Приватний берег озера

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК та ВК треба розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи територіальної громади. Такий висновок зробив ВС в постанові №372/1684/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

7 квітня 2020 року                            м.Київ                              №372/1684/14-ц

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — ТКАЧУКА О.С.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БАКУЛІНОЇ С.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИЦІВА М.І., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагентства в Київській області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, Особи 1, Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, Особи 6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського райсуду Київської області від 14.12.2016, ухваленого суддею Зінченком О.М., та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18.05.2017, постановлену у складі суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., Березовенко Р.В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

1. У березні 2014 року міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Обухівської райдержадміністрації, ГУ Держземагентства в Київській області, посилаючись на те, що 14.03.2008 Особі 1 передано у власність ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства, а Особі 2 — земельну ділянку площею 0,3746 га для ведення особистого селянського господарства. Обидві земельні ділянки розташовані на території Підгірцівської сільради. 16.03.2008 вони отримали державні акти на право власності на ці ділянки.

2. 21.05.2008 Особа 1 та Особа 2 відчужили за договорами купівлі-продажу зазначені ділянки Особи 3 та Особи 4, які 3.06.2009 продали їх Особі 5.

3. Посилаючись на те, що зазначені земельні ділянки були передані у власність Особи 1 та Особи 2 із порушенням норм земельного законодавства, оскільки сільська рада розпорядилася землями, які перебувають поза її межами та є землями водного фонду, прокурор просив визнати незаконними та скасувати зазначені вище рішення сільської ради в частині передання земельних ділянок відповідачам, а також витребувати з незаконного володіння на користь держави ці земельні ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Справа переглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Обухівського райсуду від 14.12.2016, залишеним без змін ухвалою АСКО від 18.05.2017, в задоволенні позову прокурора відмовлено.

5. Судові рішення, мотивовані тим, що позовні вимоги прокурора є доведеними, проте при зверненні до суду ним пропущено строк позовної давності, про застосування наслідку спливу якого просили відповідачі, що є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просив судові рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.

7. Касаційна скарга мотивована тим, що Обухівська райдержадміністрація, ГУ Держземагентства в Київській області не брали участі у процедурі оформлення права власності на спірні землі відповідачів, а отже, не знали та не могли знати про порушення прав держави прийняттям оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування до моменту пред’явлення прокурором позову, а тому строк позовної давності для них не пропущено.

8. Крім того, прокурор посилався на те, що позов пред’явлено на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення в державну власність земель водного фонду, які фактично протиправно залишаються у власності фізичних осіб.<...>

Рух справи у суді касаційної інстанції

14. Відповідно до ч.4 ст.403 ЦПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає справу на розгляд Великої палати ВС, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП.

15. Обґрунтовуючи підставу для передання справи на розгляд ВП ВС, колегія суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на те, що у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц ВП ВС визначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК та ВК необхідно розглядати як непов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов’язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

16. Колегія суддів третьої судової палати КЦС вважала за необхідне відступити від зазначеного вище висновку ВП ВС, оскільки до 2018 року судова практика була іншою, зокрема, суди виходили із того, що позови про витребування (повернення) незаконно виділених земельних ділянок розглядалися судами як віндикаційні на підставі стст.387, 388 ЦК (постанови Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 8.06.2016 у справі №6-3089цс15, від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16, від 15.11.2017 у справі №6-2304цс16).

17. Відхід від роками виробленої практики щодо можливості оспорювання в судовому порядку незаконних рішень органів місцевого самоврядування та державної влади, непоширення позовної давності на вимоги про витребування земельних ділянок, на думку колегії суддів третьої судової палати КЦС у складі ВС, суперечить принципу правової визначеності.

18. Крім того, на думку колегії суддів третьої судової палати КЦС, правові висновки, висловлені в постанові ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, суперечать принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю (п. 89 постанови ВП ВС від 4.07.2018 у справі №653/1096/16-ц), який системно впроваджується у практику ВС. Так, з одного боку, зроблено висновок, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, а з іншого — земельні ділянки витребують від громадян, які є їхніми власниками згідно із записами у відповідних державних реєстрах.

19. Колегія суддів третьої судової палати КЦС вважала, що поданий прокурором позов у частині вимоги про витребування спірних земельних ділянок у державну власність є віндикаційним позовом. При цьому колегія суддів зазначила, що на позови прокурора, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, повинне поширюватися положення ст.257 ЦК щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст.261 цього кодексу перебіг позовної давності повинен починатися від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

20. 15.01.2020 ВП ВС прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позиція ВП ВС

21. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, ВП ВС вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

22. Судами встановлено, що рішенням Підгірцівської сільради від 14.03.2008 Особі 1 та Особі 2 передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради площами 0,2212 га (кадастровий №3223186800:03:027:0024) та 0,3746 га (кадастровий №3223186800:03:027:0023) відповідно. 16.03.2008 вони отримали державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки.

23. 21.05.2008 Особа 1 та Особа 2 уклали договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок з Особою 3 та Особою 4. Вказані земельні ділянки належали Особі 3 та Особі 4 в рівних частинах.

24. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2008 Особі 3 та Особі 4 (в рівних частинах) видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами 0,2212 га та 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради з кадастровими номерами *, **.

25. 3.06.2009 Особа 3 та Особа 4 уклали договір купівлі-продажу належної їм на праві спільної власності (в рівних частинах) земельної ділянки з кадастровим №** площею 0,2212 га з Особою 5. За Особою 5 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, однак державний акт на право власності на згадану земельну ділянку в управлінні Держземагентства в Обухівському районі Київської області відсутній.

26. Крім того, стосовно земельної ділянки з кадастровим номером * була проведена реєстрація права власності на ім’я Особи 6 в реєстраційній службі на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №664864, виданого 25.07.2008.

27. 20.03.2015 Особа 6 на підставі договору купівлі-продажу відчужила земельну ділянку із кадастровим №3223186800:03:027:0023 Особі 7.

28. Пред’являючи позов, прокурор посилався на те, що сільська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які перебувають поза її межами та є землями водного фонду, а отже, не можуть бути передані у власність фізичним особам.

29. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст.19 ЗК).

30. Відповідно до ч.1 ст.58 ЗК та ст.4 ВК до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

31. Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ч.1 ст.60 ЗК, ч.1 ст.88 ВК).

32. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об’єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

33. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст.61—62 ЗК, стст.89—90 ВК, абз.2 п.8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я від 19.06.96 №173, і додаток 13 до цих правил).

34. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК та ВК.

35. Крім того, за положеннями ч.4 ст.88 ВК (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

36. Згідно з п.2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 5.11.2004 №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об’єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 ВК, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються стст.50, 54 закону «Про землеустрій».

37. Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об’єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

38. Отже, прибережна захисна смуга — це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

39. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст.60 ЗК, ст.88 ВК). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

40. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст.88 ВК, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку визначення.

41. Наведений висновок узгоджується із позицією ВП ВС, викладеною у постановах від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (п.44), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (п.53), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.63.2). Відповідно до ч.1 та ч.4 ст.60 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 цього кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведене положення кореспондується із нормою ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК у сучасній редакції.

42. Згідно з чч.3 та 4 ст.212 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

43. Суд першої інстанції на порушення наведених вище вимог процесуального закону належним чином не перевірив тверджень прокурора щодо належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінив поданих сторонами доказів, хоча однією з підстав позову було посилання на те, що на цих земельних ділянках облаштовано пляж, вони перебувають у безпосередній близькості від «Голубого озера».

44. Разом з тим від встановлення цих фактичних обставин залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено у зв’язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявили відповідачі.

45. Проте ВП ВС вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст.59 цього кодексу (див. також висновки ВП ВС, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, у п.70 постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц), у п.80 постанови від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та у п.96 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

46. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК та ВК треба розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу щодо повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. п.71 постанови ВП ВС від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, п.96 постанови ВП ВС від 4.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, п.81 постанови ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, п.97 постанови від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п’ятий п.143 постанови ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

47. У рішенні суду першої інстанції міститься посилання на рішення Підгірцівської сільради від 22.11.2013 про визнання «Голубого озера» недіючим покинутим кар’єром, який залитий водою, проте це рішення судом взагалі не проаналізовано. Інших доказів щодо визначення статусу спірних земельних ділянок на момент їх передання Особі 1 та Особі 2 у 2008 році судом не наведено та не проаналізовано. Тобто суд уникнув оцінки доказів та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. А крім того, не визначив, яким з огляду на практику ВП ВС має бути належне матеріально правове регулювання спірних правовідносин (приписи ЦК про витребування майна з чужого незаконного володіння чи ст.391 цього ж кодексу та ч.2 ст.152 ЗК щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності) та чи всі заявлені прокурором вимоги є належними способами захисту інтересів держави у цій справі. У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві (див. пп.125—128 постанови ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, пп.125—126 постанови ВП ВС від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

48. Згідно з ч.2 ст.303 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

49. Апеляційний суд наведеного порушення норм процесуального законодавства щодо оцінки доказів та відображення у рішенні результатів цієї оцінки, допущених районним судом, не виправив, а лише констатував, що суд першої інстанції визнав позовні вимоги прокурора доведеними. Отже, суд апеляційної інстанції сам припустився порушення вимог ЦПК щодо належної оцінки доказів у справі.

50. ВП ВС у силу положень ч.1 ст.400 ЦПК позбавлена можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Тому вважає за необхідне скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

51. За таких умов підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, не вбачається.

Щодо судових витрат

52. У ч.13 ст.141 ЦПК передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

53. Оскільки справа передана до суду першої інстанції на новий розгляд, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18.05.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до Обухівського райсуду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.