що судове рішення у справі №818/1630/16 не є остаточним, оскільки перебуває на стадії касаційного розгляду.
10. У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на ст.6 конвенції, указує на наявність причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю відповідача та спричиненою шкодою. Позивач зазначає, що, оскільки відповідачем, який є центральним органом виконавчої влади, допущено протиправну бездіяльність відносно позивача, що встановлено судами попередніх інстанцій, саме департамент ДВС МЮ є суб’єктом заподіяння шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень, а тому суд апеляційної інстанції справедливо поклав на відповідача відшкодування заподіяної шкоди <…>.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
17. У травні 2011 року позивач звернувся до Охтирського міськрайонного суду з позовною заявою про виплату недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2011 рік у сумі 3360,00 грн. Постановою суду від 16.06.2011 позовні вимоги Особи 1 у справі №2-а-3216/2011 задоволено, рішення набрало законної сили 12.03.2012. Зважаючи на тривале невиконання державою рішення Охтирського міськрайсуду, позивач 22.03.2013 звернувся до ЄСПЛ зі скаргою, яка була задоволена.
18. У рішенні Євросуду від 19.11.2015 №64511/12 (справа «Юрій Олексійович Щічка проти України і 572 інші заяви») сказано, що «держава має виплатити вищезазначені кошти й виконати рішення національних судів, які ще підлягають виконанню протягом трьох місяців з дати повідомлення про прийняття судом рішення відповідно до п.1 ст.37 конвенції».
19. У ході виконання рішення суду допущено порушення тримісячного строку, у зв’язку із чим на суму заборгованості мала бути нарахована пеня та виплачена позивачу. Незважаючи на невиплату пені, державним виконавцем закінчено виконавче провадження постановою від 16.11.2016. Не погодившись із такими діями, Особа 1 звернувся до суду.
20. Постановою СОАС від 17.01.2017 у справі №818/1630/16, залишеною без змін ухвалою ХААС від 7.03.2017, позовні вимоги задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову старшого держвиконавця відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС МЮ Сіренка С.В. про закінчення виконавчого провадження від 16.11.2016 щодо виконання рішення ЄСПЛ «Юрій Олексійович Щічка проти України і 572 інші заяви».
21. Незважаючи на те що рішення у справі №818/1630/16 набрало законної сили 7.03.2017, станом на час розгляду справи судом першої інстанції виконавче провадження не поновлено, рішення ЄСПЛ у справі « Юрій Олексійович Щічка проти України і 572 інші заяви» від 19.11.2015 не виконано в повному обсязі <…>.
IV. Позиція Верховного Суду
26. За приписами ч.1 ст.341 КАС, суд касаційної інстанції переглядає рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
27. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, ВС виходить із такого.
28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою СОАС від 17.01.2017 у справі №818/1630/16, залишеною без змін ухвалою ХААС від 7.03.2017, скасовано постанову держвиконавця про закінчення виконавчого провадження №49847591 щодо виконання рішення ЄСПЛ «Юрій Олексійович Щічка проти України і 572 інші заяви». Натомість держвиконавцем постанови не скасовано та виконавче провадження не поновлено.
29. ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що бездіяльність держвиконавця щодо непоновлення виконавчого провадження, враховуючи положення ч.2 ст.14 КАС (в редакції, чинній до 15.12.2017) та ч.2 ст.13 закону «Про судоустрій і статус суддів», є протиправною. При цьому зауваження відповідача, що рішення у справі №818/1630/16 не є остаточними та справа перебуває на касаційному перегляді, колегією суддів відхиляються, оскільки в силу ст.254 КАС (у редакції, чинній до 15.12.2017) судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження; ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Тобто постанова СОАС у справі №818/1630/16 набрала законної сили 7.03.2017, з моменту проголошення ухвали ХААС, незалежно від наявності касаційного провадження у цій справі. Отже, постанова держвиконавця про закінчення виконавчого провадження мала бути скасована у строк, передбачений в ч.1 ст.41 закону «Про виконавче провадження».
30. Щодо стягнення моральної шкоди, от суд виходить із такого.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом держвлади, були сформульовані ВС у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження — емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб’єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров’я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв’язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
31. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
32. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров’я, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди.
33. При цьому слід виходити з позиції, що порушення прав людини з боку суб’єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов’язкам (ст.3, 19 Конституції) та завжди викликає в людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров’я потерпілого.
34. У силу ст.1173 ЦК шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача — органу держвлади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується — обов’язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС). Наведений правовий висновок уже був висловлений ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а.
35. Зважаючи на ці обставини, ВС дійшов висновку, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного нерозгляду його звернення перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з діями відповідача, а отже, завдали йому моральної шкоди. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що позивачу була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення відповідачем, є правильним та обґрунтованим.
36. Доводи касаційної скарги, що моральна шкода повинна бути відшкодована позивачу за рахунок держави, а не відповідача як органу виконавчої служби, колегією суддів ВС відхиляються з огляду на те, що відповідач є органом держвлади та виступає представником держави під час виконання ним владних управлінських функцій. Так, у ч.4 ст.55 КАС (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що держава бере участь у справі через відповідний орган влади. Відповідач також належить до суб’єктів, які завдають шкоду, характер спірних правовідносин свідчить, що права позивача порушені протиправною бездіяльністю відповідача як суб’єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Отже, немає підстав для висновку, що з відповідача не можуть стягуватися кошти в рахунок відшкодування за заподіяну ним шкоду позивачу.
37. Твердження відповідача, що судами протиправно не залучено до участі у справі Держказначейство як другого відповідача, ВС також відхиляє, оскільки сам факт стягнення коштів із держбюджету не може бути підставою для обов’язкового залучення до участі у справі ДКС чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів завжди необхідно було б залучати суб’єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені кошти відповідача.
38. ВС зауважує, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом держвлади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі в таких категоріях спорів ДКС чи її територгану не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС чи її територіальний орган. Указана правова позиція викладена в постанові Великої палати ВС 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц.
39. Разом з тим, визначаючи сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторони та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (сумірного) розміру відшкодування.
40. Однак суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 43020,00 грн., не обґрунтував сумірності заявленої до стягнення суми засадам розумності та справедливості, обмежившись лише встановленням факту заподіяння моральної шкоди позивачу. ВС уважає за необхідне зазначити, що при визначенні розміру моральної шкоди апеляційному суду належало дослідити, чи мало тривале невиконання рішення негативний вплив на позивача, а також визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
41. Таким чином, судом апеляційної інстанції стягнуто з відповідача 43020,00 грн. у рахунок компенсації за моральну шкоду без належного обґрунтування присудженої до стягнення суми та без повного дослідження обставин справи, що є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
42. Відповідно до вимог ч.2 ст.353 КАС підставою для скасування рішень судів першої або апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
43. Відповідно до чч.1—3 ст.242 КАС рішення суду повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин в адмінсправі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
44. Згідно з ч.4 ст.353 КАС справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
45. З урахуванням викладеного ВС дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, постанова ХААС від 10.10.2017 прийнята без належного обґрунтування в частині визначення розміру компенсації за моральну шкоду, у зв’язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова — скасуванню з направленням на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає виплаті позивачу.
46. Під час нового розгляду справи суду апеляційної слід узяти до уваги викладене в цій постанові та дослідити, чи мало тривале невиконання судового рішення негативний вплив на позивача, зокрема на його повсякденне життя, стан його здоров’я, а також визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
47. Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст.139 КАС судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись стст.341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС, ВС
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 скасувати в частині стягнення з департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції на користь Особи 1 коштів у рахунок компенсації за моральну шкоду в розмірі 43020,00 грн., а справу в цій частині направити на новий розгляд до ХААС.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й не оскаржується.