Закон і Бізнес


Злісний ухильник


№22 (1476) 06.06—12.06.2020
7369

Притягнення до кримінальної відповідальності на підставі сукупності аналогічних правопорушень, за кожне з яких особа понесла стягнення, порушує принцип non bisin idem. Такий висновок зробив ВС в постанові №397/1694/14-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 квітня 2020 року                        м.Київ                                №397/1694/14-к

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ШЕВЧЕНКО Т.В.,
суддів: БУЩЕНКА А.П., СТЕФАНІВ Н.С. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого Особи 1 на вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 15.11.2017 та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.05.2018 у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014120310000464, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, який проживає за Адресою 1, раніше неодноразово судимого, останнього разу — вироком Апеляційного суду Херсонської області від 29.11.2011 за ч.2 ст.190 Кримінального кодексу до покарання у вигляді обмеження волі на 3 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.390 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Олександрівського райсуду від 15.11.2017 Особу 1 засуджено за ч.1 ст.390 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік; із застосуванням стст.71, 72 КК до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік 1 місяць.

Згідно з вироком Особа 1 визнаний винуватим у тому, що він, будучи особою, засудженою до обмеження волі, учинив систематичне порушення встановлених правил проживання.

Злочин скоєно за таких обставин.

13.02.2012, по прибутті в Олександрівський виправний центр №104, розташований на вул. Леніна, 22-А в сел. Олександрівка Кіровоградської області, засуджений Особа 1 був ознайомлений під розписку з межами виправного центру, правилами внутрішнього розпорядку, порядком та умовами відбування покарання у вигляді обмеження волі, передбаченими ст.59 Кримінально-виконавчого кодексу, і попереджений про кримінальну відповідальність за ч.1 ст.390 КК.

Під час відбуття покарання в період із 13.02.2012 до 6.09.2014 Особа 1 14 разів учинив порушення режиму тримання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, а саме:

1) не виконав команду «підйом» — оголошено попередження;

2) дивився телевізор після 22:00 — оголошено догану;

3) відмовився від участі в ранковій зарядці — оголошено попередження;

4) відмовився від виконання робіт щодо благоустрою території виправного центру — накладено дисциплінарне стягнення, а саме — поміщення та тримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;

5) розмовляв по мобільному телефону — оголошено сувору догану;

6) на спальному місці виявлено мобільний телефон — накладено дисциплінарне стягнення, а саме — поміщення та тримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;

7) відмовився брати участь у ранковій зарядці — накладено дисциплінарне стягнення, а саме — поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;

8) відбуваючи покарання в дисциплінарному ізоляторі, не виконав команду «відбій», намагався заподіяти собі тілесні ушкодження — оголошено догану;

9) створив конфліктну ситуацію із засудженим Особою 2 — накладено стягнення, а саме — поміщення в штрафний ізолятор на 10 діб;

10) у категоричній формі відмовився виконати вимогу начальника СВПР про переселення в іншу кімнату гуртожитку — накладено дисциплінарне стягнення, а саме — поміщення та тримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;

11) ужив спиртні напої, перебував у стані алкогольного сп’яніння — накладено дисциплінарне стягнення, а саме — поміщення та тримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;

12) порушив графік роботи кімнати для розігріву та вживання їжі — накладено дисциплінарне стягнення, а саме — поміщення та тримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб;

13) відбуваючи дисциплінарне покарання в дисциплінарному ізоляторі, намагався заподіяти собі тілесні ушкодження — накладено дисциплінарне стягнення, а саме — сувору догану;

14) відмовився від проведення огляду, перешкоджав його проведенню — накладено дисциплінарне стягнення, а саме — поміщення та тримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб.

АСКО ухвалою від 29.05.2018 вирок суду першої інстанції щодо Особи 1 змінив у частині призначеного покарання, зокрема в частині застосування ст.71 КК. За цією ухвалою Особу 1 постановлено вважати засудженим за ч.1 ст.390 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік. В іншій частині вирок залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Особа 1 просить скасувати судові рішення й закрити кримінальне провадження за малозначністю. На думку засудженого, його дії хоча формально й містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.390 КК, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Пантєлєєва А.С. уважала, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з’явилися <…>.

Мотиви Суду

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст.438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до пп.1, 3 ч.1 ст.413 КПК неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Зі змісту ст.370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З матеріалів кримінального провадження видно, що Особа 1 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.390 КК, а саме — систематичному порушенні встановлених правил проживання, вчинених особою, засудженою до обмеження волі. З 13.02.2012 до 6.09.2014 Особа 1 14 разів порушив режим тримання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності. Останнє порушення Особа 1 учинив 5.09.2014, а саме — категорично відмовився від проведення його особистого обшуку, за що на нього накладено дисциплінарне стягнення, а саме — поміщення та тримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб.

Відповідно до ст.61 Конституції ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно зі ст.8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права в кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У ч.1 ст.4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї й тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

ЄСПЛ у справі « Сергій Золотухін проти Росії» сформулював позицію, згідно з якою ст.4 Протоколу №7 трактується як заборона кримінального переслідування особи двічі за правопорушення, якщо воно випливає з ідентичних фактів, які є, по суті, тими самими.

У п.132 справи «А та Б проти Норвегії» (рішення ЄСПЛ від 15.12.2016) зазначено, що матеріальні критерії для визначення того, чи існує досить тісний зв’язок по суті, включають у себе:

— чи мають різні провадження взаємодоповнюючі цілі й таким чином стосуються не тільки inabstrakto, а й inconcreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;

— чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як у законодавстві, так і на практиці) одного й того ж оспорюваного діяння (idem);

— чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання в збиранні, а також оцінці доказів шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, установлені в одному провадженні, також використовувалися в іншому провадженні;

— чи враховується санкція в першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірного тягаря.

В основу обвинувачення Особи 1 за ч.1 ст.390 КК були покладені ті ж факти (однакові порушення правил проживання), на підставі яких до нього попередньо застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.

При цьому слід зазначити, що за 8 із 14 дисциплінарних проступків до Особи 1 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді поміщення та тримання в дисциплінарному чи штрафному ізоляторі терміном 10 діб, тобто застосовані до нього санкції були достатньо суворими.

Згідно з вироком після відбування зазначених покарань Особа 1 нових порушень режиму тримання не допускав. Натомість був притягнутий до кримінальної відповідальності та дістав покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік за ті самі діяння.

На думку суду, застосування заходів кримінально-правового впливу (кримінальна відповідальність) до особи, яка відбуває покарання у вигляді обмеження волі, на підставі сукупності аналогічних дисциплінарних правопорушень, за кожне з яких вона зазнала стягнення, порушує принцип nonbisinidem («двічі за одне й те саме не карають»), передбачений в ст.61 Конституції та ч.1 ст.4 Протоколу №7 конвенції.

Адже вчинені Особою 1 протягом відбування покарання у вигляді обмеження волі діяння, не утворюючи ознак кримінального правопорушення, можуть розглядатись як правопорушення, що мають кримінально-правовий характер (з огляду на характер об’єкта посягання та суворість правових наслідків, що настають).

Таким чином, Особа 1 був притягнутий двічі до юридичної відповідальності (дисциплінарної за формою, але кримінальної по суті) за одні й ті ж правопорушення.

Згідно з ч.1 ст.2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом.

Оскільки за всі вчинені правопорушення Особа 1 був притягнутий до відповідальності, а вчинення іншого діяння, яке б містило склад злочину, передбачений ч.1 ст.390 КК, йому не інкримінувалося, виходячи з принципу nonbisinidem, слід зазначити, що в цьому кримінальному провадженні відсутня підстава для кримінальної відповідальності, передбачена в ч.1 ст.2 КК.

Згідно з п.1 ч.1 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.440 КПК суд касаційної інстанції, установивши обставини, передбачені в ст.284 цього кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу й закриває кримінальне провадження.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого Особи 1 підлягає задоволенню, а судові рішення — скасуванню у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

Урахувавши наведене, керуючись стст.284, 433, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу засудженого Особи 1 задовольнити.

Вирок Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 15.11.2017 та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.05.2018 щодо Особи 1 скасувати й закрити кримінальне провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.